Справа № 2-388/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«02» березня 2010 р. Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді Доброва П.В.
при секретарі Ємельяненко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Комінтернівське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Одеський припортовий завод» про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
01.07.2008р. ОСОБА_2 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до Державного припортового заводу про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі.
Позов було обґрунтовано тим, що наказом ВАТ «Одеський припортовий завод» № 69-к від 12.02.2004р. ОСОБА_1 було звільнено з посади слюсаря-ремонтника пожежно-охоронної служби будинку культури «Дружба» з 10.02.2004р. за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію по інвалідності 3 групи. ОСОБА_1 вважає цей наказ таким, що не відповідає закону, оскільки в день звільнення (10.02.2004р.) наказ про звільнення видано не було, також не було видано трудову книжку. 14.02.2005р. Одеською кардіологічною МСЕК інвалідність було знято, тому ОСОБА_1 вважає, що його мало бути поновлено на роботі у ВАТ «Одеський припортовий завод». 18.02.2008р. ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «Одеський припортовий завод» із заявою про поновлення на роботі, або прийнятті на роботу на ту ж або іншу посаду, але йому було відмовлено. За результатами перевірки законності звільнення ОСОБА_1 Територіальною державною інспекцією праці у Одеській області в березні 2008р. порушень закону не виявлено, з таким результатом ОСОБА_1 не згоден. На думку ОСОБА_1, звільнення за власним бажанням повинно відбуватися через два тижні після попередження адміністрації, протягом яких працівник може відкликати цю заяву. ОСОБА_1 вважає, що Одеським припортовим заводом при його звільненні було порушено ці вимоги. ОСОБА_1 зазначає, що він пропустив строк на подання позову з причини незадовільного стану здоров’я, що вважає поважною причиною.
В процесі розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово доповнював позовні вимоги, згідно з уточненнями від 14.09.2009р. просив суд поновити строк на звернення з позовом; визнати наказ ВАТ «Одеський припортовий завод» від 12.02.2004р. № 69-к про звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновити його на роботі на посаді слюсаря-ремонтника пожежно-охоронної служби будинку культури «Дружба», або на рівноцінній та за його згодою посаді; зобов’язати адміністрацію ВАТ «Одеський припортовий завод» поновити його на роботі на посаді слюсаря-ремонтника пожежно-охоронної служби будинку культури «Дружба», або на рівноцінній та за його згодою посаді; стягнути з ВАТ «Одеський припортовий завод» заробітну плату за вимушений прогул з 12.02.2004р. по день прийняття рішення судом в сумі 86 200,00 грн.; зобов’язати адміністрацію ВАТ «Одеський припортовий завод» відшкодувати моральні збитки в сумі 50 000,00 грн.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник ВАТ «Одеський припортовий завод» позов не визнав з підстав, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у відповідності із законодавством, на підставі акту МСЕК про встановлення групи інвалідності з 09.02.2004р., у строк, який просив працівник (10.02.2004р.) у заяві, поданій 11.02.2004р. Останнім днем його роботи було 10.02.2004р. Законом не закріплено обов’язок роботодавця поновити працівника на роботі, коли причини, що передували звільненню, згодом відпали. Трудову книжку ОСОБА_1 було отримано в день видання наказу про звільнення (12.02.2004р.), проведено розрахунок в строк, передбачений ст.116 КЗпП України. Крім того, ВАТ «Одеський припортовий завод» вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк на звернення з позовом, та просить у зв’язку із цим у позові відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, а також витребувані документи, розглядаючи спір у межах заявлених вимог, суд вважає, що у позові ОСОБА_1 належить відмовити за таких підстав.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1, з 09.08.1993р. він працював на Одеському припортовому заводі. 20.01.2004р. його було переведено слюсарем-ремонтником (пожежно-сторожової служби) 3 розряду у Будинок культури «Дружба».
У відповідності до витягу із Акту огляду у МСЕК серія 2-18ОБ від 09.02.2004р., ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням до 01.03.2005р.
