Справа №22ц-2757/06 Головуючий у 1 інстанції Соларєва Т.О.
Категорія: 40 Доповідач: Соломаха Л.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2007р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Барсукової О.І.
при секретарі Таранець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1до міської пожежної команди м.Костянтинівка про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2007р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2007р. позов ОСОБА_1. задоволено частково. Визнано незаконним наказ №36 від 01 грудня 2006р. про звільнення ОСОБА_1. з посади бухгалтера міської пожежної команди м.Костянтинівка на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З міської пожежної команди м.Костянтинівка на користь ОСОБА_1. стягнуто на відшкодування моральної шкоди 100грн. та на користь держави - судовий збір у сумі 17грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7грн. 50коп. В іншій частині позову (про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу) відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що під час розгляду справи суд не встановив причину, за якої відбулося її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України 01 грудня 2006р., а саме те, що керівник міської пожежної команди бажав поновити на роботі бухгалтера, яка займала цю посаду до неї. При укладенні трудового договору між нею та відповідачем був обумовлений строк випробування. Проте відповідач не звільнив її через незадовільний результат випробування, що свідчить про те, що будь-яких зауважень чи питань щодо її відповідності займаній посаді у відповідача не виникало. Трудові відносини між нею та відповідачем припинилися після її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України 01 грудня 2006р. Але через два тижні після її звільнення відповідач видав наказ №38 від 14 грудня 2006р. про її звільнення з роботи з 01 грудня 2006р. за п.2 ст.40\КЗпП
2
України, чим порушив вимоги частини 1 ст.58 Конституції та частини 2 ст.8 ЦПК України. Відмовляючи їй в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд не врахував її пояснення щодо незаконності наказу №38 від 14 грудня 2006р. та мети його видання. Суд не прийняв до уваги письмову відповідь служби зайнятості від 27 грудня 2006р. про порушення відповідачем вимог законодавства про працю при виданні наказу про її звільнення від 14 грудня 2006р. №38. її вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом взагалі не вирішені.
В апеляційній інстанції позивач ОСОБА_1. та її представник ОСОБА_2. доводи апеляційної скарги підтримали.
Представники відповідача ОСОБА_3. та Лєус Л.П. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1. та її представника ОСОБА_2., представників відповідача ОСОБА_3. та Лєус Л.П., дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 20 листопада 2006р. відповідач передав до Костянтинівського міського центру зайнятості звіт про наявність вакансії бухгалтера, в якому зазначив основні вимоги до претендента на вакансію: стаж роботи за професією - 3 роки, наявність вищої освіти, а також додаткові вимоги: знання ПК та досвіт роботи в бюджетній організації (а.с.46).
Наказом №34 від 27 листопада 2006р., виданим начальником міської пожежної команди, на посаду бухгалтера була прийнята позивачка, яка прийшла з направленням центру зайнятості. При прийомі на роботу позивачці було встановлено випробування строком на три місяці. Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються копіями наказу, трудової книжки ОСОБА_1. (а.с.5, 30-37).
Наказом начальника міської пожежної команди від 01 грудня 2006р. №36 позивачка з 01 грудня 2006р. звільнена з займаної посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (а.с.6). В наказі зазначено, що підставою для звільнення є заява ОСОБА_1.
Судом встановлено, що 01 грудня 2006р. між начальником міської пожежної команди та позивачкою відбулася розмова про неможливість подальшого перебування позивачки на посаді бухгалтера через відсутність вищої освіти, досвіду роботи в бюджетній організації. В бесіді позивачка не заперечувала проти звільнення з роботи за угодою сторін. Зазначені обставини підтвердили у судовому засіданні начальник міської пожежної команди ОСОБА_3., допитаний як свідок, та свідок ОСОБА_4., який був присутній при цій розмові. Сама позивачка факт такої розмови не заперечувала, однак пояснила, що на пропозицію начальника звільнитися за угодою сторін вона нічого не відповіла.
Сторони визнають той факт, що позивачка не подавала заяву про звільнення з роботи за угодою сторін.
