В И Р О К  

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И  

2 вересня 2010   року           місто Київ  

 Військовий  місцевий суд  Київського  гарнізону у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у складі:  головуючого - капітана юстиції СЛОБОДЯНЮКА П.Л., при секретарі –  АНТАНЮК Н.І., за участю державного обвинувача –військового  прокурора Сумського гарнізону підполковника юстиції ВІТКА В.А., підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4, захисників-адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6  розглянув кримінальну справу по обвинуваченню військовослужбовців відділу прикордонної служби „Шалигине” Сумського прикордонного загону ,  

прапорщика ОСОБА_3  ,  який ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шевченкове Глухівського району Сумської області, українця, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, несудимого, на військовій службі з 1999 року, такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_1,  

 старшого сержанта ОСОБА_4  , який ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Глухів Сумської області, українця, громадянина України,  одруженого, з професійно-технічною освітою, несудимого, на військовій службі з 1999 року, такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_2  

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 та ч. 2 ст. 332 КК України.

 Судовим  слідством   військовий  суд, -  

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :  

 Прапорщик ОСОБА_3 та старший сержант ОСОБА_4 проходячи військову службу у відділі прикордонної служби „Шалигине” Сумського прикордонного загону відповідно на посаді інспектора 2-ої категорії та молодшого інспектора 1-ої категорії, дізнавшись 24 лютого 2010 року від громадянина ОСОБА_1 про те, що окремим особам необхідно у найближчий час перетнути державний кордон України в районі пункту пропуску „Старикове”, а вказані особи не проживали у цьому районі, а й отже не мали правових підстав для перетину кордону в цьому місці, переслідуючи корисливий мотив, домовились між собою групою осіб, скористатись даною інформацію, пояснивши громадянину ОСОБА_1, що вони зможуть посприяти цим особам в незаконному перетині державного кордону України на підконтрольній їм ділянці вказаного кордону за умови одержання ними за такі свої дії грошових коштів у розмірі 1600 грн., на що останній погодився.

На виконання попередньої домовленості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у подальшому неодноразово зустрічались із громадянином ОСОБА_1 на території м. Глухів Сумської області, де в ході розмови обговорювали відповідні деталі щодо перетину 20 березня 2010 року державного кордону згаданими особами, а також і про те, що передача ОСОБА_1 їм обумовленого предмету хабара повинна бути також в цей день.

20 березня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 несли службу у складі наряду, призначеного для охорони державного кордону України, а саме здійснювали владні повноваження щодо забезпечення прикордонного режиму на підконтрольній ділянці кордону, тобто являлись військовими службовими особами. В цей же день ОСОБА_3, переслідуючи спільну із ОСОБА_4 вищевказану мету, попросив свого співслужбовця, який не був обізнаний у злочинних намірах останніх, зустрітись із громадянином ОСОБА_1 на виїзді з с. Шалигине Сумської області, близько 14 години, та отримати у останнього передачу для нього. Виконуючи прохання ОСОБА_3 вказаний співслужбовець попросив це зробити іншого свого співслужбовця, який також не володів даними про протиправний умисел ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Далі, під час зустрічі громадянина ОСОБА_1 і вказаного співслужбовця, останнього було затримано співробітниками правоохоронних органів в момент передачі йому ОСОБА_1 для підсудних грошових коштів у розмірі 1600 грн., тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали усі дії, які вважали необхідними для одержання хабара у громадянина ОСОБА_1, але злочин не закінчили з причин, які не залежали від їх волі.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за попередньою змовою між собою групою осіб, за вказаних вище обставин, у період з 24 лютого по 20 березня 2010 року, сприяли незаконному переправленню через державний кордон України окремих громадян, в тому числі своїми порадами і вказівками через громадянина ОСОБА_1 спрямовували вказаних громадян на зручний маршрут руху через державний кордон поза пунктом пропуску, при цьому керували діями згаданих громадян орієнтуючи останніх щодо місця і часу незаконного перетинання цього кордону.

