ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" червня 2010 р. Справа № 2a-1353/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Микитюка Р.В.
Суддів: Могили А.Б.,
Матуляка Я.П.,
при секретарі Бітківській Г.П.
за участю представників сторін:
від позивача- ОСОБА_5, ОСОБА_2,
від відповідачів - Бурак О.О, Запічний О.І.
третя особа - не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_5, АДРЕСА_1, 76014
до відповідача: Міністра оборони України, вул. пр-кт Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168, Командувача Західного оперативного командування, вул. Батуринська, 2, м.Львів, 79048, Командувача Сухопутними військами Збройних Сил України, вул. Дегтярівська, 19, м. Київ, 04119, третя особа на стороні відповідача Військова частина А-0264
про визнання бездіяльності протиправною та про зобов"язання до вчинення дій.,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністра оборони України, Командувача Західного оперативного командування, Командувача Сухопутними військами Збройних сил України, третя особа на стороні відповідача Військова частина А-0264 про визнання бездіяльності протиправною та про зобов’язання до вчинення дій.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що на початку березня 2010 року позивач звертався до Міністра оборони України із скаргою щодо скасування наказу про звільнення ОСОБА_5 з лав Збройних сил України. Вважає, що 03.12.1997 року командувач Західного оперативного командування не мав права звільняти позивача з військової служби в зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, оскільки згідно того ж вироку суду дане покарання було для ОСОБА_5 у вигляді штрафу. Звернення позивача до Міністра оборони України було скеровано для розгляду по суті до Командування Сухопутних військ Збройних сил України. В квітні 2010 року позивач отримав відповідь про те, що його звернення не підлягає до задоволення у зв’язку з тим, що відповідно до п.п. 46-47 Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, прапорщики і мічмани звільняються з військової служби за обвинувальним вироком суду що набрав законної сили. Посилався на вимоги Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в якому зазначено, що не підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці, відносно яких військовим судом застосована міра покарання не пов`язана з позбавленням волі. Крім того, позивачем було подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, згідно якої він просив зобов’язати Командувача Західним оперативним командуванням скасувати наказ командира в/ч А-0265 №19 від 26.01.1998 року про виключення ОСОБА_5 із списків особового складу частини, а також виплатити ОСОБА_5 грошове забезпечення за два дні його військової служби, так як проходячи військову службу в згаданій військовій частині до 26.01.1998 року вважається таким, що проходив її до 24.01.1998 року. Просив позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів проти позову заперечили та пояснили, що даний позов є безпідставним та необґрунтованим. Також зазначили, що посилання позивача в обґрунтування бездіяльності Міністра оборони України щодо несаксування наказу командувача військами Західного оперативного командування №0149-пм від 03.12.1997 року в частині звільнення позивача з військової служби на норми Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від21.08.1997 року №888, згідно якого міністр, нібито, повинен був скасувати спірний наказ, не можуть братися до уваги, оскільки Указом Президента України від 21.09.2001 року №769/2006 Указ Президента України від 21.1997 року 888 (888/97) «Про затвердження положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних сил України»визнаний таким, що втратив чинність. Зазначили, що скасування наказів підпорядкованих органів військового управління є правом, а не обов’язком Міністра оборони України, яке він може реалізувати чи відмовитися від його використання. Просили відмовити в задоволенні позову повністю.
Представник третьої особи на стороні відповідача –військової частини А-0264 в судове зсідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 23.07.1997 року щодо ОСОБА_5 Військовим судом Львівського гарнізону винесено вирок, яким визнано винним у скоєнні злочину та обрано покарання у вигляді штрафу.
03.12.1997 року наказом командуючого військами прикарпатського військового округу №0149 пм ОСОБА_5 звільнено з військової служби в запас за пунктом 46 підпунктом „ж” Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами –на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
26.01.1998 року наказом №19 командира військової частини А-0265 ОСОБА_5 виключено із списків особового складу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 01.03.2010 року звертався із скаргою до Міністра оборони України, в якій просив скасувати наказ від 03.12.1997 року командуючого військами прикарпатського військового округу №0149 пм про його звільнення з військової служби за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а також наказ від 26.01.1998 року №19 командира військової частини А-0265 про виключення ОСОБА_5 із списків особового складу.
Обґрунтовуючи свої вимоги у зверненні позивач посилається на вимоги Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в якому зазначено, що не підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці, відносно яких військовим судом застосована міра покарання не пов`язана з позбавленням волі.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на норми вищевказаного Закону з огляду з наступні підстави.
Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та регулювали б питання вирішення колізії норм законів з однаковою юридичною силою.
Відповідно до статті 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.
У разі суперечностей між законами, що мають однакову юридичну силу, застосовуються закон чи окремі положення закону, предметом якого є спеціальне регулювання даного кола суспільних відносин.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту.
Разом з тим із змісту Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" вбачається, що предметом його регулювання є відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними військового обов'язку, який включає в себе проходження військової служби.
Тому спеціальним нормативним актом який регулює правовідносини у сфері призову, проходження та звільнення з військової служби є Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".
На подане позивачем звернення начальником управління особового складу-заступником начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надана відповідь №613 від 26.03.2010 року, в якій зазначається, що у ході проведених перевірок за зверненнями позивача встановлено, що 03ю.12.1997 року наказом заступника Міністра оборони України - командуючого військами прикарпатського військового округу №0149-пм ОСОБА_5 звільнено з військової служби у запас за пунктом 46 підпункт „ж” Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, (у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили). У відповіді також зазначалося, що Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу, Тимчасове положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами в редакції, яка діяла на момент звільнення ОСОБА_5 містили норми щодо підстав, порядку та повноважень посадових осіб стосовно звільнення військовослужбовців з військової служби , а тому наказ Командувача військами Прикарпатського військового округу від 03.12.1997 року №0149-пм є таким, що виданий у відповідності до вимог законодавства України
У відповідності до п.”ж” ч.6 ст.26 Закону України „Про загальний військовий обов`язок і військову службу” в редакції 1992 року та виданого в його розвиток діючого на час звільнення Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 року №174, прапорщики і мічмани звільняються з військової служби у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до п.12 Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами в редакції, яке діяло на момент звільнення ОСОБА_5 Міністру оборони України надано право скасовувати на вносити зміни до наказів і директив підпорядкованих йому органів військового управління і військового командування.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що Міністр оборони України, скерувавши на вирішення скаргу ОСОБА_5 від 01.03.2010 року Командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України діяв правомірно, а правові підстави щодо скасування Командувачем західним оперативним командуванням наказу від 26.01.1998 року №19 командира військової частини А-0265 про виключення ОСОБА_5 із списків особового складу відсутні. Приймаючи рішення щодо відсутності підстав для скасування оспорюваних наказів відповідачі діяли в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. В разі подання заяви про апеляційне оскарження судового рішення, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів з дня складання її в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Головуючий суддя: Микитюк Р.В.
Суддя: Могила А.Б.
Суддя: Матуляк Я.П.
Постанова складена в повному обсязі 02.07.2010.