Апеляційний суд Кіровоградської області
-----------------------------------------------------------------------------------------------
Справа № 22-4925/2010р. Головуючий у першій інстанції Ведющенко В.В.
Категорія 46 Доповідач Черниш Т.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 вересня 2010року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючого – судді Бубличенко В.П.,
суддів Сукач Т.О.,Черниш Т.В.,
при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Добровеличківського районного суду від 15 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 по поділ майна подружжя. Зазначав, що в період шлюбу, який було розірвано 23 серпня 2007 року, ними придбане спільне майно: квартира АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що відповідачка не погоджується з будь-яким запропонованим ним варіантом щодо поділу квартири, в якій продовжує проживати до цього часу, просив на підставі ст.ст. 69, 70—72 Сімейного кодексу України виділити йому у власність Ѕ частину квартири.
Рішенням Добровеличківського районного суду від 15 березня 2010 року постановлено визнати право індивідуальної власності кожного з сторін на Ѕ частину спірної квартири без її реального поділу і залишити квартиру у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 З відповідача на користь позивача стягнуто Ѕ частину понесених судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати зазначене рішення і в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Зазначала, зокрема, що суд вийшов за межі позовних вимог; не врахував її права на більшу частину в квартирі з огляду на те, що вона є інвалідом 3 групи, з нею проживає неповнолітня дитина.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач та її представник повністю підтримали доводи апеляційної скарги, позивач та його представник ці доводи не визнали.
Перевіривши за матеріалами цивільної справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін та їх представників, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони з 20 квітня 2000 року по 23 серпня 2007року перебували в зареєстрованому шлюбі. 23 жовтня 2002 року вони за договором купівлі-продажу придбали 3-кімнатну квартиру, розташовану під АДРЕСА_1, за 6474 грн., як зазначено в договорі (а.с. 8-9).
Визнаючи за кожним зі сторін по Ѕ частині квартири без її поділу в натурі, суд першої інстанції керувався тим, що зазначене майно як таке, що набуте під час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності, в якій їхні частки рівні. Однак, враховуючи, що зазначена квартира є річчю неподільною, і жодна зі сторін попередньо не внесла на депозитний рахунок суду відповідну грошову суму, суд не визнав за можливе здійснити поділ квартири в натурі.
Обґрунтування правового висновку, покладеного в основу рішення, відповідає обставинам справи та доказам, яким дана правильна юридична оцінка, повною мірою узгоджується зі статтями 70, 71 Сімейного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира є річчю неподільною (ст. 183 ЦК), що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, проведеної Кіровоградським відділенням Одеського НДІСЕ 9 березня 2010 року на підставі ухвали районного суду від 3 грудня 2009 року, за яким поділ належної сторонам квартири з виділенням в натурі по Ѕ частці технічно не можливий.(а.с.42-46).
Згідно положень ст. 71 СК, на яку в позовній заяві посилався ОСОБА_2 на обґрунтування вимог, поділу в натурі не підлягають неподільні речі.
В процесі розгляду справи позивач погодився на отримання грошової компенсації за Ѕ частину квартири, виходячи з визначеної експертним висновком ринкової вартості-155 942 грн.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ допускається за його згоди за умовою попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Встановивши, що відповідач такої дії не вчинила, проти виплати компенсації заперечувала, а квартира не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в цьому майні, суд, керуючись ст. 71 СК, п.25 постанови №11 від 21 грудня 2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», визнав ідеальні частки кожного з сторін в цьому майні без його реального поділу і залишив квартиру у їх спільній частковій власності.
Вирішуючи спір, суд врахував і інші обставини, зокрема, неможливість спільного користування квартирою, що стверджується доводами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заперечення останньої проти отримання грошової компенсації від позивача.
Твердження відповідача про те, що вона має право на більшу, ніж позивач, частку в спірній квартирі, безпідставні. Нею не надані будь-які докази на підтвердження наявності визначених ст. 70 СК обставин для відступу від засади рівності часток подружжя в спільній сумісній власності. Не містять їх і матеріали справи.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи теж не спростовують законного і обґрунтованого рішення суду, постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Передбачені ст. 309 ЦПК підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області 15 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий
Судді