РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2007 року                                                                                м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого:                                                Кукурудза Б.І.,

суддів:                                                           Бідочко Н.П., Беркій О.Ю.

секретаря:                                                     Білик Л.З.

з участю адвокатів:                                      ОСОБА_5., ОСОБА_6.

сторін:                                                           апелянта, представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Долинського районного суду від 27 грудня 2006 року, -

встановила:

23 лютого 2005 року ОСОБА_3. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2., третя особа Княжолуцька сільська рада про скасування договору дарування.

Свої вимоги мотивував тим, що у 1986 році, вважаючи, що укладає заповіт на користь відповідача на 1/2 частку житлового будинку, фактично, внаслідок істотної помилки, уклав договір дарування даного будинку.

Просив суд постановити рішення, яким визнати незаконним договір дарування житлового будинку від 18 квітня 1986 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3. помер і правонаступником по справі в якості позивача допущено ОСОБА_1.

Рішенням Долинського районного суду від 27 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно є незаконним, оскільки суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам по справі, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_3. було відомо про укладення договору дарування житлового будинку та особисто його підписано.

Однак, такий висновок суду є помилковим.

Встановлено, що у 1941 році ОСОБА_2. та ОСОБА_4. вступили у фактичні шлюбні відносини, а у 1975 році зареєстрували шлюб.

Справа № 22-ц-334/2007р.                                      Головуючий у 1 інстанції Андрусів І.М.

Категорія   13                                                            Доповідач Кукурудз Б.І.

2

За час спільного проживання вони у 1957 році побудували житловий будинок.

Згідно вимог ст. 22 КпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу є їх спільною власністю.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок, відносно якого укладений спірний договір дарування, побудований під час сумісного проживання ОСОБА_2. та ОСОБА_4., тому він становить їх спільну сумісну власність.

Ст. 23 вищезазначеного кодексу передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Встановлено, що при укладенні ОСОБА_3. оспорюваного договору, письмова згода ОСОБА_4. на його укладення відсутня.

У відповідності до вимог ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Крім того, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України, не надав належної оцінки доказам по справі.

Твердження суду про те, що ОСОБА_3. отримав у 1995 році дублікат договору дарування від 18.04.1986 року є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані про видачу йому зазначеного дублікату.

Також суд не надав повної та всебічної оцінки висновку почеркознавчої експертизи, у якій було зазначено, що підпис на оскаржуваному договорі виконаний не ОСОБА_3., а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_3.

При наведених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задоволити. Рішення Долинського районного суду від 27 грудня 2006 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1. задоволити, а саме визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 18.04.1986 року, який зареєстрований Княжолуцькою сільською радою під № 18.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржено протягом двох місяців з часу проголошення у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.