справа № 2-5035/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.
при секретарі - Жук Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсною умови кредитно-заставного договору, -
ВСТАНОВИВ:
23 лютого 2009 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зміну умов кредитно-заставного договору.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2009 року дана заява залишена без руху. У зв’язку з невиконанням вимог даної ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ухвалою від 21 квітня 2009 року позов ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» повернуто позивачеві.
22 липня 2009 року була постановлена ухвала суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області, якою ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2009 року про повернення позовної заяви було скасовану, а справу повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2009 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зміну умов кредитно-заставного договору.
В обґрунтування своїх вимог, які згодом були уточнені (змінено предмет позову на підстав ч. 2 ст. 31 ЦПК України), позивач посилається на те, що 08 лютого 2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір №DN81AR100030256, відповідно до якого вона отримала кредитні кошти зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 9,06% річних. В подальшому в порушення умов договору відповідачем в односторонньому порядку було підвищено відсоткову ставку до 21,00 % на рік, починаючи з 01 лютого 2009 року, що позивач вважає неправомірним. На підставі викладеного позивач просив суд визнати п. 6.3.1 кредитно-заставного договору №DN81AR100030256 від 08 лютого 2008 року недійсним.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явились, надали суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій уточнені позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити, разом із цим надали пояснення на заперечення відповідача.
Представник відповідача в судове засідання з'явилась, проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на умови Договору та на ч. 1 ст. 212 ч. 2 ст. 632 ЦК України, п .4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ № 107 від 21.04.2008 року та № 168 від 10.05.2005 року, відповідно до яких позивач був ознайомлений з умовами Договору та правом банку змінювати відсоткову ставку.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
08 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір №DN81AR100030256, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у сумі 64 107,00 грн. на придбання автомобіля, зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 9,06% річних з кінцевим терміном повернення 08 лютого 2015 року, що підтверджується копією зазначеного договору.
Листом від 06 січня 2009 року відповідач зазначив, що відповідно до кредитного договору №KTT5AK92050320 від 27 лютого 2008 року, починаючи з 01 лютого 2009 року відсоткова ставка складатиме 21,00 % річних, а в разі незгоди позивача з такими змінами умов договору йому було запропоновано в строк не пізніше 20 січня 2009 року достроково погасити заборгованість за кредитним договором. Дане рішення банку стосовно збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами за кредитно-заставним договором позивач вважає необґрунтованим та незаконним, про що зазначає у своєму поясненні.
Судом також встановлено, що підвищення відсоткової ставки за діючим Договором відбулося без супроводження інформацією щодо нової реальної вартості кредиту, що є порушенням вимог Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року.
Зокрема, пунктом 1.3 зазначених Правил встановлено, що банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами. Пропозиція щодо збільшення відсоткової ставки за кредитом із наданням позичальнику можливості достроково припинити дію угоди у разі непогодження, рівнозначна переукладанню кредитної угоди, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язаний був разом із листом від 06 січня 2009 року надати позивачу два розрахунки нової реальної вартості кредиту (відповідно до двох запропонованих відсоткових ставок) згідно вимог, зазначених у вищевказаних Правилах, чого здійснено не було.
Зміна відсоткової ставки за договором неможлива без зазначення обґрунтованих підстав для цього.
Пункт 3.5 згаданих Правил встановлює, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
В якості аргументації рішення ПАТ «ПриватБанк» в отриманому позивачем листі наводяться фактори згідно Договору. Проте, вони не можуть вважатися такими, що дають відповідачу право змінити відсоткову ставку за кредитом.
Зокрема, що стосується зміни облікової ставки НБУ, то в даному випадку повідомлення про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом є безпосереднім порушенням суттєвих умов Договору. Порушення банком взятих на себе зобов'язань з метою одержання незаконного прибутку дає правову можливість для порушення питання про розірвання Договору з ініціативи другої (постраждалої) сторони, відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Крім того на момент укладання Договору позивач виходив з того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» міг ініціювати зміну відсоткової ставки за кредитом лише протягом 7 календарних днів після виникнення відповідної підстави - зміни облікової ставки НБУ. Правовою підставою для цього є п.6.3.1. Договору.