Допитані у судовому засіданні підсудні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожен окремо, свою вину у вчиненні вказаних злочинів визнали повністю, і щодо обставин цих злочинів дали покази, які за своїм змістом відповідають викладеному вище, при цьому пояснили, кожний окремо, що 24.02.2010 року вони несли службу у прикордонному наряді в районі пункту пропуску „Старикове”. Ввечері цього ж дня до них звернувся раніше їм незнайомий громадянин ОСОБА_1, який запитав у них про правила перетину державного кордону в цьому районі, на що вони повідомили йому, що таке право мають особи, які проживають у цій місцевості. В той же час, ОСОБА_1 повідомив їм, що його знайомі, які бажають перетнути кордон, не проживають у цьому районі, на що вони, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бажаючи скористатись даним фактом у своїх корисних цілях, повідомили ОСОБА_1, що можуть посприяти вказаним особам у перетині державного кордону за винагороду у розмірі 1600 грн. У відповідь на це ОСОБА_1 попросив передзвонити йому через декілька днів, що, як пояснив далі ОСОБА_3, він і зробив, домовившись в ході розмови із ОСОБА_1 про зустріч у м. Глухів для обговорення окремих деталей щодо перетину відповідними особами державного кордону. Як у подальшому пояснили в суді підсудні, вони декілька разів зустрічались із ОСОБА_1 в м. Глухів, де обговорювали особливості перетину знайомими ОСОБА_1 кордону, при цьому вони своїми порадами та вказівками скеровували вірогідний маршрут перетину кордону, який визначався поза межами пропускного пункту, а також встановили відповідний час та інші особливості щодо дій окремих осіб, які бажали перетнути державний кордон. Крім того, підсудні пояснили, що дату безпосереднього перетину кордону згаданими особами, вони призначили у той день, в якій вони повинні були нести службу у прикордонному районі, де планувався вказаний незаконний перетин кордону, тобто на 20.03.2010 року. У вказаний день, як доповнив ОСОБА_3, діючи за спільною із ОСОБА_4 домовленістю, він передзвонив ОСОБА_1 та повідомив йому, що гроші потрібно буде передати, близько 14 години на виїзді з с. Шалигине Сумської області іншій особі, якою був його співслужбовець, і якого він ОСОБА_3 попросив отримати для нього передачу у визначеному місці, при цьому не інформуючи останнього щодо їхнього із ОСОБА_4 протиправного умислу. Як у подальшому стало їм відомо, вказаного співслужбовця було затримано співробітниками правоохоронних органів в момент передачі йому ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1600 грн.  

За клопотанням підсудних, яке було підтримане іншими учасниками процесу, судове слідство було проведено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому судом їм було роз’яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.  

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 входячи у склад наряду по охороні державного кордону України, тобто являючись службовими особами, за попередньою змовою групою осіб, вчинили закінчений замах на одержання від громадянина ОСОБА_1 хабара у розмірі 1600 грн. за сприяння окремим громадянам в перетині державного кордону, то суд такі дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кваліфікує за ч.2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України.

Крім того, дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які за попередньою змовою групою осіб, керували діями щодо незаконного переправлення окремих осіб через державний кордон України, сприяли цьому своїми порадами і вказівками, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 332 КК України.  

Призначаючи підсудним покарання, суд бере до уваги і визнає обставинами, які значно пом'якшують покарання: їх з’явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Разом з тим, при призначенні покарання підсудним суд, поряд із вказаними обставинами, враховую особу винних, а саме те, що вони раніше ні в чому протизаконному замічені не були, до кримінальної відповідальності притягаються вперше, обидва позитивно характеризуються за місцем її проходження, в тому числі і за місцем проживання, а ОСОБА_3 - і за місцем роботи до служби в армії, те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у суді негативно оцінили свою злочинну поведінку, і зазначене, на думку суду, у своїй сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Тому, при призначенні кожному з підсудних покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 та ч. 2 ст. 332 КК України, суд знаходить можливим обрати мінімальний розмір покарання, вказаний у санкціях цих норм. При цьому, зважаючи на наявність декількох обставин, які пом’якшують покарання підсудним, їх майновий стан, склад сім’ї, побутові умови проживання та в цілому кількість осіб, які перебувають на утриманні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на переконання суду, при призначенні покарання останнім за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, слід застосувати до них ст. 69 КК України та не призначати кожному окремо додатковий вид покарання, який передбачений у санкції цієї норми, а саме - конфіскацію майна.  

