Справа № 22ц-13346/10                                                                                 Головуючий у 1 інстанції: Дрюк П.М.

Категорія: 27                                                                                                   Доповідач: Соломаха Л.І.

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 серпня 2010 року                                         Апеляційний  суд Донецької області  в складі:

головуючого – судді                                Пономарьової О.М.

суддів                                               Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

                 при секретарі                                              Руденко О.В.

за участю:

                 представника позивача                               ОСОБА_1

                 відповідача                                                  ОСОБА_2

розглянуши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди  з апеляційною  скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 травня 2010 року , -

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до           ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування  моральної шкоди .

Зазначав, що відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг 3000 євро, які повинен був повернути до кінця жовтня 2007 року, але до теперішнього часу борг не повернув.

Просив стягнути з відповідача на його користь:

- суму боргу 3000 євро за офіційним курсом євро станом на 15 березня 2010 року, що складає 34 770 грн.;

- на відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна йому невиконанням відповідачем своїх зобов’язань, 3 000 грн.;

- судові витрати (судовий збір – 360 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн., витрати на правову допомогу – 300 грн.) (а.с. 3).

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 травня 2010 року  позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. З ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3 стягнута сума боргу 34 776 грн., судовий збір – 360 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн., витрати на правову допомогу – 300 грн. В решті вимог відмовлено (а.с. 16-17).

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та стягнути з нього борг за розпискою від 23 червня 2007 року за офіційним курсом євро станом на 01 жовтня 2007 року (за 100 євро – 716,0395 грн.) в розмірі 21 481 грн. 19 коп., посилаючись на те, що письмовий договір позики вони з ОСОБА_3 не укладали та можливу зміну курсу євро стосовно гривні не обговорювали (а.с. 26).

 В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 доводи  апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що відповідач       ОСОБА_2 23 червня 2007 року отримав в борг від ОСОБА_3 3000 євро, зобов’язаний був повернути борг в жовтні 2007 року, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 (а.с. 4).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_3 3000 євро, зобов’язаний був їх повернути в жовтні 2007 року, проте до теперішнього часу свої зобов’язання за договором позики  не виконав.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що вони не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідачем ОСОБА_2 рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми боргу, а саме, в частині застосування курсу євро при переведенні іноземної валюти в українську.

Рішення суду в частині в ідмови позивачу в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди  сторонами не оскаржується.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. ст. 1046-1047 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції визнав той факт, що 23 червня 2007 року він позичив у ОСОБА_3 3000 євро.

Факт укладення між сторонами договору позики 3 000 євро підтверджується письмовою розпискою позичальника ОСОБА_2 (а.с. 4).

В судовому засіданні  апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що фактично він брав у борг гривні в сумі, що на той час була еквівалентна 3 000 євро.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України п озичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Будь-яких доказів того, що гроші були одержані не в тій валюті, яка зазначена в розписці, що сума боргу за договором позики є менша, ніж встановлено договором позики, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Борговий документ, тобто розписка ОСОБА_2 від 23 червня 2007 року, до суду представлена позивачем, на розписці напис про повернення боргу відсутній.

Відповідач ОСОБА_2 визнає той факт, що до теперішнього часу борг ОСОБА_3 не повернув.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 3000 євро.

Відповідно до ст. 192 ЦК України з аконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 14 п останови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Задовольняючи позовні вимоги та переводячи іноземну валюту в українську, суд вищезазначені положення закону не врахував.

Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (20 травня 2010 року) офіційний курс, встановлений Національним банком України, за 100 євро складав 972,4834 грн., тобто за офіційним курсом сума боргу відповідача на час ухвалення судового рішення складала 29 174 грн. 50 коп.

Проте судом першої інстанції з відповідача стягнута сума боргу 34 776 грн., що не відповідає офіційному курсу, встановленому Національним банком України, на день ухвалення рішення.

Судом першої інстанції, по-перше, взято курс згідно позовної заяви станом на 15 березня 2010 року, який не є днем платежу; по-друге, взято курс євро до гривні згідно наданої позивачем довідки філії «Великоновосілківське відділення № 3227 ВАТ «Державний ощадний банк України» від 31 березня 2010 року, в якій зазначений, як офіційний, курс євро на 15 березня 2010 року за 100 євро – 1159,2277 грн. (а.с. 10), який фактично офіційним не є, оскільки офіційний курс, встановлений Національним банком України, та опублікований в офіційних періодичних виданнях, станом на 15 березня 2010 року, за 100 євро складав 1098,1717 грн.

Тобто доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування судом курсу євро до української гривні є обґрунтованими, а висновок суду щодо суми заборгованості за договором позики в українській гривні не відповідає положенням ст. 533 ЦК України.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права є підставами  для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду підлягає зміні, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики, виходячи з офіційного курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України, на час ухвалення апеляційним судом судового рішення, який складає за 100 євро – 1002,9360 грн., тобто сума заборгованості складає – 30 088 грн. 08 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що курс євро до гривні повинен братися станом на жовтень 2007 року, тобто на встановлений розпискою строк виконання зобов’язання, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються  позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -  пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд  апеляційної  інстанції,  не передаючи  справи  на  новий  розгляд,  змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 травня 2010 року з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір в розмірі 360 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

З врахуванням задоволених позовних вимог, судове рішення в частині відшкодування позивачу судового збору також підлягає зміні.

Відповідно до п/п «а», п/п «д» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»,  п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України  із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір – 1% ціни позову, але не менш 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з  позовних заяв немайнового характеру -  0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

При звернені до суду позивачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір в розмірі 360 грн. (а.с. 1).

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково в сумі 30 088 грн. 08 коп., а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 300 грн. 88 коп. (30088,08 х 1%).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 із справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру ви трати сплачуються в розмірі 120 грн.

Саме в такому розмірі вони були сплачені позивачем при зверненні до суду (а.с. 2). Розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ не залежить від суми задоволених позовних вимог, визначається лише характером спору, а тому вони підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі, тобто в розмірі 120 грн. і в цій частині підстави для зміни рішення суду в зв’язку із зміною суму заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача, відсутні.

Що стосується відшкодування позивачу витрат на правову допомогу рішення суду в цій частині відповідачем не оскаржується.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково .

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 травня 2010 року  в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики в сумі 34 776 грн. та судового збору у розмірі 360 грн. змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 23 червня 2007 року в розмірі   30 088 (тридцять тисяч вісімдесят вісім) гривень 08 коп. та судовий збір в розмірі 300  (триста) гривень 88коп.

В решті рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 20 травня 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його  повноваження.

Головуючий:                                                                            О.М. Пономарьова    

Судді:                                                                                        Л.І. Соломаха

                                                                                                   Л.І. Бондаренко