АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
28 липня 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,
при секретарі Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року про забезпечення позову та на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Позивачка зазначала, що 18 вересня 2008 року між нею та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що зазначений договір був укладений лише для виду без наміру створення правових наслідків, тому є фіктивним, позивачка просила задовольнити позов на підставі ст. 234 ЦК України.
Ухвалою Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року задоволена заява позивачки про забезпечення позову, і накладено арешт на спірне майно.
Рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 16 квітня 2010 року позов задоволено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1, який не брав участь у справі, ставить питання про скасування ухвали суду про забезпечення позову, а також рішення суду та направлення справи на новий розгляд, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, не притягнув його до участі у справі, вирішивши питання про його права та обов’язки, оскільки спірне майно належить йому на праві власності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
____________________________________________________________________________
Головуючий в першій інст.: Боярський О.О. Справа № 22ц- 6177/2010, 22ц-13806/2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП- 20
Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснив судам, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд(суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З позовної заяви вбачається, що предметом спору є договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор», який розташований за адресою: АДРЕСА_1
Задовольняючи заяву позивачки про забезпечення позову, суд виходив з того, що спірне майно належить їй та невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Між тим, в порушення вимог п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України суд не з’ясував кому на час подання позовної заяви належить спірне майно, і чи є підстави для забезпечення позову.
За правилами ст.209 ЦПК України ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину з зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Всупереч вимогам ст.209 ЦПК України суд не мотивував свій висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а лише послався на те, що заявлене клопотання не суперечить чинному законодавству. В ухвалі взагалі не зазначено, з яких саме мотивів заява позивачки підлягає задоволенню.
Таким чином, питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно вирішено судом з порушенням встановленого законом порядку, ухвала суду про забезпечення позову є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням питання на новий розгляд згідно з п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 8 квітня 2010 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції апеляційну скаргу на ухвалу суду про забезпечення позову з посиланням на те, що він є власником спірного майна.(а.с.15-16) До апеляційної скарги заявник приєднав Витяг з Державного реєстру правочинів від 8 грудня 2009 року, в якому зазначено про реєстрацію договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор», укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 17 жовтня 2008 року.
Незважаючи на це, суд розглянув справу за участю позивачки та відповідачки, яка позов визнала і підтвердила фіктивність оспорюваного договору, та не притягнув до участі у справі власника спірного майна ОСОБА_1
Разом з тим, суд зазначив у рішенні, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу про забезпечення позову з тих підстав, що майно належить йому.(а.с.19)
Крім того, ухвалою того ж суду від 26 квітня 2010 року виправлена описка у рішенні і зазначено, що сторони підтвердили факт того, що ОСОБА_3 продала спірне майно ОСОБА_1С.(а.с.23)
Ці обставини свідчать про те, що суд вирішив питання про права та обов’язки ОСОБА_1, який на час розгляду справи був власником спірного майна, і визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 вересня 2008 року безпосереднє зачіпає його права та інтереси.
За правилами статей 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов’язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ці вимоги закону суд не виконав.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Задовольняючи позов на підставі статей 203 ч.5, 215 ч.1 ЦК України, суд виходив з того, що договір купівлі-продажу укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, оскільки сторони підтвердили факт того, що ОСОБА_2 начебто продала, а ОСОБА_3 начебто купила оспорювану нерухомість.
Проте таки висновки суду не засновані на матеріалах справи та вимогах закону.
Розглянувши справу за відсутності власника спірного майна, суд не звернув увагу на те, що після укладення 18 вересня 2008 року договору купівлі-продажу комплексу будівель дитячого оздоровчого табору «Ізвор» покупець ОСОБА_3 продала це майно ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2008 року, і не з’ясував належним чином, чи доведена відсутність у учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки на момент його вчинення та чи є передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Таким чином, розгляд справи було проведено судом поверхово та однобічно з порушенням норм матеріального та процесуального права. Рішення суду є незаконним та необґрунтованим, воно не відповідає вимогам статей 213,214,215 ЦПК України і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.5, ч.2 п.4, 311 ч.1 п.4, 312 ч.1 п.3, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2010 року та ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року про забезпечення позову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині скасування рішення суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий: А.Є. Федорова
Судді: Л.М.Миза
А.П. Заїкін