АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" червня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Козака І.О.
Суддів — Сташків Б.І., Демкович Ю.Й.
при секретарі – Стечишин Л.С.
з участю апелянта ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_2, представника відповідача Чайківського
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2009 року ОСОБА_3 Звернувся в суд з позовом до Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги про поновлення на роботі на посаді завідувача госпрозрахунковим діагностично — профілактичним відділом Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В заяві позивач вказав, що він працював на посаді завідувача госпрозрахунковим діагностично — профілактичним відділом Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги працював 4 роки 7 місяців без жодних зауважень з боку керівництва лікарні. У листопаді 2008 року адміністрацією лікарні йому було запропоновано пройти атестацію на підтвердження кваліфікаційної категорії. У грудні 2008 року головний лікар підписав позитивну характеристику для пред”явлення в атестаційну комісію. З грудня 2008 року по серпень 2009 року з невеликими перервами перебував у стані тимчасової непрацездатності, тому з поважних причин не міг пройти атестацію, однак протягом цього часу підготував необхідні документи до атестаційної комісії, і 31.08.2009 року звернувся до головного лікаря із заявою про дозвіл на проходження курсів, які передують атестації, однак йому було відмовлено та повідомлено, що планується його звільнення. 17.09.2009 року видано наказ про звільнення його з роботи. Такі дії відповідача вважає незаконними, оскільки йому не дали можливості пройти атестацію у вересні 2009 року та без висновку атестаційної комісії про невідповідність його займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації незаконно звільнили з роботи.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 березня 2010 року в позові ОСОБА_3 до Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу — відмовлено.
ОСОБА_3 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки грунтується на недопустимих, неперевірених і суперечливих доказах, яким не надано оцінки у судовому акті. Окрім цього, висновки суду також не відповідають вимогам матеріального права, а відтак таке рішення повинно підлягати скасуванню з огляду на таке.
Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом №4-к від 21.01.2004 року позивача було прийнято на роботу у Тернопільську міську комунальну лікарню швидкої допомоги на посаду завідувача діагностично — профілактичного відділу.
17.09.2009 року наказом №89 позивача звільнено із займаної посади за п.2 ст.40 КзпП України, у зв”язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.40 КзпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров”я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Міськрайонний суд, відмовляючи позивачу в позові про поновлення його на роботі, виходив з того, що кваліфікація позивача була недостатньою для обіймання посади завідувача діагностично — профілактичного відділу.
Колегія погоджується з такими висновками суду з наступних міркувань.
За посадовою інструкцією завідувача відділенням працівник повинен мати повнувищу освіту (спеціаліст, магістр) за напрямком підготовки “Медицина”, спеціальність “Лікувальна справа”, інтернатура за фахом, стаж роботи не менше 5 років, кваліфікаційну категорію.
Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров”я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров”я №117 від 29.03.2002 року кваліфікаційні вимоги до завідувача структурного підрозділу медичного закладу наступні: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямком підготовки “Медицина”; проходження інтернатури за однією із спеціальностей медичного профілю з наступною спеціалізацією за профілем структурного підрозділу; підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли, тощо); наявність сертифіката лікаря — спеціаліста та посвідчення про присвоєння ( підтвердження)кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності; стаж роботи за фахом не менше 5 років.
Територіальною державною інспекцією праці у Тернопільській області проводилась перевірка роботи і правильності звільнення позивача і нею було встановлено, що з часу прийняття позивача на посаду завідувача діагностично — профілактичним відділом в лікарні відсутні будь — які дані про видачу позивачу сертифіката лікаря — спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтверження) йому кваліфікаційної категорії (а.с. 64 — 66).
Порядок допуску лікарів, які не спеціальністю більше трьох років до здійснення лікарської діяльності визначено Положенням, затвердженим МОЗ України №48 від 17.03.1993 року. Згідно цього положення лікар, який не працює більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не може займатись лікарською діяльністю з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування.
Відповідно до плану атестації лікарів Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги на 2007 рік позивачу було заплановано проходження атестації за спеціальністю “Психіатрія” на присвоєння 2 — ї кваліфікаційної категорії. Однак позивачем цього зроблено не було.
Посилання позивача на те, що лікарня повинна була сама направити його на курси та атестацію і оплатити йому за це є безпідставним, оскільки, як ствердив представник відповідача, кошти з бюджету на це не виділялись і лікарі за свої кошти проходять стажування.
Відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України №359 від 19.12.1997 року атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії проводиться за бажанням лікаря. Лікарі, які протягом року після закінчення п”ятирічного строку з часу попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію, та лікарі, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено в присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії, підлягають атестації на визначення знань та практичних навиків з підтвердженням звання “лікар — спеціаліст” після проходження стажування. Якщо лікар не бажає переатестовуватись, його вважають таким, що взагалі не має атестаційної категорії.
Таким чином, оскільки позивач відповідно до вищезазначених вимог не пройшов стажування та атестації на підтвердження кваліфікаційної категорії, тому він відповідно до вимог посадової інструкції не вправі був займати посаду завідувача відділу, а отже і звільнення за п.2 ст.40 КзпП України є правильним.
Суд не взяв до уваги твердження позивача про те, що він хотів пройти курси та атестацію, однак головний лікар не підписав йому путівку на проходження курсу стажування.
Колегія вважає, що суд в даному випадку прийшов до правильного висновку., оскільки, по — перше: наказ про зобов”язання позивача пройти курс підвищення кваліфікації в 4 -місячний термін виданий головним лікарем ще 26.11.2008 року, а позивач звернувся з клопотанням про підписання путівки лише 31.08.2009 року; по — друге : проходження атестації позивачем повинно було відбуватись по спеціальності “Психіатрія”, а позивач підготував атестаційну справу по спеціальності “Організація і управління охороною здоров”я”. По цій спеціальності атестування проходили лише керівники закладів охорони здоров”я (яким позивач не був).
Так як позивач не вправі був займати посаду завідувача відділення (через відсутність кваліфікації), йому було запропоновано переведення на посаду психотерапевта. Однак позивач відмовився від переведення, про що складено відповідний акт працівниками лікарні.
Не заслуговує на увагу і твердження позивача про те, що звільнення його з роботи є наслідком переслідування його головним лікарем Чайківським Я.Ф. через критику оскільки, як встановлено судом, Чайківський Я.Ф. Прийнятий на посаду головного лікаря лише в листопаді 2008 року, а питання непроходження позивачем атестації виникло ще у 2007 році. Крім того жодних доказів щодо переслідування позивачем не наведено.
При таких обставинах колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду.
На підставі наведеного керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307,308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л ИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 — відхилити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 червня 2010 року — залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді — два підписи
З оригіналом згідно
Заступник голови апеляційного суду
Тернопільської області
Голова цивільної палати І.О. Козак