Справа № 2-2165/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    27 серпня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді -     Бірси О.В.

при секретарі -     Бушура   Ю . В .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом про стягнення грошової суми посилаючись на те, що 15 травня 2008 року  між нею  та відповідачем ОСОБА_2  було укладено попередній договір  купівлі-продажу  нерухомого майна. Згідно умов договору сторони домовились укласти основний договір купівлі-продажу до 31 грудня 2008 року.  15 січня 209 року  сторони, за пропозицією  відповідача від 30 грудня 2008 року,  підписали договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу, а саме змінили строк укладення основного договору з 31 грудня 2008 року  до  30 червня 2009 року, решта умов залишилась без змін. До підписання попереднього договору  купівлі-продажу нерухомого майна, в рахунок  належних за основним договором платежів, на підтвердження  зобов’язання і на забезпечення його виконання, з метою  забезпечення реалізації  своїх намірів щодо купівлі-продажу нерухомого майна на своєї платоспроможності, позивач передала відповідачу  300000 гривень. Згідно того ж пункту  попереднього договору  сторони домовились, що зазначена сума  у момент розрахунку за основним договором буде зарахована  у належний відповідачу платіж за основним договором, а в разі  невиконання  попереднього договору  відповідачем ОСОБА_2, остання  зобов’язувалась  повернути отримані кошти в  п’ятикратному розмірі протягом  3 днів. Основний договір купівлі-продажу у  визначений сторонами строк укладено не було, тому позивач звернулась до суду з позовом про стягнення неустойки, відповідно до умов п. 4 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна.  Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що передана позивачем  сума у розмірі 300000 гривень є  авансом, а не завдатком і  позов було задоволено частково. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від  24 лютого 2010 року  рішення суду про стягнення грошових коштів у розмірі 300000 гривень, як попередньої плати за основним договором купівлі-продажу нерухомого майна, який не укладено, скасувано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що  при зверненні до суду позивач  не ставила  вимогу про повернення  попередньої плати. Тому  позивач звернулась до суду повторно  і просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 300000 гривень, які відповідач отримала в якості попередньої плати  за основним договором  купівлі-продажу нерухомого майна, який у визначений сторонами попереднім договором строк укладено не було.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та доповнили, що  передану відповідачу суму коштів у розмірі 300000 гривень слід вважати авансом з тих підстав, що у попередньому договорі  відсутнє пряме посилання та не, що  зазначена сума є завдатком. Крім того,  передана відповідачу сума складає  близько 90% загальної вартості нерухомого майна, купівля-продаж якого була предметом попереднього договору. Представник позивача доповнила, що під час розгляду справи  за позовом її довірителя про стягнення  з відповідача  грошових коштів у зв’язку з невиконанням умов попереднього договору щодо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, суд прийшов до висновку, що сума  300000 гривень була саме авансом.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засідання проти позову заперечувала, посилаючись на те, що відповідно до п. 4 попереднього договору купівлі-продажу  нерухомого майна від 15 травня 2008 року позивач передала відповідачу кошти у сумі 300000 гривень в рахунок  належних за основним  договором платежів, на підтвердження  зобов’язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації  намірів щодо купівлі-продажу  нерухомого майна та своєї платіжної спроможності. Враховуючи те, що  зазначені кошти передавались саме на підтвердження зобов’язання та на забезпечення його виконання, передана грошова сума за нормою ч.1 ст. 570 ЦК України є завдаток. При цьому представник відповідача вважає, що твердження представника позивача, що спірна сума є авансом є помилковими, оскільки за нормою ст. 693 ЦК України  попередня  оплата товару здійснюється з метою  саме придбання товару і не може бути забезпеченням  виконання зобов’язання, в тому числі  й купівлі-продажу товару в подальшому.  З урахуванням того, що отримана відповідачем сума  являється завдатком, що забезпечував виконання обов’язку в подальшому  укласти договір купівлі-продажу  нерухомого майна, проте  у визначений строк пропозицій щодо укладення договору від позивача не надійшло, вважає, що  сума завдатку  повинна залишитись у відповідача.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 15 травня 2008 року між позивачем  ОСОБА_1 та відповідачем  ОСОБА_2  укладено  попередній договір купівлі-продажу  нерухомого майна, згідно якого  сторони зобов’язались до  31 грудня 2008 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:  Блоку «Сон у моря» загальною площею 84,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).

