Сррава № 22-3899/2009
Головуючий у 1 інстанції Бухтіярова І.О.
Категорія 44
Доповідач Звягінцева О.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С. І. при секретарі Кузмінковій Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька" до ОСОБА_1, . З особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2008 року і
встановив:
в апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість заочного рішення суду, яким задоволено позов, і ставить питання про його скасування, закриття провадження у справі за порушенням судом норм матеріального і процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Посилається на те, що вона не була повідомлена судом про час і місце розгляду справи, її представник за довіреністю ОСОБА_4 знаходився на стацлікуванні з 7.02.2008р. до 27.02.2008р., про це вчасно повідомив суд заявою, просив відкласти розгляд справи, але суд, незважаючи на це, ухвалив заочне рішення ( т. 2 а. с. 300, 301).
Вважає, що третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід було залучити до участі у справі у якості відповідачів, оскільки спірна квартира з 4.03.2004р. перебуває у їх приватній власності.
Судом не розглянуто факт відмови прокурора від позову; вважає, що в суді не знайшов факт її відсутності в спірній квартирі понад встановлених законом строків без поважної причини.
В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, просили про її задоволення, скасування рішення суду з закриттям провадження у справі, а представник 3 особи ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_6 заперечувала проти доводів скарги, просила про її відхилення, залишення без зміни судового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
23.05.2003 року прокурор Ворошиловського району м. Донецька звернувся в інтересах держави в особі КП „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька" до суду з вказаним позовом до відповідачки і зазначав, що жилий будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі цього підприємства.
Однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 площею 14, 6 кв. м, що знаходиться в даному будинку, не приватизовано, в ній зареєстрована ОСОБА_1., яка тривалий час не проживає в квартирі, що підтверджується поясненнями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Відповідно до актів ЖЕУ-5 ДКП ЖЕО Ворошиловського району м. Донецька від 29.07.2002р., 8.01.2003р., 2.04.2003р., 14.05.2003р. на момент відвідування спірної квартири ОСОБА_1 була відсутньою, її особисті речі в квартирі також відсутні.
Таким чином, відповідачка без поважної причини не проживає в спірній квартирі понад шести місяців, фактичне місце її проживання невідомо.
Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача за ним зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Вказана ситуація порушує інтереси держави в особі позивача, оскільки спірна квартира, в якій не проживає відповідачка, швидко руйнується, є незадовільним стан сантехнічного устаткування, внаслідок чого в нижчерозташованій квартирі АДРЕСА_4, в якій мешкає ОСОБА_7, відбуваються залиття, що підтверджується актами ЖЕУ-5 ДКП ЖЕО Ворошиловського району м. Донецька від 29.07.2002р., 8.01.2003р., 2.04.2003р., 14.05.2003р.
Просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою (т. 1 а.с. 2-3).
26.11.2004р. позивач змінив підстави позову, зазначав, що на цей час стало відомо про те, що відповідачка є громадянкою Російської Федерації, має постійне місце проживання на території РФ за адресою: РФ, АДРЕСА_1, її паспорт НОМЕР_1 виданий РФ 5.12.2002р. Шуйським РВВС Республіки Бурятія РФ.
Відповідно до вимог ст. 13 Федерального Закону Російської Федерації „Про громадянство Російської Федерації"" від 31.05.2002р. іноземні громадяни й особи без громадянства, що досягай віку 18 років і є дієздатними, вправі звернутися із заявами про прийом до громадянства РФ у загальному порядку за умови, що вони проживають на території РФ від дня одержання посвідки на проживання й до дня звернення із заявою про прийом до громадянства РФ протягом п’яти років безупинно, за виключенням випадків, передбачених вказаною статтею. Строк проживання вважається безперервним, якщо особа виїжджала за межі РФ не більш, ніж на три місяці протягом одного року. Строк проживання на території РФ для осіб, що прибули в РФ до 1.07.2002р. й не мають посвідки на проживання, обчислюється від дня реєстрації за місцем проживання.
Відповідно до ст. 107 ЖК України у випадку вибуття наймача житлового приміщення на постійне місце проживання в інший населений пункт або в інше житлове приміщення в тім же населеному пункті договір наймання житлового приміщення вважається розірваним від дня вибуття. Одержання ОСОБА_1 громадянства РФ свідчить про факт непроживання її в спірній квартирі понад шість місяців.
Тому вважав, що договір найму житлового приміщення в спірній квартирі необхідно вважати розірваним від дня вибуття відповідачки 5.12.2002р. на постійне місце проживання в іншу державу за вказаною адресою і ОСОБА_1 слід визнати такою, що втратила право користування спірною квартирою (т. 1 а. с. 131-132).
16.03.2005р. позивач знов змінив позовні вимоги, просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою, з підстав, передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України (т. 1 а. с. 188-189).
Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 28.10.2005р. залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 2).
Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.
Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2008 року позов задоволено, визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою, стягнуто з неї судовий збір в сумі 7, 50 грн. та 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору-судом.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12.04.1985 р. у справа х про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням ( ст. 71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені сроки. В разі їх поважності ( перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права ( вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що в судовому засіданні було встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 з кінця 1997р. в спірній квартирі не проживає без поважних причин.
При цьому суд виходив з тієї обставини, що 5.12.2002р. відповідачкою був отриманий паспорт НОМЕР_1 Росіїської Федерації, виданий Муйським РВВС Республіки Бурятія РФ; за паспортними даними місцем її реєстрації є Бурятія РФ, АДРЕСА_1, а також з вимог ст. 13 Федерального Закону Російської Федерації „ Про громадянство Російської Федерації"" від 31.05.2002р.
Однак з таким висновком апеляційний суд погодитись не може, оскільки він не відповідає обставинам справи.
Судом першої інстанції при вирішенні спору встановлено, що згідно з випискою з особового рахунку № 2284 від 18.03.2003р. наймачем квартири АДРЕСА_3 є відповідачка ОСОБА_1, датою її реєстрації є 29.12.1992р. ( т. 1 а. с. 10).
Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2003р. прокурор звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах позивача з підстав, передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України, стверджуючи, що на цей час ОСОБА_1 вже втратила право користування спірною квартирою, оскільки дійсно не проживала в ній понад шести місяців без поважних причин, і це є предметом судового розгляду.
Зі змісту позовної заяви видно, що в ній позивачем не був зазначений період, з якого відповідачка була відсутньою в спірній квартирі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 10.11.2003р., яким позов був задоволений, і направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд в своїй ухвалі від 3.06.2004р. послався на те, що судом не було встановлено, з якого часу відповідачка була відсутньою в спірній квартирі і не з’ясовано, з якої причини (т. 1 а. с. 55, 92).
Змінюючи підстави позову, в своїй заяві від 26.11.2004р. прокурор просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою, з підстав, передбачених ст. 107 ЖК України, вважаючи договір найму житлового приміщення розірваним з часу вибуття її на постійне місце проживання до Республіки Бурятії РФ - з 5.12.2002р.(т. 1 а. с. 131-132).
16.03.2005р. прокурор, змінюючи підстави позову, просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірною квартирою, з підстав, передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України, посилаючись на те, що з 5.12.2002р. вона проживає і зареєстрована в Республіці Бурятія РФ, тобто понад 6-ти місяців без поважної причини не проживає за місцем реєстрації в спірній квартирі, наймачем якої вона була (т. 1 а. с. 188-189).
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано і судом не добуто будь-яких доказів, які б свідчили про те, що відповідачка з кінця 1997 року не проживає в спірній квартирі без поважних причин.
З пояснень відповідачки вбачається, що на час її виїзду в Республіку Бурятію РФ ще існував СРСР, вона змушена була виїжджати періодично в райони Крайньої Півночі, оскільки в м. Донецьку не мала роботи, і її дитина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає на астматичний бронхіт і потребувала зміни кліматичних умов, оскільки їй було протипоказано проживання у кліматі з підвищеною вологістю ( Україна, Молдова і т. і.) згідно з медичним висновком (т. 1 а. с. 208).
Але відповідачка стверджувала, що хоча вона постійно не живе в спірній квартирі з вказаних поважних причин, однак за весь період знаходження справи в суді ніколи не втрачала зв’язку з нею, оскільки має ключі від неї, періодично мешкає в квартирі, де знаходяться її особисті речі, предмети домашньої обстановки та побуту, нажиті за час проживання в ній, сплачує квартирну плату, що підтверджується довідками про відсутність боргів за 2003-2004 роки, станом на 1.09.2005р. ( т. 1 а. с. 209, 238, 294), фактично користується квартирою разом з її племінниками, хоча періодично змушена виїжджати до РФ за визначених обставин, інтерес до цього житла не втратила.
За таких обставин апеляційний суд не може погодитись з висновком суду про те, що в суді не здобуто доказів, які свідчать про те, що причини відсутності відповідачки на спірній жилій площі понад шести місяців є поважними, і що вона відносилась до спірного житла як до свого постійного місця проживання.
Реєстрація в Республіці Бурятія РФ не є підставою для задоволення позову і не спростовує пояснень відповідачки про відсутність постійного місця проживання в цій країні.
Крім того, встановлено, що відповідачка продовжує ставитись до спірного житла як до свого єдиного постійного місця проживання.
Ці доводи відповідачки не були спростовані позивачем, як не спростовані і доводи відповідачки про те, що хоч вона і є громадянкою РФ, однак постійного житла в цій крайні не має.
До того ж, в матеріалах справи відсутні дані про постійне проживання ОСОБА_1 в Росії.
Таким чином, є безспірно встановленим той факт, що ОСОБА_1 дійсно живе і користується спірною квартирою, до РФ виїжджала у зв’язку з хворобою дитини та відсутністю роботи в м. Донецьку, ці твердження відповідачки не спростовані позивачем.
Встановлено також, що, незважаючи на видачу ордеру і приватизацію цієї квартири, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в неї ніколи не вселялись ( т. 1 а. с. 178), весь час сама ОСОБА_1 користується спірною квартирою.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що по даній справі відсутні дані, що відповідачка більше 6-ти місяців не проживає в спірній квартирі без поважних причин. Доказів на підтвердження позовних вимог суду взагалі не надано.
Встановлено також, що вказаний позов був пред’явлений 23 травня 2003р., за час судового розгляду справи було скасовано три судових рішення.
Після скасування заочного рішення від 30.03.2007р. суд першої інстанції в оскарженому заочному рішенні від 25.02.2008р. не навів доказів, які було б досліджено відносно непроживання відповідачки в спірній квартирі понад шести місяців без поважної причини.
Тому апеляційний суд не може погодитись з висновком суду про те, що факт відсутності відповідачки в спірній квартирі з кінця грудня 1997р. без поважних причин підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13
Апеляційний суд доходить висновку, що пояснення цих свідків не можуть бути взяті до уваги, оскільки мають суперечливий характер і при останньому судовому розгляді цих свідків взагалі не було знайдено.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову, в його задоволенні слід відмовити.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, це відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, заочне рішення Воршиловського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2008 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позову прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Комунального підприємства „Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька" до ОСОБА_1, З особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.