Згідно Постанови НБУ № 107 від 21 квітня 2008 року облікова ставка НБУ з 30 квітня 2008 року була змінена з 11% до 12 %. Тобто згідно п. 6.3.1. Договору банк міг право ініціювати зміну відсоткової ставки за кредитом лише до 08 травня 2008 року, а не 06 січня 2009 року, направив позичальнику лист-повідомлення.
Крім того, слід зазначити, що збільшення процентної ставки банком можливе лише в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ.
Відносно інших факторів, перелічених у Договорі слід зазначити, що відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12.05.1991 року, у кредитному договорі може бути передбачено, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Проте, перелік подій, які можуть буди розцінені як «інші випадки», не є необмеженим. Тлумачення ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» має відбуватися з урахування положень п. 4 ч. 5 ст. 11 даного закону, згідно з якими встановлення дискримінаційних відносно споживача правил зміни відсоткової ставки є несправедливою умовою договору, тобто такою, яке всупереч принципу добросовісності своїм наслідком вносить істотний дисбаланс договірних прав та зобов'язань на шкоду споживачеві (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Враховуючи практику укладення договорів кредитування ПАТ КБ «ПриватБанк», коли банк розробляє власну типову (базову) форму договору, умови якої є однаковими для кожного пересічного клієнта, та не змінюються банком за вимогою клієнта, то, згідно визначення статтею 634 Цивільного кодексу України, такий договір є договором приєднання. Відтак, споживач, бажаючи укласти договір, не має можливості впливати на його умови, у тому числі відносно зміни відсоткової ставки за кредитом.
За таких обставин положення договору кредитування, що дають ПАТ «ПриватБанк» можливість змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, є дискримінаційними у тому значенні, яке вкладено в це поняття Законом України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, бажання банку під «іншими випадками» розуміти той перелік факторів, який викладений у п. 6.3.1. Договору, є несправедливим та дискримінаційним, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Також слід зазначити, що зміна ставки за кредитом без наведення правила розрахунку вартості кредиту є порушенням прав позивача як споживача.
Згідно ч. 5 п. 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.
У спірному Договорі таке правило не наведено ні у вигляді математичної формули, ні у вигляді текстового опису пропорційного впливу можливих факторів.
Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає із звичаїв ділового обороту.
В даному випадку відповідач порушив цю вимогу закону, тому що зміну вищевказаного договору не провів в такій самій формі, що й договір, що змінився.
В даний час кредитно-заставний договір №DN81AR100030256 від 08 лютого 2008 року є діючим незмінним правочином.
Крім того, відсутній інший правочин, згідно з яким позивачу збільшено відсоткову ставку за кредитним договором. Отриманий позивачем лист від відповідача не може розглядатись як зміна кредитно-заставного договору - правочин.
Згідно ч. 1 ст. 643 Цивільного кодексу України, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надавала згоди на підвищення процентної ставки за кредитним договором.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1056-1 Цивільного кодексу України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу.
Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави судовий збір та на користь позивача понесені ним судові витрати.
З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач не мав права змінювати в односторонньому порядку спірну угоду, підвищувати розмір процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки це є порушенням норм цивільного законодавства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 203, 215, 1056-1 ЦК України, Законом України № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», Закону України від № 1822-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 10, 11, 57-64, 212-215 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсною умови кредитно-заставного договору задовольнити.
Визнати п. 6.3.1 кредитно-заставного договору №DN81AR100030256 від 08 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» недійсним .
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті державного мита у розмірі 8,50 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Публічного на користь ОСОБА_1 7.50 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про його апеляційне оскарження через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, та подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Апеляційна скарга також може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду, без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Є.А. Башмаков