У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

        Справа № 22ц- 7798/10                                                                                       Головуючий 1 інстанції – Литвинчук В.Н.

        Категорія   41                                                                              Доповідач – Максюта Ж.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

     09 серпня 2010  року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого –   Болту нової Л.В.

суддів – Максюти Ж.І. Козлова С.П.

при секретарі –  Панченко Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення   Баглійського   районного суду  міста Дніпродзержинська від   14 травня 2010 року

по цивільній справі  за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про усунення порушень та перешкод при здійсненні права власності, виселення, зняття з реєстрації у АДРЕСА_1 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

        У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та зняття з реєстрації у АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що  він є власником вказаного будинку  в якому зареєстровані та мешкають його мати, повнолітня дочка, неповнолітній син ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 та колишня дружина  відповідачка по справі.\

Після розірвання шлюбу з колишньою дружиною сталися неприязнені стосунки, сьтворені не можливі умови для проживання, він неодноразово звертався з заявами до міліції, відповідачка має інше житло, але звільнити будинок відмовляється, тому він вимушений був звернутись до суду з відповідною позовною заявою.

        Рішенням  Баглійського   районного суду  міста Дніпродзержинська від   14 травня 2010 року в задоволені позову відмовлено.

        В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.  

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка є колишньою дружиною позивача, вселилися і проживає у спірному домоволодінні на законних підставах, припинення сімейних відносин з власником будинку, а саме з ОСОБА_1, не позбавляє її права користування займаним приміщенням, перешкод у  здійснені ним права власності,  чи порушення його права власності суду не доведено.

Проте погодитися з таким висновком суду неможна.

Так, на час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу України 2004 року, Житлового кодексу України та Закону України «Про власність» (останній втратив чинність з 20 червня 2007 року на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року №997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України»).

Статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321 ЦК України, ст.48 Закону України «Про власність») .

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,382 ЦК України.

Об’єктом власності особи може бути, зокрема, житло – житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок

Із матеріалів справи вбачається, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились у шлюбі  з 13 жовтня 1984 року по 10 квітня 2006 року.

Право власності на 1\2 частину  АДРЕСА_1 належало  позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 1984 року після померлого батька, а на 11\12 вказаного домоволодіння   на підставі договору дарування від його матері ОСОБА_4 від 31 травня 2006 року.

          На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув.

Право власності на частину АДРЕСА_1 виникло у позивача за період коли вони з відповідачкою не знаходились в зареєстрованому шлюбі, а відповідачкою в суді не доведено, що на період спільного з чоловіком проживання, вона була членом сім’ї колишнього власника домоволодіння, та набула у встановленому законом порядку права на користування спірним домоволодінням.

У зв’язку з чим  рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

         Керуючись ст.ст.303,309,317 ЦПК України, колегія суддів, -

                                              В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -  задовольнити.

         Рішення  Баглійського   районного суду  міста Дніпродзержинська від   14 травня 2010 року  скасувати.

         Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні жилим АДРЕСА_1, шляхом виселення та знаття з реєстрації з даного будинку ОСОБА_2.

 Рішення  апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: