Справа 22ц - 11359 Головуючий у 1 інстанції Попревич В.М.
Категорія 32 Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2009 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
В складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів ОСИПЧУК О.В., БІЛЯЄВОЇ О.М.
При секретарі ОГУРЦОВІЙ С.О.
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, 3-я особа ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на рішення Київського районного суду м. Донецька від 24 листопада 2009 року
В С Т А Н О В И В
У червні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, 3-я особа ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 13 липня 204 року приблизно в о 13 годині вона їхала в якості пасажира автомобіля «Дачія» під керуванням ОСОБА_2 на трасі Київ – Луганськ – Ізваріно в Ясиноватському районі Донецької області. Екскаватор марки «Білорусь», який належав Донецькому юридичному інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка під керуванням ОСОБА_5 виїхав на леву смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо – транспортної пригоди їй було завдано тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Відносно ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу за ст.286 ч.1 КК України. Постановою Ясинуватського міськрайонного суду від 18 лютого 2008 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією. Діями відповідача їй завдано моральної шкоди, вона тривалий час знаходилася на стаціонарному лікуванні, до теперішнього строку вона відчуває наслідки черепної – мозкової травми, постійний головний біль з втратою свідомості. Вона вимушена щорічно проходити курс лікування, купувати дорогі ліки. Лікування в стаціонарі зменшує її доходи, як адвоката. Просила стягнути на відшкодування моральної шкоди на її користь 25 000 грн. (а.с.1-2).
У червні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, 3-я особа ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо – транспортної пригоди належний йому автомобіль «Дачія» пошкоджений таким чином, що не підлягає ремонту. Розмір матеріальної шкоди становить 26008,76 грн. Крім того, діями відповідача йому завдано моральної шкоди, на відшкодування якої просив стягнути 15 000 грн. (а.с.29-30).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Донецька від 10 вересня 2008 року позови об’єднані в одне провадження (а.с.28).
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 24 листопада 2009 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 Стягнуто з Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 26 008 грн., моральної шкоди - 10 000 грн., судовий збір 59,50 грн., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 30 грн., а всього 36098,26 грн.
Стягнуто з Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
В апеляційній скарзі Донецький юридичний інститут Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка просить рішення скасувати, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення вимог матеріального та процесуального права.
Відповідач зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги, що в експертному висновку від 17 травня 2005 року зазначено про дослідження автомобіля «Опель кадет» державний номер 777743 ЕК, а не автомобіля позивача ОСОБА_2, що ставить проведення дослідження під сумнів.
Крім того, суд першої інстанції не вирішив питання про передачу пошкодженого майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. По справі не встановлена остаточна вартість транспортного засобу. Стягуючи на користь позивачів моральну шкоду, суд не зазначив, в чому полягає шкода, з яких міркувань виходив суд, визнаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, не навів в рішенні відповідні мотиви та не врахував, що відповідач фінансується виключно з державного бюджету України.
В судовому засіданні представник відповідача Рубцов А.А. підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.
3-я особа ОСОБА_5 до суду не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Його неявка не перешкоджає розгляду справи судом.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення – зміненню з наступних підстав.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 липня 2004 року сталася дорожньо – транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості. Автомобілю позивача ОСОБА_2 було спричинено механічні пошкодження. Відносно ОСОБА_5, який знаходився в трудових відносинах з відповідачем, було порушено кримінальну справу за ст.286 ч.1 КК України, яку закрито у зв’язку з застосуванням амністії.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пошкодженням автомобілю позивачу ОСОБА_2 завдано матеріальної шкоди, ОСОБА_1 відчувала фізичний біль, позивачам завдано моральних страждань, був порушений звичайний ритм їх життя. Визнаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з характеру та глибини моральних страждань.
Застосовуючи правові підстави для вирішення спору, суд посилається на норми ст.1166, 1167, 1172, ч.2 ст. 1187 ЦК України.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 1188 ч.1 п. ЦК України, якою урегульовані правовідносини сторін, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ч.2 ст. 1188 ЦК).
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що ДТП, в результаті якої була завдана шкода позивачам сталася з вини 3-ї особи - водія ОСОБА_5, який своїми діями порушив вимоги п.п.31.1, 31.4.2, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 11.2, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до висновку автотехнічної експертизи у кримінальній справі в діях водія ОСОБА_5 вбачається невідповідність з вимогами п. п. 2.3 «3», 10.1, 11.2 Правил дорожнього руху , які перебувають у причинному зв’язку з ДТП (а.с.95 кримінальної справи). Невідповідність вимогам Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_2 не встановлено.
Внаслідок ДТП автомобіль позивача ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження, при цьому сума матеріальної шкоди, завданої внаслідок аварійного пошкодження, за висновком Донецького НДІ судових експертиз від 17 травня 2005 року складає 26008,76 грн. Поновлюваний ремонт автомобіля з економічної точки зору недоцільний. (а.с.34-49).
Суд уважає, що обсяг завданої шкоди визначений належним та допустимим доказом – судовою експертизою.
Експертиза проведена компетентним експертом і висновок експерта сумніву у суду не викликає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційним судом був допитаний експерт ОСОБА_7, згідно пояснень якого в описовій частині висновку на сторінці 11 ним була допущена описка у зазначенні виду транспортного засобу (а.с.44).
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відшкодування шкоди повинно здійснюватися за рахунок особи, в інтересах якої використовувався транспортний засіб – екскаватор. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію машини екскаватор належить відповідачу (а.с.30 кримінальної справи).
3-я особа ОСОБА_5 виконував роботу водія, яка була доручена йому відповідно шляхового листа (а.с.50).
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Проте, стягуючи на користь позивача ОСОБА_2 відшкодування вартості майна, суд зазначеного питання не обговорив, тому апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не визначив, в чому полягає моральна шкода, завдана позивачам,та якими доками це підтверджується, неспроможні.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода , завдана позивачам полягає у фізичному болю та стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких ОСОБА_2 зазнав у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно постанови Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2008 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за ст.286 ч.1 КК України на підставі Закону України «Про амністію» від 19 квітня 200 року, кримінальна справа відносно ОСОБА_5 закрита на підставі п.4 ч.1 ст.6 КПК України тобто з нереабілітуючих підстав (а.с.3). Постанова набрала чинності.
Оскільки винність відповідача знайшла своє підтвердження в ході провадження по кримінальній справі, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню.
При цьому суд врахував конкретні обставини справи, а також вимоги ст.23 ЦК України, зокрема те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, оскільки вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з п. 9 Постанови Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” з подальшими змінами та доповненнями розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин.
Позивач ОСОБА_2 суттєво потерпів від винних дій відповідача, внаслідок ДТП фактично втратив транспортний засіб, який належав йому на праві власності, позбавлений був користуватися автомобілем, були порушені його життєві зв’язки, він змушений прикладати значних зусиль для нормалізації свого життя після дорожньо - транспортної пригоди. Ці обставини привели до пригніченого психологічного стану, до моральних страждань.
Визначена судом сума моральної шкоди відповідає характеру та ступеню моральних страждань позивача, конкретним обставинам справи. Суд навів в рішенні відповідні мотиви. Підстав для змінення розміру моральної шкоди не вбачається.
Позивач ОСОБА_1 в результаті дорожньо - транспортної пригоди отримала ушкодження здоров’я, у зв’язку з чим знаходилася на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні дорожньої лікарні № 2 м. Ясинувата з 13 липня 2004 року (а.с.122 кримінальної справи).
Відповідно до висновку експерта №2928/195 від 11 березня 2005 року, ОСОБА_1 завдано чотири рани волосистої частини голови, забій головного мозку легкого ступнею, рани правої кістки з пошкодженням розгинача 3-го пальця, забій кінцівок, які відносяться до пошкоджень середньої тяжкості, які потребують для свого лікування строк більш ніж 21 день (а.с.10). Зазначені ушкодження утворилися внаслідок дії тупих предметів, якими могли бути частини салону автомобілю при ДТП 13 липня 2008 року.
Крім того, позивачка зверталась до лікувальних закладів, проходила обстеження та лікування, відчуває фізичний біль, порушені її життєві стосунки.
Суд першої інстанції також врахував, що через відмову вирішити питання про відшкодування шкоди з відповідачем позасудовою процедурою протягом декількох років, вони змушені звертатися до суду з відповідним позовом.
Доводи відповідача про те, що він є державною установою та фінансується за відповідним бюджетним асигнуванням не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Проте з розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивачки ОСОБА_1 погодитися не можна.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернення фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до п.1 ст.119 ЦПК України позовна заява подається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася з позовом, в якому просила стягнути на відшкодування моральної шкоди на її користь 25 000 грн. (а.с.1-2).
Позовні вимоги ОСОБА_1 не змінювала та у встановленому порядку не збільшувала. За таких обставин суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши на її користь на відшкодування моральної шкоди 30000 грн.
За таких обставин розмір моральної шкоди підлягає зменшенню до 25 000 грн.
Виходячи з заявлених вимог позивача ОСОБА_1 до одного із володільців підвищеної небезпеки – відповідача по справі, наявність вини якого встановлена матеріалами справи, відсутність вини іншого володільця джерела підвищеної небезпеки – ОСОБА_2 та відсутність позовних вимог до останнього, суд вважає, що покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди на відповідача Донецький юридичний інститут Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка є вірним.
Оскільки судом порушено норми матеріального права, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, рішення суду підлягає зміні відповідно до вимог ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка задовольнити частково .
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 24 листопада 2009 року
змінити .
Зменшити розмір моральної шкоди, стягнутий з Донецького юридичного інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на користь ОСОБА_1 з 30 000 грн. до 25 000 грн.
Доповнити резолютивну частину рішення : Після відшкодування шкоди ОСОБА_2 залишки автомобілю НОМЕР_1 передати Донецькому юридичному інституту Луганського Державного Університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуючий В.С.ВИСОЦЬКА
Судді О.М.БІЛЯЄВА
О.В.ОСИПЧУК