Крім того, враховуючи всі обставини даної справи, тяжкість вчинених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 злочинів, характеризуючи дані про особу останніх, що у своїй сукупності вказує на те, що така злочинна поведінка підсудних носить характер випадкового та одиничного епізоду в їхньому житті, в тому числі беручи до уваги і те, що у кожного з них на утриманні перебуває малолітня дитина, а у ОСОБА_3 окрім цього, дружина чекає на другу дитину, і кожний з підсудних має батьків, які, у зв’язку із наявними окремими проблемами зі здоров’ям, потребують їх допомоги, а також зважаючи і на той факт, що самі підсудні за час досудового слідства вже певний час перебували під вартою, суд вважає що у даному конкретному випадку є можливість виправлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без відбування покарання, і тому по відношенню до останніх застосовує ст. 75 КК України, і викладене вище на думку суду, є справедливим а також необхідним і достатнім для виправлення підсудних та попередження вчинення ними нових злочинів.  

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 299, 323, 324, 330, 332, 337 КПК України, військовий суд, -                              

  З А С  У  Д  И  В    :

  ОСОБА_3   та ОСОБА_4   кожного визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, на підставі яких, із застосуванням ст. 69 КК України, призначити кожному окремо покарання у виді позбавлення волі строком на  5 (п’ять) років із позбавленням кожного права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій безпосереднього контролю за перетином державного кордону України строком на 1 (один) рік без конфіскації майна кожного ;

  ОСОБА_3   та ОСОБА_4   кожного визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 332 КК України, на підставі якої призначити кожному окремо покарання у виді позбавлення волі строком на  3 (три) роки.

 За сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_3   та ОСОБА_4  , кожному окремо,  призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на  5 (п’ять) років із позбавленням кожного права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій безпосереднього контролю за перетином державного кордону України на 1 (один) рік без конфіскації майна кожного .

 У відповідності до ст.75 КК України звільнити   ОСОБА_3   та ОСОБА_4  кожного   від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком кожному тривалістю 2 (два) роки,  якщо вони протягом іспитового строку не вчинять нового злочину та виконають покладені на них обов’язки.  При цьому, додаткове покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій безпосереднього контролю за перетином державного кордону України строком на 1 (один) рік підлягає реальному виконанню по відношенню до кожного із засуджених.

 Відповідно до ст.76 КК України на протязі іспитового строку покласти на   ОСОБА_3   та ОСОБА_4   такі обов’язки:

- не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти зазначені державні органи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

 Після набрання вироком законної сили речові докази по справі:

- 1600 (тисяча шістсот) гривень, а також речові докази, вказані на а.с.а.с 11, 25 т.№3 - передати за належністю;

- вказані на а.с. 70-238 т. №1, а.с. 160-227 т.№2, а.с.а.с. 3, 38, 51 т. №3 - зберігати при справі;

- вказані на а.с. 4 т. №3- знищити.  

 Після набрання вироком законної сили, арешт, накладений на майно   ОСОБА_3   та ОСОБА_4 -  скасувати.

 Міру запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3   та ОСОБА_4   – підписку про невиїзд – скасувати.

 Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.

  ДІЙСНА ЗА НАЛЕЖНИМ ПІДПИСОМ.

КОПІЯ ЗВІРЕНА З ОРИГІНАЛОМ:

ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ        

КАПІТАН ЮСТИЦІЇ П.Л. СЛОБОДЯНЮК