№ 2-4864/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.
при секретарі – Жук Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 31 серпня 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення порядку користування житлом. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилався на те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, власником іншої 1/2 частини цієї ж квартири є відповідач по справі ОСОБА_2
Спірна квартира складається з жилої кімнати площею 17,2 кв.м, до якої прилягає лоджія площею 2,3 кв.м, жилої кімнати площею 10,4 кв.м, коридору площею 4,7 кв.м, ванної кімнати площею 2,1 кв.м, вбиральні площею 1,2 кв.м, вбудованої шафи площею 0,4 кв.м, кухні площею 6,9 кв.м.
За заявою позивача між ним та відповідачем існує спір з приводу порядку користування квартирою, так як кожен з них вважає, що має право користуватися більшою кімнатою й прилягаючою до неї лоджією.
Позивач просив суд встановити наступний порядок користування квартирою № 266, розташованої за адресою провул. Штабний, буд. 6, а саме ОСОБА_1 виділити в користування житлову кімнату площею 17,2 кв.м, до якої прилягає лоджія площею 2,3 кв.м; ОСОБА_2 виділити користування житлову кімнату площею 10,4 кв.м; інші приміщення залишити в загальному користуванні співвласників. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в спірній квартирі не зареєстрований, не проживає, витрати по сплаті комунальних послуг не несе; між відповідачем і позивачем існує спір щодо порядку користування квартирою, зокрема, більшою кімнатою з прилягаючою до неї лоджією; поділ квартири в натурі згідно часток співвласників (по 1/2 квартири належить позивачеві і відповідачеві на праві спільної часткової власності) неможливий; відповідач не проживає в квартирі, але в квартирі зареєстрована та проживає його мати – ОСОБА_3, тому, за думкою позивача, при встановленні порядку користування спірною квартирою пріоритетними є інтереси позивача як співласника, що постійно й на протязі тривалого часу проживає та користується жилим приміщенням; запропонований позивачем порядок користування жилим приміщенням не призведе до погіршення житлових умов позивача й не буде суперечити реалізації житлових прав відповідача.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що вказана квартира АДРЕСА_2 дійсно знаходиться в їх з позивачем власності, частки власності вже поділені, спору стосовно порядку користування житлом в них з позивачем немає, запропонований позивачем варіант розподілу житла буде порушувати права відповідача та членів його сім’ї, що проживають в спірній квартирі, він категорично не згодний з цим варіантом. Нічиїх прав відповідач ОСОБА_2 не порушував. ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_3, що проживає в спірній квартирі, не перешкоджають позивачеві у користуванні всією квартирою в цілому. Представник відповідача ОСОБА_2 вважає позовні вимоги безпідставними й просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 відзиву на позов не надала, у судове засідання не з’явилася, хоча була повідомлена про час та місце слухання справи належним чином.
Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача ОСОБА_2, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в ме5жах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 мають на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 (по 1/2 квартири на кожного без поділу квартири в натурі); в спірній квартирі зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 в квартирі не зареєстрований та фактично не проживає. Зазначені факти встановлено судовим рішенням від 27.01.2010 року Жовтневого районного суду по справі № 2-478 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим приміщенням, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.
Об’єкт права власності (спірна квартира) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в ньому регламентується відповідними нормами Житлового кодексу України, зокрема, нормами глави 6 розділу ІІІ Житлового кодексу України, а також нормами глав 23, 26, 28, 29 Цивільного кодексу України стосовно правовідносин щодо спільної власності на квартиру.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Таким чином, мати відповідача – ОСОБА_3 що зареєстрована та проживає в спірній квартирі та є членом сім’ї відповідача, має право користуватися жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), тобто в розрізі складової частини права власності як користування майном вона має однакові права із власником цього житла (відповідача), членом сім’ї якого вона є.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Оскільки прохід до лоджії без проходу через кімнату площею 17,2 кв.м неможливий, що також встановлено судовим рішенням від 27.01.2010 року Жовтневого районного суду по справі № 2-478 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим приміщенням, що набрало законної сили, передача позивачеві в користування кімнати площею 17,2 кв.м порушуватиме право ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_3, як члена його сім’ї, що зареєстрована та постійно проживає в цій квартирі, на користування лоджією, що спричинить незаконне позбавлення відповідача та його матері права користування лоджією, яка знаходиться у загальній власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Згідно ст. 47 ЖК України норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.
Відповідно до вищезазначеного та з огляду на санітарні норми жилої площі, встановлені ст. 47 ЖК України, в спірній квартирі взагалі неможливо встановити окремий порядок користування окремими житловими приміщеннями для мешканців та власників цієї квартири без порушення законних прав та інтересів будь-кого з них, оскільки одна кімната площею 17,4 кв.м є прохідною до лоджії, що повинна знаходитись у загальному користуванні, а друга кімната має площу меншу від нормативно встановленої для проживання.
Крім того, позивачем у судовому засіданні не доведено факту того, що ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_3 перешкоджали або мають намір перешкоджати в подальшому позивачеві в здійсненні ним свого права користуватися будь-якими приміщеннями спірної квартири, в тому числі обома жилими кімнатами, тобто з боку позивача не наведено доказів наявності спору про користування цією квартирою між сторонами.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Твердження позивача щодо наявності спору щодо користування квартирою або про перешкоджання йому ОСОБА_2 чи його матір’ю ОСОБА_3 в користуванні спірною квартирою є припущенням, не підтвердженим ніякими доказами.
Згідно ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідач ОСОБА_2 як співвласник спірної квартири не порушує прав фізичних та юридичних осіб, з позовом не погодився і не вважає за необхідне встановити запропонований позивачем порядок окремого користування житлом. При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про встановлення порядку користування житлом з метою окремої сплати комунальних послуг і врегулювання конфліктних ситуацій не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на позові, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визначення порядку користування житлом згідно вказаного позивачем порядку користування названою квартирою не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 13, 16, 319, 321, 358 ЦК України, ст.ст. 9, 47, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим приміщенням відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя : Є.А. Башмаков