Справа №2- 1920

2010 рік

РІШЕННЯ

                              ІМЕНЕМ   У К Р А Ї Н И

31 серпня 2010 року                                             Ялтинський міський суд Автономної республіки Крим

у складі головуючого судді: Кайро І.А.

при секретарі: Рябцевої А.С.

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,  відповідача  ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, 3-ї особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Гурзуфської селищної ради, 3-я особа Ялтинське міське управління земельних ресурсів, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення огорожі

                                   ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, Гурзуфської селищної ради, 3-я особа Ялтинське міське управління земельних ресурсів, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення огорожі.

Вимоги мотивовані тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1155 га., розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Відповідачка будучи  власницею суміжної земельної ділянки, огородила значну частку його земельної ділянки її огорожею у вигляді металевих стовбців та колючої проволоки. Н його не однократні вимоги про знесення огорожі з його частки земельної ділянки відповідачка не реагує, у зв’язку з чим він та змушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, при цьому пояснили, що  відповідачка дійсно побудувала огорожу із металевої проволоки , проте вона побудувала її на своїй земельній ділянці, у зв’язку з чим у задоволенні даного позову просили відмовити.

Представник Гурзуфської селищної ради , 3-ї особи та  ОСОБА_7 до суду не з’явилися, про день та час розгляду справи сповіщені належним чином, причин неявки суду не надали.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено з наступних підстав.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, що знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

На підставі п.12 Перехідних положень до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, крім земель наданих у приватну власність та земель на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах державі належить частки (акції, паї), здійснюються відповідними сільським, селищними, міськими радами, а не границь відповідними органами міської ради.

Згідно ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади із питань земельних ресурсів.

На підставі п.п. «а», «д», ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів належить здійснення контролю за використанням та використанням і охороною земель у частині, додержання органами державної влади і органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України, встановленого порядку набуття та реалізації права на землю, та вжиття відповідно до закону заходів, що до повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Таким органом на території АР Криму є Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель АР Крим, що діє відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель.

Згідно п.п.1,2 ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні умови захисту прав власності і власник земельної ділянки має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, адже якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням право володіння земельною ділянкою.

На підставі ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат за час незаконного користування

Статтею 125 ЗК України передбачено право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельної ділянки, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі ( на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї. та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самовільним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, чи без належного дозволу чи необхідним образом затвердженого проекту.

При цьому судом встановлено, що у відповідності до копії договору купівлі – продажу земельної ділянки від 14 серпня 2008 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1155 га., розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку від 27 січня 2005 року, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0, 0412 га., розташованої за адресою АДРЕСА_1.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 вересня 2009 року, АДРЕСА_1 встановлено перекриття земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_8 та земельної ділянки ОСОБА_6.

Факт будівництва відповідачкою спірної огорожі підтверджується поясненнями позивача та його представників та не заперечувався відповідачкою та її представником.

При цьому позивачем у супереч ч.3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України не було доведено суду того факту, що спірна огорожа побудована саме на земельній ділянці позивача, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не засновані на законі, у зв’язку з чим у задоволенні даного позову повинно бути відмовлено.

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст.ст. 10,60,212-215 ЦПК України, ст. ст.. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Гурзуфської селищної ради, 3-я особа Ялтинське міське управління земельних ресурсів, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення огорожі – відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Ялтинський міський суд  АРК у порядку встановленому ст. ст. 294, 296 ЦПК України.

СУДДЯ