Задовольняючі позовні вимоги в частині визнання наказу №36 від 01 грудня 2006р. незаконним, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки за п.1 ст.36 КЗпП України було здійснене з порушенням встановленого порядку - без її заяви.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що порушення законних прав позивачки внаслідок незаконного звільнення на підставі наказу №36 від 01 грудня 2006р. призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції
з
виходив з того, що наказом від 14 грудня 2006р. №38 на зміну наказу №36 від 01 грудня 2006р. позивач була звільнена з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи, також з 01 грудня 2006р. Цей наказ позивачка оскаржувати відмовилась, незважаючи на роз'яснення їй судом права на подання додаткової позовної заяви. Оскільки за наказом №38 від 14 грудня 2006р. позивачка звільнена також з 01 грудня 2006р. підстави для її поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із визнанням незаконним її звільнення за наказом №36 від 01 грудня 2006р. відсутні.
Розглядаючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення від 01 грудня 2006р. №36, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст.36 КЗпП України, згідно якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін (п.1).
Обидві сторони у судовому засіданні визнали, що заява про звільнення позивачем не подавалася, тому суд дійшов правильного висновку про те, що на підставі наказу №36 від 01 грудня 2006р. позивачка за п.1 ст.36 КЗпП України звільнена з порушенням встановленого порядку.
Висновки суду про задоволення позову в частині відшкодування позивачці моральної шкоди відповідають вимогам ст.237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що видання відповідачем незаконного наказу про звільнення позивачки за п.1 ст.36 КЗпП України завдавало їй моральних страждань, оскільки були порушені її нормальні життєві зв'язки і вимагали додаткових зусиль для організації свого життя. За відновленням своїх порушених прав вона повинна була звертатися до суду.
Стягуючи з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 100грн., суд першої інстанції виходив з характеру та обсягу душевних страждань, характеру немайнових втрат. Суд також врахував те, що відповідач є бюджетною організацією, позивач працювала у відповідача нетривалий час та конкретні обставини її звільнення.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим.
З матеріалів справи встановлено, що 14 грудня 2006р. на зміну наказу №36 від 01 грудня 2006р. начальником міської пожежної команди видано наказ №38, згідно якого бухгалтер ОСОБА_1. була звільнена також з 01 грудня 2006р. за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи (а.с.12).
Згідно протоколів судових засідань від 28 грудня 2006р. - 09 січня 2007р. (а.с.15-17), від 15-18 січня 2007р. (а.с.88-104) позивачу судом роз'яснювалося її право на доповнення позовної заяви, але позивач категорично відмовилася оскаржувати наказ №38 від 14 грудня 2006р., про що прямо зазначено в протоколах судового засідання (а.с.17, а.с.92, а.с.101 зв) та письмових заявах позивачки на адресу суду від 09 січня 2007р. (а.с.22, 23).
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
4
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини 2 ст.173 ЦПК України якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви.
Оскільки позивач відмовилася оскаржувати наказ про своє звільнення №38 від 14 грудня 2006р. за п.2 ст.40 КЗпП України, у суду відповідно до ст.11 ЦПК України не було підстав перевіряти його законність.
На час ухвалення судового рішення наказ №38 від 14 грудня 2006р. про звільнення позивачки за п.2 ст.40 КЗпП України був діючим. Згідно цього наказу позивачка була звільнена з роботи також з 01 грудня 2006р., тому суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі в зв'язку із визнанням незаконним її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України на підставі наказу №36 від 01 грудня 2006р. Оскільки позивачка будь-якого вимушеного прогулу між двома звільненнями з 01 грудня 2006р. не мала, суд дійшов правильного висновку про те, що підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.
Довід позивача про те, що суд не вирішив її позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є безпідставним, оскільки судом першої інстанції зроблено правовий висновок стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи позивача про те, що суд не дав оцінки її письмовим поясненням від 12 січня 2007р. та письмовій відповіді Костянтинівського міського центру зайнятості від 27 грудня 2006р. щодо незаконності наказу №38 від 14 грудня 2006р., не заслуговують на увагу, оскільки зазначені документи виходять за межі заявлених позивачем позовних вимог.
Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дав їм належну оцінку.
Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1відхилити.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2007р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : підпис
З оригіналом вірно: Суддя: