Справа №2-31/10

                         Р І Ш Е Н Н Я

                  І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

15 липня 2010 року.                    Радехівський районний суд

                                          Львівської області

    в складі головуючого: Кондратіва І.Ф.

    при секретарі:    Харків Г.М.  

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радехові, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту не дійсним та визнання за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на готельний комплекс «Софія», вул.С. Бандери,11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області, житловий будинок № АДРЕСА_1, грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках на прізвище ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_4, яка заявляє самостійні вимоги до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на Торгово – оздоровчий комплекс «Софія»- вул. С. Бандери, 11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області та житловий будинок № АДРЕСА_1

  В С Т А Н О В И В:

    Позивачка ОСОБА_1 просить суд визнати повністю не дійсним з моменту його складення заповіт ОСОБА_3 підписаний 16 серпня 1996 року та посвідчений державним нотаріусом третьої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований в реєстїї за № 4-4397 та визнати за нею право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на Готельний комплекс «Софія» вул. С. Бандери, 11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області та житловий будинок № АДРЕСА_1 та грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках на прізвище ОСОБА_3, оскільки вважає цей заповіт складеним під психологічним тиском на заповідачку посилаючись на ст.57 ЦК України 1963 року. Крім того, своєю працею та коштами вона допомагала в будівництві готельного комплексу «Софія» в с. Вузлове по вул. С. Бандери, 11., Радехівського району, Львівської області через що вважає, що вищеназваний готель та будинок №АДРЕСА_1, а також грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках на прізвище ОСОБА_3, є її спільною сумісною власністю з заповідачкою ОСОБА_3.

    Третя особа, яка заявляє свої самостійні вимоги – ОСОБА_6 просить суд визнати за ним право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на Торгово – оздоровчий комплекс «Софія» по вул. С. Бандери, 11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області та житловий будинок № АДРЕСА_1, оскільки він своєю працею та коштами допомагав в будівництві вищеназваного готелю.

    Відповідач ОСОБА_7 проти позову заперечує, вважає позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 безпідставними, оскільки жодних доказів про психологічний та будь-який інший тиск з його боку на заповідачку при складанні нею заповіту, а також доказів про утворення спільної сумісної власності між заповідачкою та позивачами вони не представили і в судовому засіданні таких доказів не встановлено.

    Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту не дійсним та визнання за нею права спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на Готельний комплекс «Софія», вул.С. Бандери,11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області, житловий будинок № АДРЕСА_1 та грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках на прізвище ОСОБА_3, а також позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за ним права спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на Торгово – оздоровчий комплекс «Софія» вул. С. Бандери, 11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області та житловий будинок № АДРЕСА_1 до задоволення не підлягають з таких підстав:

     Як встановлено з пояснень сторін, що стверджується заповітом від 16.08.1996 року посвідченого державним нотаріусом третьої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований в реєстїї за № 4-4397, заповідачка ОСОБА_3 усе своє майно, яке належало їй на день її смерті, заповіла своєму синові ОСОБА_2, заповіт складений відповідно до вимог ст. 541 ЦК України 1963 року, що в судовому засіданні ніким не оспорюється. Однак, позивачка пред»явила свої позовні вимоги посилаючись на ст. 57 ЦК України 1963 року, яка діяла на момент складання заповіту, вважає, що заповіт складений під впливом психологічного тиску та шантажу з боку її брата ОСОБА_2 на заповідачку, оскільки заповісти йому усе майно заповідачки, це була його вимога на прохання матері, щоб він повернувся з Російської Федерації на Україну.

     Відповідно до вимог ст.ст 11,60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В судовому засіданні відповідач категорично заперечив про створення ним будь-якого тиску, шантажу на матір при складанні нею заповіту, такого факту не підтвердив в судовому засіданні жодний із свідків з боку позивачки. Більше того, версія позивачки про вимогу відповідача до заповідачки про складання нею на нього заповіту, як умову повернення його на Україну не міг і не може бути психологічним тиском на заповідачку, оскільки вона з цього приводу нікуди не скаржилась і нікому не розповідала. Крім того, з представлених відповідачем довіреностей від 19.02.2008 року та 15.02.2008 року заповідачка ОСОБА_3 перед смертю, двічі знаходилась в приватного нотаріуса ОСОБА_8 і мала змогу внести зміни чи скласти інший заповіт.

     Приймаючи до уваги вищенаведене, на думку суду позивачкою не надано, а в судовому засіданні не здобуто жодних фактів на підтвердження будь-якого насильства з боку відповідача щодо заповідачки.

    Позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 яка заявляє самостійні вимоги до ОСОБА_2 в своїх позовних вимогах заявили про створення ними та заповідачкою ОСОБА_3 спільної сумісної власності якою є все належне  на день її смерті майно, оскільки вони своєю працею та коштами допомогали будувати готельний комплекс «Софія» в с. Вузлове по вул.С. Бандери,11., Радехівського району, Львівської області.

На думку суду такі вимоги позивачів є безпідставними, оскільки представлені ними копії накладних, кошториси, акти приймання робіт, фотографії, проекти рекламних щитів на їхні ім»я, не є і не можуть бути доказом про створення спільної сумісної власності між ними та заповідачкою ОСОБА_3, оскільки доказів про укладення між ними договорів про створення спільної сумісної власності ними не представлено і в судовому засіданні такого факту не встановлено.    

 Керуючись ст.ст. 10,11,60,215 ЦПК України, ст.57 ЦК України 1963 року, ст. 355 ЦК України 2003 року суд,-

                       ВИРІШИВ :

      В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту не дійсним та визнання за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на готельний комплекс «Софія», вул.С. Бандери,11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області, житловий будинок № АДРЕСА_1, грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках на прізвище ОСОБА_3 та третьої особи – ОСОБА_4, яка заявляє самостійні вимоги до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на Торгово – оздоровчий комплекс «Софія»- вул. С. Бандери, 11 в с. Вузлове Радехівського району, Львівської області та житловий будинок № АДРЕСА_1 – відмовити.

      Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга до Львівського Апеляційного суду на рішення суду подяється протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 Головуючий :