ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №2-5267/10
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11 серпня 2010 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді Савченка А.Г.
при секретарі Загорулько О.С.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Бакуліної Л.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Укртранснафта» про стягнення заробітної плати та визнання наказу незаконним,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з цією позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь з невиплачену заробітну плату за три місяці - з січня по березень 2010 року в сумі 5 тисяч гривень.
В ході судового розгляду справи він змінив свої позовні вимоги та просив суд визнати незаконним наказ № 46-к від 30 жовтня 2009 року про його звільнення з роботи і стягнути з відповідача на його користь невиплачену йому заробітну плату за період часу з 1 листопада 2009 року по 1 травня 2010 року в сумі 62750,34 гривень.
В обґрунтування позовних вимог він зазначив, що 12 червня 2008 року він був прийнятий на роботу в ВАТ «Укртранснафта» на посаду заступника начальника відділу безпеки з охорони лінійної частини та стаціонарних об’єктів.
1 грудня 2008 року його було переведено на посаду начальника відділу безпеки з охорони лінійної частини та стаціонарних об’єктів, де середня заробітна плата по його розрахунках становила 10458,39 грн.
30 жовтня 2009 року відповідно до наказу № 46-к він був звільнений з 2 листопада 2009 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП та відповідно до поданої ним заяви про це.
Вважає, що був звільнений незаконно, оскільки директор філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи», який прийняв рішення про звільнення, на його думку, не є повноважною на це особою і заяву про звільнення нібито ним подано під умовою працевлаштування його на іншу більш високу посаду, а саме начальника відділу управління безпеки ВАТ «Укртранснафта», що йому було обіцяно, але після подання ним заяви про звільнення не було виконано. Також зазначив, що його звільнення відбулося під час його непрацездатності в зв’язку з захворюванням з 1 листопада 2009 року. При звільненні йому не було вручено наказ про це та не проведено належний розрахунок і не видано трудової книжки. Протягом певного часу після звільнення йому продовжували виплачувати заробітну плату, яку перераховували на картковий рахунок, в зв’язку з чим він вважав, що продовжує працювати. Вважає, що з 3 листопада 2009 року його незаконно не допускали до роботи та не в повній мірі виплачували заробітну плату, що він вважає вимушеним прогулом.
11 травня 2010 року він працевлаштувався за новим місцем роботи, де отримує не меншу заробітну плату, ніж ту, яку він визначив собі як середню, а саме 10458,39 грн., а тому вважає що відповідач зобов’язаний виплатити йому заробітну плату за період часу з 1 листопада 2009 року по 1 травня 2010 року (враховуючи кількість святкових, вихідних та неробочих днів в травні 2010 року) – тобто за 6 місяців в сумі 62750,34 грн.
В судовому засіданні він та його представник підтримали позовні вимоги з мотивів, викладених в позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення в повному обсязі, зазначаючи, що звільнення позивача відбулося в повній відповідності з законом, за угодою сторін, відповідно до поданої ним заяви про це. З ним проведено повний розрахунок при звільненні та йому вручено трудову книжку, яку він сам отримувати не хотів, будучи належним чином повідомленим про своє звільнення шляхом направлення йому наказу про це з пропозиціями отримати трудову книжку або вказати адресу, за якою її необхідно переслати.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надані ними, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до наказу № 24-к від 11 червня 2008 року (а. с. 47) позивач був прийнятий на роботу за строковим трудовим договором на посаду заступника начальника відділу безпеки з охорони лінійної частини та стаціонарних об’єктів, з посадовим окладом згідно штатного розпису.
1 грудня 2008 року відповідно до наказу № 73-к його було переведено на посаду начальника відділу безпеки з охорони лінійної частини та стаціонарних об ’ єктів, з посадовим окладом згідно штатного розпису (а. с. 48).
30 жовтня 2009 року позивач подав заяву на ім ’ я директора філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» про звільнення його з посади за згодою сторін з 2 листопада 2009 року (а. с. 49).
В цей же день був виданий наказ № 46-к, відповідно до якого позивача було звільнено з посади начальника відділу безпеки з охорони лінійної частини та стаціонарних об ’ єктів з 2 листопада 2009 року за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 3б КЗпП України (а. с. 50).
2 листопада 2009 року від позивача надійшла заява, в якій він повідомляв відповідача про зміну свого наміру звільнятись з посади за угодою сторін та заявив про своє бажання продовжувати працювати в займаній ним до цього посаді (а. с. 65, 79), в чому йому було відмовлено.
Отже, судом встановлено, що трудовий договір між позивачем та відповідачем було припинено за п.1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) відповідно до вимог закону, що слідує із змісту п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанови), яким передбачено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості, як це зазначено в п. 8 вищеназваної Постанови, може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Виходячи з цього, суд вважає таку відмову позивачеві з боку відповідача законною, а посилання першого на свою заяву про це від 31 жовтня 2009 року як відсутність згоди на звільнення за угодою сторін, надуманим та необґрунтованим.
Безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу суд розцінює твердження позивача про те, що наказ від 30 жовтня 2009 року № 46-к про розірвання трудового договору виданий не уповноваженою особою - директором філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ОСОБА_4
Пунктом 2.2. Положення про філію «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ВАТ «Укртранснафта» передбачено, що філія як відокремлений структурний підрозділ ВАТ «Укртранснафта» діє від імені «Укртранснафта» та в його інтересах.
