Справа № 22-5767\2009

 Головуючий у 1 інстанції Сидоров Є.І.

Категорія 53

 Доповідач Молчанов C.I.

ухвала

іменем україни

6 липня 2009 року. Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Стельмах Н.С.

суддів Молчанова С. І., Новодворської О.М.

при секретарі Стефановій І.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 3.04.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „ Арніка « про стягнення боргу по зарплаті, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, зобов, язання видати трудову книжку.

Заслухавши доповідача по справі, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, представника товариства адвоката ОСОБА_2, який просив скаргу відхилити, перевіривши доводи скарги за матеріалами справи

ВСТАНОВИВ

В апеляційному порядку позивачка ОСОБА_1 оскаржила рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 3.04.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „ Арніка « про стягнення боргу по зарплаті, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, зобов, язання видати трудову книжку, яким задовольнив позовні вимоги частково.

Суд стягнув на користь позивачки зарплату за період з 1.06. по 31.06.2008 року у розмірі 1138 гривен, з 1.07. по 22.07.2008 року - 673 гривні, усього 1812 гривен, зобов, язав відповідача повернути трудову книжку, стягнув судові витрати 38, 5 гривен. У іншій частині позові відмовив.

Доводи скарги зводяться до того, що позивачка фактично не отримала зарплату у повному обсязі при розрахунку, їй у день звільнення не сплатили усі суми, які їй належали при звільнені.

Суд не прийняв до уваги пояснення відповідачки про те, що трудову книжку вона так і не отримала, її на роботу не викликали, трудову книжку не вручали, незаконно внесли до книжки запис про звільнення за ініціативою відповідача. Суд ухвалив помилкове рішення, яке порушує законні права позивачки.

Позивачка ставить питання про скасування рішення суду, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 3.04.2009 року позовні вимоги задоволені частково. На користь позивачки з відповідача стягнута сума заборгованості по зарплаті за період з 1.06. по 31.06.2008 року в сумі 1138 гривен, 81 коп., з 1.07 по 22.07.2008 року 673, 23 гривні, усього 1812.02 гривні.

Відповідача зобов, язано видати позивачці трудову книжку.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови "Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Порушуючи вимоги матеріального і процесуального права, суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору з порушенням вимог ст.. 311 ЦПК України, розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що 10.12.2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ „ Арніка « про стягнення боргу по зарплаті, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, зобов, язання видати трудову книжку.

Зазначала, що працювала в товаристві завідуючою аптечним кіоском з 2005 року.

Наказом № 76 від 27.06.2008 року була звільнена за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України.

їй не виплатили при звільнені зарплату за червень 2008 року, не виплатили розрахункові суми, не видали трудову книжку, що порушує її законні права, так як вона не має можливості працевлаштуватися.

Відповідач повідомив її, що її зарплата за червень 2008 року складає 50 гривен, не зважаючи на те, що вона відпрацювала повний місяць, вважає, що їй товариство повинно сплатити 1180 гривен.

Вважає, що відповідач зобов, язаний сплатити їй середньомісячну зарплату за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 7577 гривен, з них 1180 - борг по зарплаті, а 6397 гривен її заробіток за час затримки розрахунку, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 5000 гривен.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивачка з власної ініціативи не отримала своєчасно трудову книжку та розрахункові суми, що не надало можливості позивачу своєчасно розрахуватися при звільнені з позивачкою, тому товариство своєчасно не мало можливості виплатити у повному розмірі зарплату, позивачка не надала доказів про спричинення їй моральної шкоди, не побажала отримувати трудову книжку, тому її законні права не порушено, суд прийшов до висновку про те, що у іншій частині позову немає підстав для задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не прийняв до уваги позовні вимоги \ а.с. 2-3 /, де позивачка зазначила, що товариство звільнило позивачки за власним бажанням з 1.07.2008 року на підставі наказу № 76 від 27.06.2008 року. \ а.с. 13 \. Позивачка не отримала зарплату за червень 2008 року, трудову книжка залишилася на підприємстві.

Потім, у процесі розгляду справи, їй стало відомо, що існує наказ № 87 від 22.07.2008 року, яким наказ № 76 від 27.06.2008 року скасовано, позивачку звільнено з 22.07.2008 року за ст.. 41 п. 2 КЗпП України за втрату довіри. Розрахунок з позивачкою не проведено, трудова книжка знаходиться на підприємстві.

Суд, вирішуючи справу, вийшов за межі позову, стягнув зарплату за червень, а також за липень 2008 року, про що позивачка позов не заявляла. У процесі розгляду справи, позивачка зазначала, що не згодна з наказом 87 від 22.07.2008 року, намагалася домовитися з адміністрацією про скасування наказу, але її прохання не було задоволено.

Фактично позивачка намагалася оспорити наказ № 87 від 22.07.2008 року, але не мала матеріальної можливості для звернення за правовою допомогою, ні юридичної освіти, тому не змогла правильно сформулювати свої вимоги.

Відповідно до вимог ст.. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції повинен виконати вимоги процесуального права, роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд повинен надати позивачці можливість оспорити законність наказу № 87 від 22.07.20, 08 року особисто, або з допомогою органів прокуратури, так як позивачки є особою, яка не працює, у неї немає на руках трудової книжки, вона фактично є особою, яка соціально не захищена.

При таких обставинах, висновок суду про те, що позивачка не бажає отримувати розрахункові суми, та трудову книжку, що вона не доказала про те, що їй не спричинена моральна шкода протирічить фактичним обставинам справи.

Згідно із ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним органом повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Установивши, що із ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок, суд першої інстанції помилково вважав, що в несвоєчасній виплаті заборгованості із заробітної плати за червень 2008 року відсутня вина власника, а наявна вина самої позивачки, оскільки остання не доказала про не отримання нею заробітної плати за червень 2008 року з вини власника.

Суд не взяв до уваги, що ст. 116 КЗпП передбачає виплату підприємством усіх належних працівнику при звільненні сум.

Наведене свідчить про те, що допущені судом порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи.

Суд встановив, що наказом № 76 від 27.06.2008 року позивачка була звільнена за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України з 1.07.2008 року.

їй не виплатили при звільнені зарплату за червень 2008 року, не виплатили розрахункові суми, не видали трудову книжку, що порушує її законні права, так як вона не має можливості працевлаштуватися.

Відповідач повідомив її, що її зарплата за червень 2008 року складає 50 гривен, не зважаючи на те, що вона відпрацювала повний місяць, позивачка вважає, що їй товариство повинно сплатити 1180 гривен.

Позивачка вважає, що відповідач зобов, язаний сплатити їй середньомісячну зарплату за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 7577 гривен, з них 1180 - борг по зарплаті, а 6397 гривен її заробіток за час затримки розрахунку, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 5000 гривен.

Наказом № 87 від 22.07.2008 року наказ № 76 від 27.06.2008 року скасовано, позивачку звільнено з 22.07.2008 року за ст.. 41 п. 2 КЗпП України за втрату довіри. Розрахунок з позивачкою не проведено, трудова книжка знаходиться на підприємстві.

У частині відмови у задоволені позову про стягнення зарплати за час затримки розрахунку, у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, суд повинен виконати вимоги матеріального закону, так як відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивачка зазначала, що порушення відповідачем її законних прав спричинило їй моральну шкоду, яку просила відшкодувати у розмірі 5000 гривен.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачка зазначила, що незаконні дії відповідача порушили її законні права, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд повинен виконати вимоги матеріального права, обговорити питання про відшкодування позивачці моральної шкоди.

Керуючись ст. 307, 311, 313-315 ЦПК України,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 3.04.2009 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суддів.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили.