2а-103

2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2009 р. Ленінський районний суд м. Луганська, у складі:

головуючого - судді Матвєйшиної О.Б.

при секретарі Бел’яніновій Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Прокуратури міста Луганська до Луганської міської ради про визнання незаконним, та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - прокуратура міста Луганська звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Луганської міської ради, в якому послався, що 25 квітня 2008 року відповідачем винесено рішення №33/3 «Про створення комісії щодо вивчення питання відносно можливості спорудження (створення) «Пам’ятника жертвам, що загинули від рук вояків ОУН та УПА». Позивач вважає, що зазначене рішення винесено у порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно зі ст. 59 якого акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення, «Про основи містобудування», згідно ст. 5 якого при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування державних та громадських інтересів, інтересів та вимог власників та землекористувачів, інформування через засоби масової інформації громадян про план перспективного розвитку територій і населених пунктів, Порядку спорудження (створення) пам’ятників і монументів, затвердженого наказом Держкомітету України з будівництва та архітектури, та міністерства культури і мистецтв України від 30 листопаду 2004 року, згідно п. 2 якого має подаватися клопотання з додаванням цілої низки документів: обґрунтування доцільності спорудження пам’ятника (монумента) у даному населеному пункті, регіоні, з відповідними висновками обласних управлінь культури, погодження з органом місцевого самоврядування місця встановлення з урахуванням генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, планування та забудови, що історично склалася, фінансово-економічне обґрунтування вартості спорудження, зазначення відповідних джерел фінансування. Вказані вимоги відповідачем при прийнятті зазначеного рішення не дотримано, рішення прийнято без відповідних висновків та обґрунтувань. Протест прокурора відповідачем відхилено. Тому прокурор просить визнати незаконним та скасувати вказане рішення.

У судовому засіданні представник позивача - в особі помічника прокурора м. Луганська Петрової Г.В., підтримала позовні вимоги, дала пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача - Рева Н.М., проти позову заперечував, послався, що вказаним рішенням тільки створено комісію, яка і буде перевіряти наявність всіх погоджень та висновків. Також просить відмовити у позові тому, що позивачем порушені строки на звертання до суду з позовом, тому, що згідно з реєстром розсилки копій рішення Луганської міськради від 24.06.2008 р., рішення про відмову у задоволені протесту прокурора м. Луганська, було вручене прокуратурі м. Луганська 26.06.2008 р.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності за ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

У відповідності зі ст. 59 цього Закону Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення

Як встановлено ст. 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території належить:

затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб, внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Міські ради також утворюють спеціально уповноважені органи з питань містобудування і архітектури.

Сільські, селищні і міські ради вирішують й інші питання у сфері містобудування відповідно до законодавства, а також можуть делегувати питання, що належать до їх компетенції, виконавчим органам або відповідним місцевим державним адміністраціям.

Згідно зі ст. 1. Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об’єктів містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об’єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови;

- розміщення і будівництво об’єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об’єктів;

- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;

- охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

- інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об’єктів;

- участь громадян, об’єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об’єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;

- захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Таким чином, при спорудженні пам’ятників, які відносяться до об’єктів містобудування мають бути дотримані вказані загальні правила містобудування, а також спеціальні правила, встановлені іншими нормативними актами з цього приводу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1181 від 8 вересня 2004 року «Деякі питання спорудження (створення) пам’ятників і монументів» встановлено, що пам’ятники і монументи, які споруджуються (створюються) з метою увічнення подій та пам’яті діячів, можуть мати державне або місцеве значення; пам’ятники і монументи, присвячені увічненню знаменних подій в історії України та світу, що мали національне і світове значення, а також пам’яті видатних державних, громадських та історичних діячів, діячів національної науки, культури, мистецтва і праці, мають державне, інші - місцеве значення; рішення про спорудження (створення) пам’ятників і монументів державного значення приймаються Кабінетом Міністрів України, а місцевого - місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; замовниками спорудження (створення) пам’ятників і монументів можуть бути центральні і місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи, організації та об’єднання громадян; фінансування спорудження (створення) пам’ятників і монументів здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджету та інших джерел.

На виконання цієї постанови наказом Держбуду України та Мінкультури України 30.11.2004 N 231/806 затверджено ПОРЯДОК спорудження (створення) пам’ятників і монументів, який встановлює вимоги щодо підготовки та внесення пропозицій стосовно спорудження (створення) пам’ятників (монументів) державного і місцевого значення, їх проектування, виготовлення та встановлення.

Цей Порядок є обов’язковим для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями при вирішенні питань організації, фінансування, проектування, виготовлення та встановлення пам’ятників (монументів).

Згідно цьому Порядку рішення про спорудження (створення) пам’ятників (монументів) місцевого значення приймаються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Клопотання про спорудження (створення) пам’ятників (монументів) місцевого значення порушуються перед місцевими органами виконавчої влади підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян.

До клопотання щодо спорудження (створення) пам’ятників (монументів) місцевого значення додаються такі документи:

- обгрунтування доцільності спорудження (створення) пам’ятника (монумента) у даному регіоні, населеному пункті з відповідними висновками Міністерства культури Автономної

Республіки Крим, управлінь культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

- погодження з органом місцевого самоврядування місця встановлення з урахуванням генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, планування та забудови, що історично склались;

- фінансово-економічне обгрунтування вартості спорудження (створення); зазначення відповідних джерел фінансування.

Як встановлено судом 25 квітня 2008 року відповідачем винесено рішення №33/3 «Про створення комісії щодо вивчення питання відносно можливості спорудження (створення) «Пам’ятника жертвам, що загинули від рук вояків ОУН та У ПА». При прийнятті вказаного рішення зазначені вимоги законів у повному обсязі дотримано не було, відсутнє обґрунтування доцільності спорудження (створення) пам’ятника (монумента) у даному населеному пункті з відповідними висновками управління культури обласної державної адміністрацій; відсутнє погодження з органом місцевого самоврядування місця встановлення з урахуванням генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, планування та забудови, що історично склались; відсутнє фінансово-економічне обґрунтування вартості спорудження (створення); зазначення відповідних джерел фінансування, тобто рішення про створення комісії прийнято передчасно.

Згідно зі ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів відповідності оскаржуваного рішення вимогам закону.

Крім того, суд вважає, що строк на звернення з заявою до суду позивачем - прокурором м. Луганська, не сплив.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України „Про прокуратуру", у разі відхилення протесту, прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акту незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту, або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

Особі, яка може звернутися з даним позовом, надано для цього певний строк. У даному випадку, такою особою - є прокурор м. Луганська, якому 11.08.2008 р. стало відомо про відмову у задоволені його протесту по що зареєстровано у вхідний кореспонденції прокуратури м. Луганська - рішення від 24.06.2008 р. № 36/12, за № 684. 12.08.2008 р. прокурор м. Луганська звернувся із даним позовом, тому суд вважає, що позовна заява позивачем подана в строки передбачені законом.

За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2,17,70,71,160,163 КАС України, Законом України «Про місцеве самоврядування», Законом України «Про основи містобудування», Законом України „Про прокуратуру", Постановою Кабінету Міністрів України № 1181 від 8 вересня 2004 року «Деякі питання спорудження (створення) пам’ятників і монументів», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги прокуратури м. Луганська задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Луганської міської ради №33/3 від 25 квітня 2008 р. «Про створення комісії щодо вивчення питання відносно можливості спорудження (створення) «Пам’ятника жертвам, що загинули від рук вояків ОУН та УПА».

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.