Справа № 2-96/2010/1231
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2010 року Стахановський міський суд Луганської області
у складі : головуючого судді Бондаренко Н.О.
при секретарі Кличовій А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Стаханова, Луганської області цивільну справу за позовом Українського державного підприємства поштового зв’язку „Укрпошта” Луганської дирекції Центр поштового зв’язку № 15 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, звернувшись до суду з позовом , вказав, що з 22 січня 2007 року ОСОБА_1 працює начальником відділення поштового зв’язку № 10 . З 01 квітня 2008 року між ЦПЗ № 15 ЛД УДППЗ „ Укрпошта” і відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
28 лютого 2009 року та 04 березня 2009 року відповідачем було видано клієнту ОСОБА_2 дві міжнародні посилки на суму 3349,06 грн., без стягнення митного збору, що підтверджується доданою до заяви копіями накладних та повідомлень про вручення.
Причини несплати відповідач пояснити не змогла.
У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо між ним і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Добровільно відшкодувати завдану підприємству шкоду відповідачка відмовилася.
Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 3397,06 грн., завдану нею під час виконання трудових обов’язків, стягнути всі судові витрати.
Представник позивача у судовому засіданні у повному обсязі підтвердив позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_1 позов не визнала у повному обсязі, надала заперечення, в яких вказала, що сам позов не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, в позові відсутні данні про те, в чому конкретно виразилася матеріальна шкода, причинена нею, відсутні посилання на докази, які б підтверджували спричинення нею реальної шкоди позивачеві на суму 3397,06 грн. Відповідно до п. 1 а договору про матеріальну відповідальність, на який посилається позивач, предметом цього договору є матеріальні цінності, в даному випадку поштові посилки на ім’я ОСОБА_2, за схоронність яких вона за договором несе відповідальність. Ці посилки вона не втратила, не пошкодила, а передала адресату.. Претензій від нього щодо цих посилок від нього вона не отримала. Що стосується обкладення цих посилок митними платежами, то ці платежі не є предметом договору про її матеріальну відповідальність і не можуть бути з неї стягнені позивачем по цьому договору. Посилки для ОСОБА_2 були отримані її поштовим відділенням з Ізраїлю. Це був перший випадок за її роботу. За роз’ясненнями вона звернулася до керівництва, до інженера ОСОБА_3 Вона подивилася бланки і сказала, що можна видавати ці посилки без стягнення збору, вказаному в доданих переводах на митні платежі. Ці пояснення вона давала їй у присутності інших працівників підприємства. Раніше ніяких інструкцій про порядок видачі таких поштових відправлень з закордону вона не отримувала, представники позивача її не знайомили з правилами обробки і видачі таких посилок. Крім того, договір про матеріальну відповідальність, на який посилається позивач, укладено з нею з порушенням закону. Вона є посадовою особою, яка займає посаду начальника поштового відділення № 10. відповідно до ст. 135 КЗпП України позивач мав право укласти договір про повну матеріальну відповідальність з нею як з посадовою особою, лише в тому випадку, якщо її посада входить до Переліку № 447/24, діючих на території України посад, займаних працівниками з якими підприємствами можуть бути укладені письмові договори про повну матеріальну відповідальність. Про це йдеться мова і у листі Міністерства праці і соціальної політики України від 27.05.08 р. за № 146/06/186-88. Але її посада – начальника поштового відділення не ходить у вказаний перелік. Тому позивач не вправі був укладати такий договір з нею і зробив це в порушення вказаних нормативних актів, використовуючи її юридичну необізнаність. Такий договір є незаконним і не тягне за собою юридичні наслідки. Тому вона просить відмовити у задоволенні у позову у повному обсязі.
Свідок ОСОБА_4 суду вказала, що до неї зверталася ОСОБА_1, яка сказала, що не знає що робити з квитанцією, яка знаходилася на дні мішка, яку вона побачила, коли видавала посилки з Ізраїлю. Вони разом з цим питанням пішли до ОСОБА_5 та відповіла, те що в середині належить клієнту, видавати посилку. Підприємство зв’язувалося з ОСОБА_2 з питань сплати збору, чи повернення посилки, він відмовився платити, повертати посилку.
