У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

1 вересня 2010 року                                                                                                   місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Ковальчук Н.М., Григоренка М.П.

                  з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,

                                    сторін                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 30 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Виконавчий комітет Костопільської міської ради Рівненської області,  до ОСОБА_2 про знесення самочинної добудови,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Костопільського районного суду від 30 червня 2010 року позов ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Виконавчий комітет Костопільської міської ради Рівненської області,  до ОСОБА_2 про знесення самочинної добудови задоволено частково. Проведену відповідачкою добудову до належної їй квартири АДРЕСА_1 визнано самочинною. Стягнено з відповідачки на користь позивачки 24,5 грн. понесених судових витрат у справі. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов’язання  відповідачки протягом двох місяців за власний рахунок знести самочинну добудову та привести земельну ділянку, зайняту під самочинною добудовою, у попередній стан, а також про надання позивачці права у разі невиконання відповідачкою рішення суду протягом двох місяців за рахунок відповідачки знести самочинну добудову та привести земельну ділянку під самочинною добудовою у попередній стан відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що земельна ділянка, на якій знаходиться триквартирний житловий будинок, в якому проживають сторони у справі, становить комунальну власність міста і перебуває у спільному користуванні мешканців будинку. Самочинна добудова відповідачкою зведена на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку і зайняла частину єдиного проїзду, чим унеможливила заїзд вантажного транспорту до господарських будівель, зокрема, для очищення септика, завезення дров, на випадок пожежі тощо.

Посилаючись на ці обставини та на ст. 376 ЦК України, позивачка рішення місцевого суду вважала незаконним і необґрунтованим і просила апеляційний суд його частково скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторонами у справі не оспорюється, що здійснена відповідачкою добудова до квартири є самочинною.

Позивачка у справі не є власником земельної ділянки, на якій відповідачкою здійснена самочинна добудова.

З матеріалів справи вбачається, що свій позов про знесення самочинної добудови позивачка ОСОБА_1 обґрунтовувала посиланнями на ст. 376 ЦК України.

Проте частинами  3, 4 і 7 зазначеної статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, статтею 376 ЦК України правом вимагати знесення самочинної добудови наділені лише власники (користувачі) земельної ділянки та відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Таким чином, оскільки від власників (користувачів) земельної ділянки та відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування, як того вимагає ст. 376 ЦК України, позовних вимог до суду про знесення самочинної добудови, зведеної відповідачкою, не надходило, а сама позивачка ст. 376 ЦК України таким правом не наділена,  позовних вимог іншого характеру до відповідачки в суд у встановленому процесуальним законом порядку ОСОБА_1 не пред’явила – місцевий суд законно й обґрунтовано відмовив їй у задоволенні позову про знесення самочинної добудови ОСОБА_2

У зв’язку з цим доводи поданої апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Костопільського районного суду від 30 червня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: