Справа №22ц-2559/07
Категорія 21
Головуючий у 1 інстанції Блохін А. А.
Доповідач Соломаха Л.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2007р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Барсукової О.І.
при секретарі Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 04 грудня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 04 грудня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1. стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 7000грн., на користь держави - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 1грн. 50коп.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що з 01 січня 2006р. дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" на 2006 рік зупинена, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Суд також не врахував, що ст.237-1 КЗпП України не виключає відповідальності роботодавця по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення законних прав працівника, в зв'язку
2
з чим Фонд не є належним відповідачем по справі. Суд не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для зверненням до суду, передбачений ст.233 КЗпП України. Крім того, судом дана невірна оцінка глибині моральних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність.
В апеляційній інстанції представник відповідача Архінос Д.А. доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача ОСОБА_1. - ОСОБА_2. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1. у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Архінос Д.А., представника позивача ОСОБА_2., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 22 червня 1976р. до 16 червня 1977р. працював на шахті на підземних роботах, з 16 червня 1977р. до 05 травня 1996р. у оперативному взводі 1-го воєнізованого гірничорятувального загону. Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереко-крижову радікулопатію, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 10 квітня 2002р. Рішенням МСЕК від 14 травня 2002р. йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності 20% безстроково та за травмою 1989р. - 60%, а за їх сукупністю - 80%, він визнаний інвалідом 2 групи.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 7000грн.
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому довід відповідача, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, не грунтується на законі.
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
з
захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "є" пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена стійка втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.З).
Згідно ст.57 ЦПК України доказами с будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки із історії хвороби. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, ступінь втрати
4
професійної працездатності за професійним захворюванням - 20%, неможливість відновлення стану здоров'я і визначив її розмір в сумі 7000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. В працездатному віці (48 років) позивач отримав професійне захворювання, відновлення стану його здоров'я неможливо. З врахуванням травми 1989р. (отруєння газами під час ліквідації аварії на шахті) позивач є інвалідом 2 групи, внаслідок чого 02 червня 2002р. він був звільнений з роботи на підставі ст.40 п.2 КЗпП України в зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я.
Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовано не врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності в зв'язку із травмою 1989р., оскільки вона мала місце до введення в дію з 01 квітня 2001р. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.
Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди в зв'язку із професійним захворюванням виникли відповідно до ст.13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в 2002р., тобто до набрання чинності Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", тому п.27 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" на правовідносини, що виникли між сторонами, не розповсюджується.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст.233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових правовідносин.
Позов ОСОБА_1. випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров'я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не
5
спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ И В:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 04 грудня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
З оригіналом вірно: Суддя:
Головуючий : підпис Судді: підпис