Свідок ОСОБА_5 суду вказала, що до неї прийшли ОСОБА_1 і ОСОБА_4, ОСОБА_1 питала, що робити , показала який то рахунок , рахунок Аваль банку, що він лежав в посилці, вона відповіла що видавати, бланк їй не показували.
Вислухавши сторони, свідків, розглянувши матеріали справи , суд встановив наступне.
У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працює начальником відділення поштового зв’язку № 10. 1 квітня 2008 року з нею позивачем , як з працівником, який виконує роботу з прийому та обробки для доставлення /супроводження/ вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних та грошових цінностей, їх доставки / супроводження/, видачі / здачі/, був укладений типовий договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості ввірених їй підприємством матеріальних цінностей.
Поштові посилки, які надійшли з Ізраїлю для ОСОБА_2, були ОСОБА_1 видані йому. Нарікань з боку останнього щодо незбереження посилок, пошкодження їх не під час отримання, не пізніше не надходило. Посилки були видані ОСОБА_2 без стягнення з нього митного збору. Згодом позивачем з власних коштів було перераховано на митницю митний збір по 1674,42 грн. за кожну посилку на суму 3348,94 грн., всього, враховуючи вартість переказу грошей митниці позивачем було сплачено 3349,06 грн.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на статтю 134 ч. 1 п. 1 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству , установі, організації, у випадку, коли, між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до ст.. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками / що досягли вісімнадцятирічного віку/ , які займають посади або виконують роботи , безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем /відпуском/ перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Тобто, закон передбачає, що працівник несе повну матеріальну відповідальність за причинену шкоду на підставі спеціального письмового договору, який укладається лише з окремими категоріями працівників з метою конкретизації обов’язків адміністрації і працівника щодо забезпечення цілості майна підприємства, переданих йому і встановлюючого повну матеріальну відповідальність останнього за причинену з його вини шкоду підприємству у результаті незабезпечення цілості майна.
Таким чином, повна матеріальна відповідальність можлива лише за збереження майна та інших цінностей, переданих працівнику. За інші види прямої дійсної шкоди працівник, який підписав договір про повну матеріальну відповідальність, може нести повну матеріальну відповідальність лише у випадках, передбачених законодавством.
Як було встановлено, дві міжнародні посилки на ім’я ОСОБА_2, отримані з Ізраїлю ОСОБА_1 були видані йому 28 лютого 2009 року та 4 березня 2009 року, при отриманні і після отримання ніяких нарікань з боку ОСОБА_2 щодо цілості майна отримано не було. Інших матеріальних цінностей , окрім двох посилок, які були видані, підприємство ОСОБА_1 не передавало на збереження та з іншою метою. Не можна вважати не стягнення митного збору незабезпеченням збереження майна та інших цінностей, бо вони їй не передавались. До предмета договору такі дії ОСОБА_1 не відносяться.
Юридичні факти, які дають позивачеві право притягнути працівника до матеріальної відповідальності це порушення працівником своїх трудових обов’язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв’язок між порушенням і шкодою та вина працівника.
Позивач ні в своєму позові, ні в судовому засіданні взагалі не розкрив який трудовий обв’язок порушила позивач, чим він передбачений, в чому полягає пряма дійсна шкода, причинена підприємству.
На підставі вищевикладеного, суд вважає , що передбачених законом підстав для повної матеріальної відповідальності з боку ОСОБА_1 не вбачається, а отже у задоволенні позовних вимог, слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10,11,12,27,31,169,215,218 ЦПК України, ст. ст. 130,134, 1351 Кодексу Законів про працю України, суд. -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Українського державного підприємства поштового зв’язку „Укрпошта” Луганської дирекції Центр поштового зв’язку № 15 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 3397,06 грн., завданої працівником під час виконання трудових обов’язків відмовити у повному обсязі.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції подається протягом 10 днів після проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається після 20 днів після подання заяви.
Головуючий: