Справа № 22а – 3310

 Головуючий у 1 інстанції Лінник О.П.

категорія 51

Доповідач Постолова В. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2009 року Апеляційний суд Донецької області

в складі:

Головуючого Ювченко Л.П.

Суддів Постолової В. Г., Азевича В.Б.

при секретарі Приходько В.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Марийського районного суду Донецької області від 13 лютого 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства « Донецька вугільна компанія» ВП « Шахта «Південнодонбаська № 3», з-я особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Марийському районі Донецької області про визнання частково недійсним наказу про встановлення ступеня вини

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2007 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Вказував, що працював на шахті « Південнодонбаська № 3» у м. Вугледар прохідником з травня 2004 року по травень 2006 року. 14 лютого 2006 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, про що 18 серпня 2006 року було складено акт по формі Н-1.

19 грудня 2006 року комісія з питань охорони праці надала своє рішення по ступеню його вини в даному нещасному випадку на виробництві, відповідно до якого відповідачем 20 грудня 2006 року видається наказ про встановлення ступеня вини у розмірі 40%. Вважає, що вказаний наказ є незаконним, оскільки у нього не було створено безпечних умов праці на його робочому місці, а крім того діючим у 2006 році колективним договором було встановлено, що ступінь вини робітника, який травмований вперше не може бути вище 20%. Просив визнати незаконним наказ № 1122 від 20 грудня 2006 року в частині встановлення відносно нього ступеню вини в розмірі 40 % та зобов*язати відповідача знизити ступень його вини до 5%.

Заочним рішенням Марийського районного суду Донецької області від 13 лютого 2009 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, зокрема вважає, що до поданих ним позовних вимог слід було застосовувати строки, передбачені ст. 268 ЦК України, оскільки його позовні вимоги пов*язані з нещасним випадком на виробництві та розміром відшкодування шкоди.

Судом при розгляді справи встановлено, що позивач працював у відповідача прохідником і відповідно до акту № 39 від 18 серпня 2006 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. Згідно з наказом № 1122 від 20 грудня 2006 року позивачеві було встановлено 40% його вини у нещасному випадку на виробництві.

Відмовляючи в задоволені позову суд виходив з того, що позивачем був пропущений тримісячний строк звернення до суду з вказаним позовом, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника та представників відповідача та 3-ї особи, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню за таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд виходив з того, що позивачем був пропущений тримісячний строк звернення до суду з вказаним позовом, передбачений ст. 233 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Із матеріалів справи вбачається, що з позивачем, який працював прохідником на ВП «Шахта Південнодонбаська № 3» 14 лютого 2006 року стався нещасний випадок, внаслідок якого він був травмований. Відносно вказаного нещасного випадку на виробництві підприємством 18 серпня 2006 року було складено акт по формі Н-1ф» Комісією з питань охорони праці від 19 грудня 2006 року встановлено 40% вини позивача та рекомендовано фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві відповідно до встановленого ступеню вини знизити розмір одноразової допомоги. Вказані рекомендації комісії з питань охорони праці були впроваджені в життя наказом по підприємству за № 1122 від 20 грудня 2006 року, яким було затверджено ступінь вини позивача в нещасному випадку в розмірі 40 %.

Дані про нещасний випадок на виробництві, протокол засідання комісії та наказ підприємства були передані до Фонду, які провели виплату з урахуванням ступені вини. Відповідно до постанови Фонду № 3745 від 6 липня 2007 року позивачу було призначено та виплачено одноразову допомогу з урахуванням 40% його вини в нещасному випадку на виробництві.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст.. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органа. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Звертаючись до суду з позовом про визнання частково недійсним наказу про встановлення ступеню вини, позивач вказував, що відповідач безпідставно визначив ступінь його вини в нещасному випадку на виробництві, який стався з ним 14 лютого 2006 року в розмірі 40 %, у той час коли в 2006 році діяв колективний договір. відповідно до якого ступінь вини вперше травмованого робітника не мала перевищувати 20 %, а крім того відповідачем не були створені йому безпечні умови праці, при цьому позивач мав на увазі саме розмір відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з*ясуванню обставин справи: роз*яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов*язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Законом.

Суд не звернув уваги на те, що вказаний наказ № 1122 від 20 грудня 2006 року породжував для позивача правові наслідки при вирішенні ним питання про розмір одноразової допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Суд в порушення вказаних вимог закону не роз*яснив позивачу право на уточнення позовних вимог та залучення до участі в справі Фонд не як третьої особи, а як відповідача який на підставі ст.. 21 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціпльне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» проводить виплати.

А тому висновок суду про застосування ст.. 233 КЗпП України є безпідставним. Згідно до ст. 311 ч. 1 п. 5 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленнямсправи на новий розгляд, якщо: суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не мігбути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що суд припустив суттєве порушеннянорм процесуального законодавства, оскільки не розглянув всі вимоги і цей недолік небув і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції і щоє безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий судовийрозгляд.Керуючись ст. 307, 311.313-315 ЦПК України апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити. Заочне рішення Марийського районного суду Донецької області від 13 лютого 2009 року скасувати з направленням справи на новий розгляд в той же суд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскарженна до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.