Відповідно до п. 9.1. Положення – керівництво філією відповідно до Статуту товариства та цього Положення здійснюється директором.
Відповідно до абз. 3 пункту 9.1. Положення «директор філії «Придніпровські магістральні нафтопроводи» має право …приймати та звільняти працівників ПДМН».
Таким чином, трудовий договір між позивачем та відповідачем було припинено за п.1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) на підставі законно виданого наказу уповноваженою на те посадовою особою.
Зразу ж після звільнення позивачу було запропоновано ознайомитися з наказом про це, від чого він категорично відмовився без будь-яких пояснень та обгрунтувань, про що був складений відповідний акт (а. с. 52).
В зв’язку з цим йому зразу ж було направлено рекомендованим листом повідомлення про звільнення, в якому запропоновано прибути в філію для отримання трудової книжки, копії наказу про звільнення та грошового розрахунку, яке було отримане ним особисто 5 листопада 2009 року (а. с. 53-55).
Виходячи з цього, суд розцінює як надумане твердження позивача про те, що йому не було запропоновано отримати копію наказу про своє звільнення та трудову книжку, оскільки це спростовується наведеними вище доказами.
Відповідно до статті 47 КЗпП – власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 КЗпП. Обов’язок провести розрахунок і видати трудову книжку працівникові покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від підстав припинення трудового договору.
Відповідно до статті 116 КЗпП – при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Судом встановлено, що 2 листопада 2009 року позивачу відповідачем було перераховано на картковий рахунок заробітну плату за відпрацьований період та компенсацію за невикористану відпустку в загальній сумі 3450,90 грн., що підтверджується банківською випискою «ПриватБанк», наданою позивачем (а. с. 2).
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що оскільки після його звільнення відповідачем на його картковий рахунок було перераховано 7 грудня 2009 року та 5 січня 2010 року відповідно 1157,50 та 1410,80 гривень грошових коштів, які він розцінює як заробітну плату, то його звільнення не було, а період з 3 листопада 2009 року, після якого його не допускали до роботи, він вважає вимушеним прогулом.
Розцінюючи це твердження як надумане, суд виходить з того, що відповідно до пункту 5.14. Колективного Договору ВАТ «Укртранснафта» здійснює виплати працівникам підприємства премії за виконання основних показників виробничої діяльності згідно з Положенням «Про порядок та умови преміювання працівників ВАТ «Укртранснафта» за основні показники виробничої діяльності» та винагороди за вислугу років згідно з Положенням «Про порядок та умови виплати винагороди за вислугу років працівників ВАТ «Укртранснафта», які виплачуються на підставі наказу голови правління ВАТ «Укртранснафта». Тому відповідно до наказів голови правління № 302 від 6 листопада 2009 року та № 334 від 10 грудня 2009 року «Про преміювання працівників ВАТ «Укртранснафта» за основні показники виробничої діяльності» у жовтні та листопаді 2009 року і відповідних наказів «Про преміювання працівників філії «ПДМН» (№ 297 від 30 листопада 2009 року та № 324 від 15 грудня 2009 року), а також наказів голови правління № 351 від 24 грудня 2009 року «Про виплату винагороди за вислугу років працівникам ВАТ «Укртранснафта» та № 339 від 25 грудня 2009 року директора Філії «ПДМН» відповідачем 7 грудня 2009 року та 5 січня 2010 року на картковий рахунок позивача було перераховано премію за основні показники виробничої діяльності за жовтень місяць 2009 року в розмірі 1157,50 грн. та винагороду за вислугу років за відпрацьований період четвертого кварталу 2009 року в загальній сумі 1480,00 грн. (а. с. 106-107, 112-113, 118-120).
Отже, судом встановлено, що позивачем у вказані дати були отримані премія та винагорода за відпрацьований ним до звільнення період, а тому це не є свідченням виплати йому заробітної плати як працівнику після його звільнення.
Вираховуючи розмір середньої заробітної плати та розмір недоотриманих ним виплат за час вимушеного прогулу позивач, посилаючись на «Порядок обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, визначає її, виходячи з двох останніх місяців роботи в сумі 10458,39 грн.
Розцінюючи цей підхід як невірний, суд виходить з довідки про середньомісячну заробітну плату позивача, надану відповідачем, розмір якої становить 5305,77 грн. (а. с. 121).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що звільнення позивача та проведення з ним розрахунку при звільненні відповідачем було здійснено у повній відповідності з законом, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП встановлено, до працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Про своє звільнення позивач дізнався зразу ж як було видано наказ про це, свідченням чого є наведені вище докази. Тому, звертаючись до суду з позовом про визнання наказу незаконним, позивач пропустив строк звернення до суду.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог відповідача та необхідності відмови в їх задоволенні.
Керуючись ст. ст. 5, 10, 60, 88, 212, 213, 215 та 218 ЦПК України, статтями 36, 47, 116, 233 КЗпП України, суд,
в и р і ш и в :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 627 (шістсот двадцять сім) грн. 50 коп. судового збору та 30 (тридцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляції, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 16 серпня 2010 року.
Суддя А.Г. Савченко