АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 4331 / 2010 Головуючий в 1 інстанції - Зосименко С.Г.
Категорія - 57 Доповідач - Глущенко Н.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Куценко Т.Р., Перцової В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_1 05.10.2009 року звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення про стягнення недоплаченої одноразової допомоги інваліду війни / а. с. 2-3 /.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є інвалідом 2 групи, а на підставі ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( далі Закон № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року ) він визнаний інвалідом війни, що підтверджується відповідним посвідченням виданим 26.04.2006 року.
Згідно ч.5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року йому щорічно, до 5 травня, повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Ця пільга встановлена Законом № 367-ХІУ від 25.12.1998 року.
Однак, призначена йому зазначена грошова допомога в період 2007-2009 років виплачувалась не в повному обсязі, оскільки відповідачем неправильно застосовувався розмір мінімальної пенсії за віком. Так, в 2007 році йому було виплачено 360 грн. замість 3280,48 грн., в 2008 році виплачено 400 грн. замість 4352грн., а в 2009 році виплачено 430 грн. замість 4352 грн.
За таких обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь за 2007-2009 роки недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня в сумі 10794,48 грн. / а. с. 1-3 /.
Відповідач заперечував проти позовних вимог позивача.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2009 року ОСОБА_1 відмовлено в його позовних вимогах / а. с. 20-22 /.
З такою постановою не погодився позивач ОСОБА_1 і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Як на підстави апеляційної скарги позивач посилається на те, що постанова є незаконною та необґрунтовано, оскільки ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального закону і Конституції України / а. с. 26-27 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду в частині відмови ОСОБА_1 у донарахуванні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік – скасувати, ухваливши нове судове рішення по справі в цій частині позовних вимог згідно ст. 309 ЦПК України, а в іншій частині постанову залишити без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи позивачу у донарахуванні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за період 2007-2009 роки, як інваліду війни, відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком - суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк для звернення до адміністративного суду, який передбачено ст. 99 КАС України, а з клопотанням про поновлення цього строку до суду позивач не звертався, тоді як відповідач наполягав на застосуванні ч.1 ст. 100 КАС України.
Однак, з таким висновком суду відносно позовних вимог ОСОБА_1 щодо донарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік погодитися неможна, так як вони не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а також матеріалам справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи свобод.
Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 05.10.2009 року і просив стягнути на його користь недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період 2007-2009 роки, тобто позивачем пропущено річний строк для звернення до суду відносно періоду 2007-2008 років і суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відмови ОСОБА_1 в його позовних вимогах за період 2007-2008 років у зв’язку з пропуском строку на підставі ст. 99 КАС України, оскільки позивачем не заявлялось клопотання щодо поновлення процесуального строку, а відповідач наполягав на застосуванні ч. 1 ст. 100 КАС України.
За таких обставин, постанова суду в частині відмови ОСОБА_1 в його позовних вимогах за період 2007-2008 років є законною та обґрунтованою.
Щодо відмови ОСОБА_1 в його позовних вимогах про стягнення на його користь недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік на підставі ст.ст. 99,100 КАС України, то постанова суду в цій частині не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині позовних вимог з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 05.10.2009 року / а. с. 2-3 /, тобто річний строк для звернення до суду з таким позовом відносно недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, встановлений ст.99 КАС України, позивачем не пропущено, що не прийняв до уваги суд першої інстанції ухвалюючи 11.12.2009 року постанову по справі.
Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач, як інвалід війни 2 групи, має право на отримання щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Згідно ч. 4 ст. 17-1 цього Закону особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30.09.2009 року.
На момент виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у 2009 році, частина 5 статті 13 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була чинною.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків - 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» затверджений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1жовтня 2008 року – 498 грн. і такий розмір прожиткового мінімуму зберігався до 31.10.2009 року, оскільки він був підвищений згідно ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» лише з 01.11.2009 року.
За таких обставин, розрахунок розміру грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, передбаченої ч. 5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року слід проводити наступним чином: 498 грн. х 8 = 3984 грн.
Оскільки, позивач у квітні 2009 року отримав грошову допомогу до 5 травня лише у розмірі 430 грн. / а. с. 64 /, то розмір недоплаченої відповідачем позивачу допомоги до 5 травня у 2009 році складає 3554 грн. (3984 грн. – 430 грн. = 3554 грн.), яку відповідач повинен донарахувати та виплатити позивачу у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 304-1 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Скасувати постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2009 року в частині відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті за 2009 рік щорічної допомоги до 5 травня, як інваліду війни.
Зобов’язати Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації донарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2009 рік, як інваліду війни, у розмірі 3554 грн.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.
СУДДІ: