АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого – Міщія О.Я.
суддів – Гурзеля І.В., Бершадської Г.В.
при секретарі – Леньга О.Я.
з участю ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою управління ПФУ в м. Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління ПФУ в м. Тернополі про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги, як дитині війни, -
В С Т А Н О В И Л А:
15.02.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а 9.03.2010 року ОСОБА_3 звернулись в суд із вказаними позовами, посилаючись на те, що вони мають статус дитини війни та відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” мають право на підвищення їх пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідач не виплачував вказане підвищення до пенсії протягом 2007-2009 років.
Позивач зазначив, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України відповідні положення Законів України “Про Державний бюджет України” на 2007 та 2008 роки, якими була зупинена дія положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що обмежувала соціальні гарантії. Вважають, що управління ПФУ зобов’язане здійснити перерахування пенсії та виплатити їм підвищеня до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2007-2009 роки у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” ОСОБА_1, ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, ОСОБА_3 за період з 9 березня 2009 роу по 31 грудня 2009 року.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі здійснити нарахуваня і виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” ОСОБА_1, ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, ОСОБА_3 за період з 9 березня 2009 роу по 31 грудня 2009 року з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовлено.
В апеляційній скарзі управління ПФУ просить постанову суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що надання допомоги дітям війни фінансується з державного бюджету. Пенсійний фонд виплачував таке підвищення до пенсії у тих розмірах, які були профінансовані, тому підстав для виплати позивачам більших сум немає. Діючим законодавством не визначена розрахункова величина, з якої можна було б розраховувати дані надбавки дітям війни відповідно до вимог ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки наведене у ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначення мінімального розміру пенсії за віком застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом. Крім того, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено проведення фінансування таких виплат за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив права позивачів на перерахунок та виплату підвищеної пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” ОСОБА_1, ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, ОСОБА_3 за період з 9 березня 2009 роу по 31 грудня 2009 року. Порушені права підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача провести позивачу відповідні нарахування та виплату пенсії.
З таким висновком слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на матеріалах справи.
Як встановлено судом, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 мають статус дитини війни.
Згідно з вимогами ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно пп.2 п. 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в іншій редакції. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни визнані неконституційними.
Тому з 22.05.2008 року управління ПФУ в м. Тернополі повинно було нараховувати та виплачувати позивачам підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, тобто здійснювати позивачам доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, а ОСОБА_3 за період з 9 березня 2009 року по 31 грудня 2009 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про відсутність визначення у законодавстві поняття мінімальна пенсія за віком, як розрахункової величини для підвищення пенсії, згідно із вимогами ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Відповідно до чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Норми закону щодо заборони застосування даного розміру для розрахунку інших, пов’язаних з нею, пенсій чи доплат, відсутні. У зв’язку з цим вказані доводи є безпідставними.
Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на застосування ним Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, згідно якої дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 грн., оскільки законодавством України не надано повноважень Кабінету Міністрів України щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або встановлення в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком. Вказаною постановою звужено зміст та обсяг прав громадян, яким надано статус дитина війни, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до вимог ст.ст. 2, 8 ЦПК України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії, оскільки відсутність такого фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань та не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08.11.2005 року).
Необґрунтованими є також посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування фонду.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі відхилити.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 15 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Я. Міщій