Відповідно до п. 4 зазначеного попереднього договору  до його підписання,  в рахунок належних  за основним договором  платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання, з метою реалізації  своїх намірів щодо  купівлі-продажу  нерухомого майна та своєї платіжної  спроможності ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримала суму у розмірі 300000 гривень.  В момент розрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована  у належний зі сторони  ОСОБА_1 платіж за основним договором. У випадку  невиконання   цього договору  ОСОБА_2, вона зобов’язалась повернути  ОСОБА_1  вказану суму  в п’ятикратному розмірі протягом 3 днів з дати встановлено в п.1  попереднього договору (строк укладення основного договору).

Факт передачі коштів у сумі 300000 гривень сторонами не оспорюється.

15 січня 2009 року  сторони  уклали договір про внесення  змін до попереднього договору  купівлі-продажу  нерухомого майна, а саме змінили строк укладення основного договору  купівлі-продажу до 30 червня 2009 року ( а.с.6).

Відповідно до ч.1 ст. 635 Цивільного кодексу України  попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються  протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому  (основний договір) на умовах, встановлених  попереднім договором.

В судовому засіданні встановлено, і не оспорюється сторонами, що згідно попереднього договору від 15 травня 2008 року, з урахуванням змін внесених  договором від 15 січня 2009 року, основний договір купівлі-продажу  нерухомого майна сторони повинні були укласти до 30 червня 2009 року. Проте, у зазначений строк  основний договір купівлі-продажу  між сторонами укладено не було.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути  з відповідача отримані неї кошти у сумі  300000 гривень, посилаючись на те, що дані кошти слід розцінювати саме як попередню плату (аванс), оскільки сторони домовились, що  в момент розрахунку за основним договором дана сума буде зарахована  у належний  позивачу ОСОБА_1 платіж.

Разом з тим, з п. 4 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна  від 15 травня  2008 року вбачається, що до підписання  попереднього договору, в рахунок  належних за основним договором  платежів, на підтвердження  зобов’язання і на забезпечення його виконання, з метою  забезпечення  реалізації  своїх намірів  щодо купівлі-продажу  нерухомого майна та  своєї платоспроможності  позивач передала, а відповідач прийняла суму у розмірі 300000 гривень.  Одночасно сторони домовились, що  зазначена сума  коштів  при укладення основного договору  буде зарахована  у належний позивачу ОСОБА_1 платіж за основним договором, а в разі невиконання відповідачем ОСОБА_2 умов попереднього договору, остання зобов’язалась повернути отримані кошти у п’ятикратному розмірі.

Таким чином, з наведеного пункту попереднього договору вбачається, що укладаючи попередній договір сторони обумовили  відповідальність  за невиконання  відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе  зобов’язань.

За нормою ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником  у рахунок належних  з нього  з договором  платежів, на підтвердження  зобов’язання  і на забезпечення  його виконання є завдатком.

З наведеного вище пункту  4 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 травня 2008 року вбачається, що саме  ця норма була застосована сторонами  при укладенні договору.

Аналізуючи  надані суду  докази у їх сукупності, суд  приходить до висновку, що доводи позивача щодо  визначення  переданої суми грошових коштів як авансу не можуть бути прийнято до уваги, оскільки згідно  п. 4   попереднього договору, кошти  були передані на підтвердження виконання  зобов’язання і на забезпечення його виконання, і лише в момент розрахунку за основним договором, який сторонами не було укладено, вони мали бути зараховані у належний  із  позивача ОСОБА_1 платіж. До підписання  основного договору передані кошти  виконували функцію забезпечення виконання  зобов’язання  щодо укладення основного договору. З урахуванням того, що основний договір  сторонами не укладено,  а в силу ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України аванс не може бути визнаний  одним із способів  забезпечення  виконання зобов’язання, передані  позивачем кошти у сумі 300000 гривень слід вважати завдатком.

За таких обставин, позовні вимоги  про стягнення  грошової суми отриманої за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна  в якості авансу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати по оплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  несе позивач.

На підставі  викладеного, керуючись ст. ст. 570, 571, 629, 635, 693  ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь  у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання  копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

С у д д я:

Справа № 2-2165/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

    27 серпня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді -     Бірси О.В.

при секретарі -     Бушура   Ю . В .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми, -

В С Т А Н О В И В:

Враховуючи те, що для написання повного тексту рішення необхідно певний час, суд вважає за можливе, відповідно до ч.3 ст. 209, ч.1 ст. 218 ЦПК України, оголосити вступну та резолютивну частини рішення. З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитись через три дні після проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення.

Керуючись ст. ст. 570, 571, 629, 635, 693  ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь  у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом  десяти днів з дня отримання  копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

С у д д я: