Справа № 22ц-11205/2010р.                                         Головуючий в 1 інстанції: Селезньова Т.В.

Категорія_________                                                    Доповідач: Коротенко Є.В.                                                                                                                                                                

      У Х В А Л А

                                        Іменем  України

31 серпня 2010 року          

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

         головуючого –  судді Коротенка Є.В.

         суддів- Заіка В.В., Медведєва А.М.

         при секретарі – Глазковій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 23 червня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства „Донецька Залізниця” про визнання наказу про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

 встановила:

09 січня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства „Донецька Залізниця” про визнання наказу про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди , посилаючись на наступні обставини.

З 06.11.2000 року вона займала посаду начальника станції Луганськ ДП „Донецька Залізниця” . Наказом начальника ДП „Донецька Залізниця” від 19.08.2008р. вона була звільнена з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання службових обов’язків.

У вересні 2008 року вона звернулась до суду з позовом про визнання цього наказу незаконним та поновлення на роботі. Під час розгляду 13.10.2008 року у суді зазначеного позову з листа відповідача № 406/21 вона дізналась про наявність наказу від 20.08.2008 року про скасовування вказаного наказу від 19.08.2008 року та про поновлення її на роботі. Але копії вказаного наказу вона не отримувала, хоча неодноразово зверталась до відділу кадрів, з цим  наказом частково ознайомилась лише 23.10.2008 року у відділі кадрів. До 18.11.2008 р. до роботи вона не приступала, оскільки зверталась за роз’ясненням до начальника залізниці. Крім того, до роботи вона фактично не була допущена з посиланням на те, що буде поновлена лише при наявності рішення суду. Приступила вона до роботи з 18.11.2008 року після того, як 17.11.2008 року отримала письмову відповідь за підписом заступника начальника залізниці. Вважає, що підстав для її повторного звільнення не було, оскільки на той час і до цього часу є нескасований перший наказ про її звільнення, і суд рішення про її поновлення на роботі за першим позовом ще не прийняв.

Вважає, що її відсутність на робочому місці в період з 20.08.2008 року по 17.11.2008 року не є прогулом, оскільки відповідачем не дотримано процедури поновлення на роботі, фактично вона не була допущена до роботи, вона була відсутньою з поважних причин. Крім того, з 19.08.2008 року по 14.10.2008 року знаходилась на лікарняному, після 18.11.2008 року прогулів не мала, постійно працювала, крім періодів, коли перебувала на лікарняному.

Крім того, вважає, що відповідач, звільняючи її 25.12.2008 року за прогули, порушив встановлений місячний строк для накладення дисциплінарного стягнення, а також не отримав згоду профспілки на її звільнення. Моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, вбачає в погіршенні ставлення до неї з боку родичів і підлеглих, перед якими виглядає безвідповідальною і недостойною займати посаду керівника, в необхідності витрачати додатковий час на відновлення своєї репутації, в погіршенні самопочуття і стану здоров"я (пережила нервовий струс і зрив), морально страждає, хвилюється, що втратила роботу.

Рішенням Артемівського районного суду м.Луганська від 23 червня 2010 року у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_2 до ДП „Донецька Залізниця” було відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою на нього, вважає його незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, прохає його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним   є  рішення,  яким  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим  є  рішення,  ухвалене  на  основі  повно  і всебічно  з'ясованих  обставин,  на  які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,  підтверджених  тими  доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При ухваленні оскарженого судового рішення суд першої інстанції дійшов до висновку, що немає підстав вважати, що відсутність позивачки на роботі до 13.10.2008 року є прогулом без поважних причин (а.с.280).

Зазначений висновок не спростовується у апеляційній скарзі позивачки, відповідач рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 23 червня 2010 року в апеляційному порядку не оскаржив.

