АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого – Міщія О.Я.
суддів – Ткача З.Є., Галіян Л.Є.
при секретарі – Леньга О.Я.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника Тернопільського міжрайонного управління водного господарства Федорова М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільського міжрайонного управління водного господарства на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 9 квітня 2010 року по справі за позовом Тернопільського міжрайонного управління водного господарства до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку, -
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2010 року позивач Тернопільське міжрайонне управління водного господарства звернувся в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі були вселені в спірне житлове приміщення 12.05.1993 року, як члени сім’ї ОСОБА_5, що на той час працював у Тернопільському міжрайонному управлінні водного господарства. Зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно ст. 132 ЖК України підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, оскільки ОСОБА_5 припинив трудові відносини з позивачем ще у 2005 році і йому було виділено з врахуванням членів сім’ї трикімнатну квартиру в АДРЕСА_2
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 9 квітня 2010 року в задоволенні позову Тернопільського міжрайонного управління водного господарства до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про виселення з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення — відмовлено.
В апеляційній скарзі Тернопільське міжрайонне управління водного господарства просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Апелянт зазначив, що суд безпідставно відмовив у виселенні відповідачів, які були членами сім’ї колишнього працівника управління ОСОБА_5 Відповідачі повинні бути виселені з гуртожитку на підставі ст.ст. 132, 124 ЖК України, оскільки в управлінні ніколи не працювали і як повнолітні члени сім’ї звільненої особи не мають самостійного права на користування житлом.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 мають право користуватись гуртожитком, як члени сім’ї колишнього працівника ОСОБА_5 і підстав для їх виселення позивачем не наведено.
З таким висновком слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону, грунтується на зібраних матеріалах справи.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були вселені в гуртожиток 12.05.1993 року як члени сім’ї ОСОБА_5, що на той час працював у Тернопільському міжрайонному управлінні водного господарства.
10.05.2005 року ОСОБА_5 звільнений з посади інженера другої категорії Тернопільського міжрайонного управління водного господарства за згодою сторін.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14.05.2006 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2007 року ОСОБА_5 виселено з спірного гуртожитку, як такого, що має на праві власності постійне житло.
Як видно з довідки поданої позивачем, в кімнаті №АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Відповідно до ч.3 ст. 132 ЖК України осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Як видно із змісту рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13.07.2007 року відповідачам після звільнення з роботи ОСОБА_5 було надано інше житлове приміщення, яке не відповідало вимогам, передбаченим ч.2 ст.144 ЖК України. Тобто, позивач надав ОСОБА_5 квартиру, в якій не було вікон, дверей, підлоги, опалення, освітлення, а будинок не був прийнятий в експлуатацію.
У зв’язку з цим, беручи до уваги ту обставину, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано у 2006 році і на час розгляду спору ОСОБА_1 була одинокою особою і проживала з неповнолітньою дитиною, суд відмовив у її виселенні.
Представник апелянта під час розгляду даної справи в апеляційному суді 27.07.2010 року пояснив, що в даний час ОСОБА_2 стала повнолітньою, тому ОСОБА_1 перестала вважатись одинокою особою, що проживає з неповнолітньою дитиною, і обоє відповідачів повинні бути виселені з гуртожитку.
Перевіривши зазначені доводи, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки саме по собі досягнення ОСОБА_2 повноліття не змінює правового становища ОСОБА_1, ОСОБА_2, які мали встановлені законом гарантії користування житлом в гуртожитку і в даний час їх не втратили.
Посилання на ст. 124 ЖК України не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки гарантії, передбачені ст. 125 ЖК України поширюється саме на осіб, визначених ст. 124, ч.3 ст. 132 ЖК України.
Розглянувши спір в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Тернопільського міжрайонного управління водного господарства відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 9 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Я. Міщій