Справа № 22ц-2692/07
Категорія 21
Головуючий у 1 інстанції Блохін А.А
Доповідач Соломаха Л.1.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2007р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Барсукової О.І.
при секретарі Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1та відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 21 грудня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 21 грудня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1. стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 12000грн., на користь держави - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 1грн. 50коп.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, стягнувши на його користь на відшкодування моральної шкоди 45000грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги він посилається на те, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд не повністю врахував характер та обсяг заподіяних йому фізичних та душевних страждань, ступінь втрати ним професійної працездатності - 45%, неможливість відновлення стану здоров'я, обмеження щодо його працездатності.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
2
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що з 01 січня 2006р. дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" на 2006 рік зупинена, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Суд також не врахував, що ст.237-1 КЗпП України не виключає відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення законних прав працівника, в зв'язку з чим Фонд не є належним відповідачем по справі. Суд не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для зверненням до суду, передбачений ст.233 КЗпП України. Крім того, судом дана невірна оцінка глибині моральних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1. доводи своєї апеляційної скарги підтримав, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив рішення суду змінити, збільшивши розмір компенсації за завдану йому моральну шкоду.
Представник відповідача Архінос Д.А. доводи апеляційної скарги відповідача підтримав, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, просив рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1., представника відповідача Архінос Д.А., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час з 1954р. до 1971р. та з 01 квітня 1985р. до 09 грудня 2003р. працював на вугільних підприємствах на підземних роботах. Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав два професійні захворювання вібраційну хворобу та хронічний обструктивний бронхіт пилової етіології, що підтверджується актами розслідування професійного захворювання від 28 березня 2002р. та від 03 вересня 2003р. Рішенням МСЕК від 18 вересня 2003р. йому вперше за цими професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності: 20% - за вібраційною хворобою, 25% - за хронічним бронхітом та за травмами 1968р. та 1969р. - 20%, а за сукупністю - 65%, він визнаний інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями безстроково.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійних захворювань позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 12000грн.
Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок
з
ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не ґрунтується на законі.
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "є" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена стійка втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійних захворювань і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.З).
4
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки із історії хвороби. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв'язку із отриманням професійних захворювань, їх тривалість, ступінь втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями - 45%, неможливість відновлення стану здоров'я і виконання колишньої роботи і визначив її розмір в сумі 12000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач отримав два професійні захворювання, відновлення стану його здоров'я неможливо і за професійними захворюваннями позивач визнаний інвалідом 3 групи. Враховуючи викладене, доводи відповідача про завищену оцінку глибини моральних страждань позивача не заслуговують на увагу.
Доводи позивача про те, що суд дав занижену оцінку глибині його моральних страждань, також не заслуговують на увагу. Вперше професійні захворювання позивачу були встановлені вже в непрацездатному віці (66 років), це не потягло для нього будь-яких тяжких наслідків. Позивач дійсно 09 грудня 2003р. був звільнений з роботи на підставі ст.40 п.2 КЗпП України в зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, але на цей час він вже був непрацездатним за віком (66 років) і з 1986р. отримував пенсію за віком.
Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовано не врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності в зв'язку із травмами 1968р. та 1969р., оскільки вони мали місце до введення в дію з 01 квітня 2001р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.
Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди в зв'язку із професійними захворюваннями виникли відповідно до ст.13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в 2003р., тобто до набрання чинності Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", тому п.27 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.
5
Трьохтисячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових правовідносин.
Позов ОСОБА_1. випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої керівництвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг не має, доводи апеляційних скарг необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ И В:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 21 грудня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: підпис
Судді: підпис