Разом із тим, системно дослідивши наявні по справі докази, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що є повністю доказаним факт ознайомлення 23 жовтня 2008 року ОСОБА_2 з наказами № 191/н-ос від 19.08.2008 року та № 193/н-ос від 20.08.2008 року, про що позивачка особисто розписалась на наказі № 191/н-ос від 19.08.2008 року (а.с.251), а на наказі № 193/н-ос від 20.08.2008 року особисто написала „ознакомлена”, після чого від підпису відмовилась, про що зроблена відповідна відмітка на наказі (а.с.250) та складено відповідний акт (а.с.224).

Таким чином, у позивачки не було підстав не виходити на роботу після 23 жовтня 2008 року з тих причин, що вона не знала про скасування наказу № 191/н-ос від 19.08.2008 року про її звільнення.

Представлений ОСОБА_2 суду лікарняний лист з Луганської міської лікарні № 3 про знаходження її на лікуванні у зазначеному медичному закладі з 24.10.2008 року по 11.11.2008 року (а.с.81) не був представлений позивачкою відповідачу на його вимогу від 21.11.2008 року, що вказує на недобросовісне відношення позивачки і на навмисне замовчування перед адміністрацією відповідача про наявність цього лікарняного листа з тим, щоб спровокувати несвідоме порушення з боку відповідача прав непрацездатного працівника. Але вказаний лікарняний лист жодним чином не доказує поважності причини відсутності ОСОБА_2 на роботі в період з 12.11.2008 року до 17.11.2008 року включно. Крім того, у вказаному лікарняному листі місцем роботи ОСОБА_2 зазначно "Станція Луганськ Донецької залізниці", що свідчить про те, що позивачка станом на 24.10.2008 року вважала себе працівником саме станції Луганськ Донецької залізниці, що спростовує її ж ствердження, що про своє поновлення на роботі вона дізналась лише з листа начальника залізниці 17.11.2008 року.

Посилання апелянта на те, що протягом інших днів (в період з 12.11.2008 року до 17.11.2008 року) вона зверталась до лікарів, погано себе почувала через вияв неповаги до неї з боку відповідача і пережитий з даної причини нервовий струс не підтверджується належними та допустимими доказами та спростовується тим, що у вказаний період вона працювала в навчальному закладі і для була працездатною (а.с.104, 114).

Посилання ОСОБА_2, як на причину її відсутності на роботі після 23.10.2008 року, на неодноразові її звернення до адміністрації Донецької залізниці з питання її поновлення на роботі, на її сумніви стосовно того, в якій посаді її поновлено, як буде вирішено питання про оплату даного часу прогулу жодним чином не виправдовують її відсутність на роботі і  вказує на небажання позивачки негайно приступити до роботи і на затягування цього під усілякими надуманими і незначними приводами.

Так само на відсутність у позивачки бажання негайно приступити до роботи, виправити записи у  трудовій книжці стосовно її звільнення в серпні 2008 року вказує і та обставина, що позивачка на неодноразові вимоги адміністрації не представила до відділу кадрів трудову книжку для внесення до неї відповідних змін. Той факт, що трудова книжка знаходиться у неї, позивачка не заперечує.

Посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що її не пускали на роботу, нічим не доведено. Її посилання на оголошення, яке нібито було вивішене на прохідній у жовтні- листопаді 2008 року і яке за своїм змістом забороняло пропускати на територію підприємства колишнього начальника станції ОСОБА_2, не доводить поважності причини відсутності останньої на робочому місці протягом всіх днів прогулу. Крім того, з представленого позивачкою оголошення не вбачається, коли конкретно і де вона взяла таке оголошення, а також куди саме заборонялось пропускати ОСОБА_2 Як пояснив свідок ОСОБА_3, він дійсно в певний час давав вказівку охоронцю не пускати без його відома ОСОБА_2 до відділення дороги, оскільки вона ухилялась від ознайомлення наказу і повернення трудової внижки, тому він мав на меті зафіксувати факт приходу позивачки, з тим, щоб їй негайно особисто вручити копії наказів. Жодним чином ці дії не були направлені на недопущення позивачки до робочого місця взагалі. Більш того, як вбачається з показань сторін, для того, щоб пройти до робочого місця начальника станції у позивачки не було необхідності минати саме пункт вартового охоронця.

Таким чином, позивачка суду не представила достатніх належних доказів на підтвердження того, що у неї в період з 12.11.2008 року до 17.11.2008 року були дійсно поважні причини для прогулів за кожен день відсутності на роботі, тобто такі причини, через які позивачка об"єктивно не мала б реальної можливості бути присутньою на роботі протягом всіх вказаних робочих днів і на протязі всього робочого дня.

Тому, на думку колегії суддів, весь робочий час, протягом якого позивачка була відсутньою на роботі в період з 12.11.2008 року до 17.11.2008 року слід вважати прогулом без поважних причин.

При цьому посилання позивачки на відсутність згоди профспілки на її звільнення є необгрунтованими, враховуючи ту посаду, яку займала позивачка - начальник станції Луганськ,   тобто посада керівника структурного обособленого підрозділу. Разом з тим, встановлено, що адміністрація відповідача з метою об’єктивного підходу до вирішення питання про звільнення позивачки зверталась до профкому з даним питанням. На засідання профкому позивачка не з'явилась, пояснивши це зайнятістю по роботі, разом з тим вона і не представила на профком будь-яких письмових пояснень з приводу прогулів і не повідомила про наявність у неї дійсно поважних причин. Дане звернення адміністрації до профкому мало місце 08.12.2008 року (тобто після того, як позивачці було надано достатньо часу для подання виправдувальних документів). Із протоколу засідання профкому профспілкової організації станції Луганськ № 4 від 11.12.2008р. убачається, що на засіданні постановлено: у відповідності до п.1 ст.43 -1 КЗПП України розірвання трудового договору за ініціативою власника з керівником обособленого структурного підрозділу проводиться без попередньої згоди органу профспілкової організації.

Щодо посилання позивачки на порушення строку видання наказу про звільнення, то таке посилання є також необгрунтованим.

Так, у судовому засіданні встановлено, що після того, як позивачка приступила до роботи 18.11.2008р., начальник ДП „Донецька залізниця” офіційно письмово зобов’язав ОСОБА_2 надати до 17 години 21.11.2008 року виправдувальні документи для підтвердження причин відсутності її на роботі (а.с.61). Позивачка таких документів не надала ні у встановлений час, ні після того - до дня видання наказу.

Відповідно до статті 148 КЗпП України д исциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю  або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

    Таким чином, проступок – прогул ОСОБА_2 – було фактично виявлено о 17 годині 21 листопада 2008 року, коли позивачка не надала до адміністрації відповідача виправдувальні документи для підтвердження причин відсутності її на роботі. В період з 15 по 19 грудня 2008 року включно ОСОБА_2 у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю  на роботі не перебувала (а.с.11), у зв’язку з чим суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що станом на 25 грудня 2008 року (час винесення наказу № 306/н-ос про звільнення) встановлений ст.148 КЗпП України строк застосовування дисциплінарного стягнення не сплив.

Статтею 15 Закону України „Про залізничний транспорт" передбачено, що трудові відносини працівників залізничного транспорту регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення „Про дисципліну працівників залізничного транспорту", іншими актами законодавства про працю. На позивачку у повній мірі розповсюджуються вимоги КЗпП України і вказаного Закону, за яким передбачено можливість звільнення за прогули.

Враховуючи кількість прогулів, інші обставини справи суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення повністю відповідає тяжкості дисциплінарного проступку.

Оскільки ОСОБА_2 оспорює наказ про її звільнення № 306/н-ос від 25.12.2008 року лише в частині її звільнення, то підстав для його скасування не убачається.

   Враховуючи, що позивачка була за прогули звільнена законно, то відсутні і підстави для її поновлення на роботі, для оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи,         будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.    

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст.304, п.1 ст.307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 23 червня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства „Донецька Залізниця” про визнання наказу про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відхилити.

Рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 23 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції:  Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: