АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
14 липня 2010 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Мизи Л.М., Заїкіна А.П.,
при секретарі Непомнящій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котовського міського суду Одеської області від 23 травня 2002 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на будинок,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання угоди дійсною, визнання права власності на будинок. Позивач зазначав, що 10 жовтня 1998 року він та відповідачі домовилися про купівлю-продаж належного їм АДРЕСА_1 За угодою він уплатив відповідачам 2800 доларів США, про що вони надали йому розписку та передали усі документи на будинок. Він вселився у будинок і почав капітальний ремонт, однак оформити договір нотаріально вони не могли у зв’язку з хворобою ОСОБА_3 , який є інвалідом 1 групи та не міг з’явитися до нотаріальної контори. Посилаючись на ці обставини, позивач просив задовольнити позов, визнати договір купівлі-продажу будинку дійсним та визнати за ним право власності на цей будинок.
Рішенням Котовського міського суду Одеської області від 23 травня 2002 року позов задоволено. Постановлено визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку, укладений 10 жовтня 1998 року між ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, і визнати за ОСОБА_2 право власності на цей будинок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1.(колишня дружина позивача), яка не брала участь у справі, ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, не притягнув її до участі у справі, висновки суду не відповідають дійсним обставинам та наданим доказам.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
_____________________________________________________________________________
Головуючий в першій інст.: Фабіжевський С.А. Справа № 22ц- 10704/2010
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП-5
Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд зобов’язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Всупереч вимогам закону рішення суду не ґрунтується на матеріалах справи та ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.227 ЦК України (1963р.) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Згідно з положеннями ст.47 ЦК України (1963 р.), що діяв на час виникнення спірних відносин, нотаріальне посвідчення угод обов’язкове у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального оформлення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.
Як вбачається з матеріалів справи, житловий АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Пісчанською державною нотаріальною конторою 20 жовтня 1988 року, зареєстрованого в Котовськом МБТІ 8 травня 2002 року (а.с.6-7)
На а.с. 5 є розписка ОСОБА_3, ОСОБА_3, діючих від свого імені та від імені ОСОБА_5 згідно довіреності від 6 січня 1996 року, в якій зазначено, що вони продали ОСОБА_2 належний їм будинок за 2800 доларів США, гроші отримали повністю у присутності свідків та передають документи на будинок для оформлення. На розписці зазначена дата «10 жовтня 1998 року».
Між тим, до апеляційної скарги приєднана копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 17 березня 1998 року, тобто до укладення договору.
Оскільки згідно зі ст.9 ЦК України (1963р) правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється зі смертю, висновок суду про те, що договір купівлі-продажу був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 10 жовтня 1998 року не є обґрунтованим.
З матеріалів справи також вбачається, що позовна заява ОСОБА_2 надійшла до суду 14 травня 2002 року, прийнята до провадження суду, призначена до розгляду на 23 травня 2002 року і в той же день розглянута по суті з участю позивача та відповідачки ОСОБА_3 В протоколі судового засідання від 23 травня 2002 року зазначено, що ОСОБА_4 діє від себе та за дорученням ОСОБА_5
Однак довіреність ОСОБА_5 на ведення справи в суді на ім’я ОСОБА_3, яка має бути оформлена згідно зі ст.ст.113,114 ЦПК України (1963р.), у справі відсутня.
До матеріалів справи приєднана довіреність ОСОБА_5 від 6 січня 1996 року, якою він уповноважує ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продати належну йому частку будинку, отримати гроші та оформити усі документи.(а.с.8). Така довіреність є письмовим уповноваженням, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, і її чинність припиняється внаслідок смерті громадянина, який видав довіреність.( ст.ст. 62,64,69 ЦК України (1963 р.)
Суд не звернув увагу на вимоги закону, і вирішуючи спір, не перевірив чинність довіреності ОСОБА_5 від 6 січня 1996 року на час укладення угоди та повноваження ОСОБА_3 на представництво його інтересів в суді з урахуванням вимог ст.ст.9,69,392 ЦК України (1963 р.) та ст.ст.113,114,115 ЦПК України (1963 року).
Зазначення в описовій частині рішення суду, що відповідач ОСОБА_5 визнав позов повністю і підтвердив обставини справи не відповідають матеріалам справи.
Задовольняючи позов про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на будинок, суд не з’ясував належним чином, коли у дійсності була написана розписка, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не встановив та не зазначив у рішенні, чи виконали сторони угоду купівлі-продажу, чому цей договір не був укладений у встановленому законом порядку та чи є підстави для застосування ч.2 ст.47 ЦК України (1963 року).
Зміст рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки не містить мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги, бере до уваги надані докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси позивача, а якщо були, то ким. У рішенні не зазначена характеристика будинку, на який визнано право власності, його дійсна вартість, та не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_1 посилається на те, що вона перебувала з позивачем в зареєстрованому шлюбі з 30 вересня 2000 року, від шлюбу народилася дитина 6 травня 2001 року. Під час спільного проживання у квітні 2002 року вони придбали спірний будинок за кошти батьків за 2800 доларів США та проживали разом у цьому будинку. Після розірвання шлюбу у 2010 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - житлового будинку № 80 по вул.Толстого у м. Котовську і при розгляді справи дізналася, що рішенням суду від 23 травня 2002 року спірний будинок визнаний придбаним відповідачем 10 жовтня 1998 року, тобто до шлюбу, що не відповідає дійсності і є порушенням її майнових прав на спільну сумісну власність.
З рішення Котовського міськрайонного суду від 27 квітня 2010 року, яким відмовлено в позові ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, вбачається, що свідки, які були допитані по даній справі, підтвердили придбання спірного будинку саме у 2002 році, тобто під час шлюбу.
Ці обставини мають суттєве значення для вирішення даного спору, підлягають перевірці та оцінці у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги свідчать про те, що суд вирішив питання про права та обов’язки ОСОБА_1- колишньої дружини позивача, яка не була притягнута до участі у справі, що відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.
Таким чином, суд розглянув справу поверхово та однобічно з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, воно не відповідає вимогам статей 213,214,215 ЦПК України і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, під час якого суду належить урахувати наведене, з’ясувати обставини справи з участю усіх зацікавлених осіб, та залежно від встановленого вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням зазначених недоліків, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч.1 п.4, 313, 314 ч.1 п.2, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Котовського міського суду Одеської області від 23 травня 2002 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий: А.Є. Федорова
Судді: Л.М.Миза
А.П. Заїкін