ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" вересня 2007 р. | Справа № 9а/133-3088 |
11-40 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Кулагіній Т. В.
Розглянув справу
за позовом Тернопільської обласної санітарно-епідеміологічної станції вул. Федьковича, 13, м.Тернопіль.
до Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль.
за участю представників сторін від
позивача: Марків-Буковська Н.П., довіреність № 1096 від 12.06.2007 р.
відповідача : Шляхчук М.В., довіреність № 1388 від 14.06.2007 р.
роз’яснивши учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов’язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України,
встановив:
Позивач, Тернопільська обласна санітарно-епідеміологічна станція, м. Тернопіль, звернувся до господарського суду 22.06.2007 р.( вх 2861(н)) з адміністративним позовом до Відповідача, Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області, м. Тернопіль, у якому просить визнати протиправним рішення № 97 від 23 листопада 2006 р. Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області про застосування до Позивача економічних санкцій у вигляді стягнення в дохід Державного бюджету необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 92 088,74 грн. та 184 177,48 грн. штрафу , а висновки Відповідача про порушення Тернопільською обласною СЕС державної дисципліни цін у вигляді застосування вільних цін на послуги , за умови запровадження для них режиму державного регулювання, застосування тарифів за види послуг (робіт), які не передбачені визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють відповідні переліки платних послуг, та нарахування непередбаченої законодавством націнки до тарифів, що регулюються, отримання за період з 15.11.2005 р. по 27.05.2006 р. суми необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 92 088,74 грн., є безпідставними.
В обґрунтування своїх тверджень Позивач посилається на те, що не вчиняв правопорушень, передбачених Законом України «Про ціни і ціноутворення», а тому не може нести відповідальності , яка передбачена цим законом.
Спростовуючи твердження Відповідача про застосування у період з 12.05.2006 р. по 27.05.2006 р. “вільних тарифів” при наданні платних послуг та виконані робіт, не передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 р. № 1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами санітарно-епідеміологічної служби», Позивач пояснив, що нараховуючи ПДВ у розмірі 20% бази оподаткування і додаючи до ціни робіт (послуг) , обласна СЕС, як платник ПДВ, діяла у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», а жодний нормативно-правовий акт в Україні не передбачає, що 20 відсотків ПДВ є включенням до цін (тарифів) по послугам, які надаються санітарно-епідеміологічною службою.
Заперечуючи висновки Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області стосовно не застосування обласною СЕС у період з 12.05.2006 р. по 27.05.2006 р. запроваджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 662 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. № 1544 від 27 серпня 2003 р. № 1351», тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами санітарно-епідеміологічної служби, Позивач вказує на хибність доводів Відповідача про те, що вказана постанова Кабміну підлягає застосуванню з дати її прийняття, тобто з 11.05.2006 р., і вважає, що нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів згідно ст. 57 Конституції України набирає чинності з моменту його офіційного оприлюднення , яке відбулося 31.05.2006 р. Позивач вказав, що на сайті Верховної Ради України дана Постанова з’явилася 26.05.2006 р., тому провівши консультацію із юристами МОЗ України було вирішено, що Постанова КМУ від 11.05.2006 р. надрукована в “Урядовому кур’єрі” з 26 травня 2006 р. І Тернопільська обласна СЕС почала застосовувати тарифи у новій редакції з 27.05.2006 р.
У запереченні позовних вимог № 1314 від 25.09.2007 р., Відповідач зазначив, що вважає прийняте ним рішення законним, і просить відмовити Тернопільській обласній СЕС у задоволенні адміністративного позову .
У попередньому судовому засіданні та судових дебатах сторони підтримали свої доводи.
Дослідивши письмові докази, заслухавши доводи та пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, а прийняте Відповідачем рішення є протиправним , виходячи з такого:
Відповідно до ст. 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення" № 507-ХІІ від 03.12.1990 р. державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Стаття 9 Закону України „Про ціни і ціноутворення" визначає, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Цією ж статтею визначено коло товарів і послуг на які встановлюються державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи :„Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги; виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище".
Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 ст. 6 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ЦР "Про податок на додану вартість" ( з наступними змінами) , податок на додану вартість становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, і додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України і т.д.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" база оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними (регульованими) цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із податковим законодавством України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2003р. № 1351 „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" прийнята на виконання ст. 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", не є складовою податкового законодавства України і , в силу цього , не змінює бази оподаткування податком на додану вартість та операцій ,які звільняються від оподаткування цим податком.
Отже, нарахування Позивачем у період з 15.11.2005 р. по 10.05.2006 р. ПДВ у розмірі 20% бази оподаткування і додаючи до ціни робіт (послуг) , міська СЕС, як платник ПДВ, діяла правомірно, у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість», а тому сума податку на додану вартість не може розглядатися як «не передбачена законодавством додаткова націнка до тарифів», що становить склад правопорушення державної дисципліни цін . Тому , за відсутністю факту правопорушення покладення на Позивача відповідальності , передбаченої ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення» , є неправомірним .
Висновки Відповідача щодо незастосування Тернопільською обласною СЕС у період з 12.05.2006 р. по 27.05.2006 р. запроваджених постановою Кабінету міністрів України від 11.05.2006 р. № 662 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. № 1544 від 27серпня 2003 р. № 1351», тарифів на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами санітарно-епідеміологічної служби, з дати прийняття Кабміном України постанови № 662, тобто з 11.05.2006 р., на чому наполягає Відповідач, суд вважає такими, що здійснені без урахування положень Указу Президента України від 10 червня 1997 року N 503 ( 503/97 ) з наступними змінами «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», у якому проведено різницю між оприлюднення нормативно-правових актів, набрання ними чинності та моменту, з якого нормативно-правові акти підлягають застосуванню.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 10 червня 1997 року N 503 ( 503/97), громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
До того ж, пунктом 7 Указу Президента України передбачено, що акти Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Оскільки постанова Кабінету Міністрів України № 662 не містить відмітки про те , що не підлягає опублікуванню, або має обмежувальний гриф, тому при здійсненні своїх обов’язків Позивач повинен був застосовувати постанову № 662 з моменту її опублікування в офіційних друкованих виданнях, якими є "Офіційний вісник України" та газета "Урядовий кур'єр" ( п. 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року N 503)
Постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 11.05.2006 р. була опублікована в газеті «Урядовий кур'єр», 31.05.2006, № 100; «Офіційний вісник України», 31.05.2006, № 20, ст. 1465, стор. 92, код 36298/2006.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом щодо підстав для звільнення від доказування.
Відповідно до ч. 2 с т. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
На підставі наведеного висновки Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області про отримання Позивачем необґрунтовано одержаної виручки у період з 12.05.2006 р., по 27.05.2006 р. і тим самим факт вчинення правопорушення державної дисципліни цін , не можуть вважатися належним чином підтвердженими.
При таких обставинах справи , прийняте Відповідачем рішення не може вважитися правочинним, і тому підлягає визнанню нечинним.
У судовому засіданні 27.09.2007 р., відповідно до ч. 4 ст. 167 КАС України, було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови та про виготовлення постанови суду в повному обсязі о 10-00 год. 02.10.2007 р.
З огляду на викладене, керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 4, 6, 7, 18, 71, ст. ст.. 94, 162, 163, 167 КАС України та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
Задовольнити позов Тернопільської обласної санітарно-епідеміологічної станції, вул. Федьковича, 13, м. Тернопіль, до відповідача - Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль і визнати нечинним рішення № 97 від 23 листопада 2006 р. Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області про застосування до Тернопільської міської санітарно-епідеміологічної станції економічних санкцій у вигляді стягнення в дохід Державного бюджету необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 92 088,74 грн. та 184 177,48 грн. штрафу.
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Л.В. Кропивна