10.02.2004р. ОСОБА_1 написав заяву з проханням звільнити його з роботи за станом здоров’я з 10.02.2004р. у зв’язку із виходом на пенсію по інвалідності, яку інспектор по кадрам отримав 11.02.2004р.
Наказом № 69-к від 12.02.2004р. ОСОБА_1 було звільнено з 10.02.2004р. за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію по інвалідності 3 групи, з виплатою необхідних грошових сум.
Свідок ОСОБА_3, допрошений в судовому засіданні, пояснив, що ОСОБА_1 був звільнений на правових підставах. З приводу звільнення позивача була створена комісія, яка не встановила будь-яки порушень при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади.
У відповідності до ч.1 ст.38 КЗпП України, п рацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, при звільненні ОСОБА_1 Одеським припортовим заводом було дотримано вимоги закону, підстави для визнання наказу від 12.02.2004р. № 69-к незаконним та поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні.
Згідно з Актом перевірки № 15-06-028/017 від 28.02., 06.03.2008р. Територіальної державної інспекції праці у Одеській області, при здійсненні у ВАТ «Одеський припортовий завод» перевірки законодавства про працю за зверненням ОСОБА_1 порушень не встановлено.
Чинне законодавство про працю України не передбачає обов’язку роботодавця поновити на роботі працівника, з яким було розірвано трудовий договір за власним бажанням робітника, якщо підстави, які передували його звільненню, згодом відпали. Тому, навіть якщо 14.02.2005р. з ОСОБА_1 інвалідність було знято, підстави для його поновлення на роботі у ВАТ «Одеський припортовий завод» відсутні.
Ст.235 КЗпП України передбачає поновлення на роботі та зміну формулювання звільнення у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу. Таке судом не встановлено.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається у разі прийняття органом, який розглядає трудовий спір, рішення про поновлення на роботі.
Оскільки рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі не приймається, підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, в ласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
Згідно з ч.4 ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до Книги № 12 обліку руху трудових книжок ОПЗ № 7351- № 9226, ОСОБА_1 отримав трудову книжку 12.02.2004р., тобто в день видачі наказу про звільнення.
Беручи до уваги, що наказом від 12.02.2004р. ОСОБА_1 було звільнено на його прохання 10.02.2004р. у зв’язку із неможливістю продовжувати роботу з причини виходу на пенсію по інвалідності, суд не вважає порушеною з боку ВАТ «Одеський припортовий завод» ст.47 КЗпП України, а отже, не вбачає факту затримки видачі трудової книжки з вини ВАТ «Одеський припортовий завод». Тому підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Доказів завдання моральної шкоди звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням він не надав. Отже, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У відповідності до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як вже було вказано вище, ОСОБА_1 отримав трудову книжку із записом про звільнення 12.02.2004р.
Згідно зі ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Докази наявності у нього поважних причин, з яких він звернувся з позовом лише 01.07.2008р., ОСОБА_1 не надав.
Представник ВАТ «Одеський припортовий завод» заявив про застосування позовної давності.
Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України, с плив позовної давності, про застосування якої заявлено
стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, ОСОБА_1 належить відмовити у позові за спливом строку позовної давності.
Інші докази, наявні в справі, суд вважає такими, що не стосуються предмету спору, тому при розгляді даної справи до уваги не приймаються.
Керуючись ст.ст. 38, 47, 233, 234 КЗпП України, ст.267 ЦК України, ст.ст.10,11,60,179,209,212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ «Одеський припортовий завод» про визнання наказу про звільнення незаконним і поновлення на роботі – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Одеської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення не набрало законної сили.
Суддя: (підпис)
ВІРНО
Суддя:
- Номер: 2/720/840/13
- Опис: про розірвання шлюбу
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 2-388
- Суд: Новоселицький районний суд Чернівецької області
- Суддя: Добров Павло Володимирович
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 28.03.2011
- Дата етапу: 18.05.2013