Справа 22ц-11234 Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко М.А.
Категорія 27 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарях Суліма Є.Ю., Огурцовій С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними, визнання недійсними правочинів за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 квітня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
В квітні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПриватБанк) звернулось з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру 18 у будинку 24 у селищі Котовського м. Макіївки Донецької області, - та виселення відповідача з квартири зі зняттям з реєстраційного обліку, посилаючись на те, що між сторонами 22 лютого 2007 року укладено договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 30000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 лютого 2027 року. Умови договору ОСОБА_1 не виконувались належним чином, в зв’язку з чим утворилась заборгованість в загальній сумі 25341,59 доларів США. В забезпечення кредитного договору сторони уклали договір застави майнових прав вищевказаної квартири. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
В ході розгляду справи ПриватБанк уточнив позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 250597 гр. 10 коп. та штраф в сумі 380577 гр. 08 коп. за порушення умов договору застави майнових прав, а також понесені позивачем судові витрати.
ОСОБА_1 звернувся зі зустрічним позовом і з урахуванням уточнень позовних вимог просив визнати незаконними дії ПриватБанку щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом; визнати недійсним Кредитний договір від 22 лютого 2007 року, укладений між ним та ПриватБанком, і зобов’язати його повернути ПриватБанку 126250 гр. 00 коп.; зобов’язати Приватбанк повернути ОСОБА_1 34197 гр. 18 коп.; припинити зобов’язання обох сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 34197 гр. з кожної сторони; стягнути з ОСОБА_1 залишок 92052 гр. 82 коп.; визнати недійсним договір застави майнових прав.
Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 квітня 2010 року в позові ПриватБанку відмовлено; зустрічний позов задоволено.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги апелянт посилався на те, що законом передбачено право Банку достроково вимагати повернення всієї суми кредиту в разі порушення зобов’язання боржником. Крім того, суд при ухваленні рішення не зважив, що сторонами у договорі (п.2.3.1) було визначено порядок підвищення процентних ставок та їх граничні розміри, що не суперечить закону. Щодо грошових зобов’язань у іноземній валюті, то порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі шляхом надання валютних кредитів, встановлено Законом України «Про банки та банківську діяльність». Позивач здійснював відповідні операції на підставі банківської ліцензії № 22 від 04 січня 2001 року та дозволу за № 22-2 від 29 липня 2003 року (після перейменування дозвіл за № 22-3 від 21.09.2009 року). Наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті, що відповідає вимогам статті 533 ЦК України.
В судове засідання апеляційної інстанції позивач не направив свого представника; звернувся з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Вєтров М.М. просив відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Підставами скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, згідно з пп.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Суд першої інстанції встановив, що 22 лютого 2007 року сторони уклали Кредитний договір на суму 30000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2027 року. В забезпечення виконання зобов’язань за договором сторони 22.02.2007 року уклали договір застави майнових прав, предметом якого є квартира 18 в будинку 24 в селищі Котовського м. Макіївки. Оплата сум потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Вказана ліцензія у позивача відсутня, тому договір на підставі статті 227 ЦК визнається недійсним з моменту його вчинення. Вимоги про визнання договору застави майнових прав від 22.02.2007 року недійсним підлягають задоволенню, оскільки недійсність основного зобов’язання передбачає недійсність правочину щодо його забезпечення. Дії Банку по збільшенню процентної ставки не законні, оскільки частиною 2 ст. 1056-1 ЦК передбачено заборону збільшення банком в односторонньому порядку розміру процентів.
Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він не відповідає обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 22 лютого 2007 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 укладено письмовий Кредитний договір № DOM7GK40000175 (далі – Договір) на строк по 22 лютого 2027 року, за яким Банк зобов’язується надати Позичальникові грошові кошти в сумі 30000 доларів США, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути Кредит в сумі 30000 доларів США, а також сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 0,84% в місяць в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.
Пунктом 2.3.1 Договору передбачено право ПриватБанку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, зокрема, в разі зміни курсу долару США до гривні більше ніж на 10%. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки (ас. 5-8).
Вказаний договір підписаний сторонами, що свідчить про ознайомлення зі змістом Договору та згоду з його умовами. Крім того, ОСОБА_1 зроблено особистий підпис про те, що примірник цього Договору ним отримано.
Визнання дій позивача по збільшенню процентної ставки недійсними з посиланням на статтю 1056-1 ЦК України, яка діє з 10 січня 2009 року та забороняє банкам в односторонньому порядку збільшувати встановлений договором розмір процентів, є неправильним.
Так, матеріалами справи встановлено, що позивач збільшив процентну ставку з 16 жовтня 2008 року, тобто до прийняття Закону України № 661-У1 від 12 грудня 2008 року, яким доповнено Цивільний Кодекс України статтею 1056-1.
На час прийняття рішення про збільшення розміру процентів ПриватБанк діяв у відповідності з Договором від 22 лютого 2007 року.
За таких підстав у суду не було законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Зобов’язання ПриватБанку за кредитним договором позивачем виконані, що не оспорюється сторонами.
Порушенням зобов’язання, згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що станом на 09 квітня 2010 року прострочений основний борг складає 24454,80 доларів США, прострочені відсотки – 4401,66 доларів США, прострочена комісія 750 доларів США; заборгованість з пені 1713,48 доларів США. Всього заборгованість складає 31319,94 доларів США, що еквівалентно 250597 гр. 10 коп. за курсом НБУ 8,0012 гр. за 1 долар США (ас. 79, 92-103).
Ці обставини апелянтом не спростовані.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 порушено зобов’язання за договором кредиту.
Відповідно до вимог пункту 2.3.7 Договору Банк має право при виникненні простроченої заборгованості за Кредитом чи процентами вимагати дострокового повернення Кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим Договором, та стягнути заборгованість за цим Договором в примусовому порядку.
Не виконання відповідачем зобов’язання за договором порушує права ПриватБанку.
За таких підстав суд першої інстанції зробив неправильний висновок про необґрунтованість позовних вимог ПриватБанку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦК).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору, суд мотивував свої висновки тим, що у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на використання готівкової іноземної валюти.
Не можна погодитись з цим висновком суду з огляду на таке.
Валюта виконання грошового зобов’язання визначена статтею 533 ЦК України.
Згідно з частиною 3 даної норми закону, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Законом, який регулює порядок та умови здійснення банками операцій з валютними цінностями, є Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-Ш.
Так, пункт 1 частини 2 статті 47 цього Закону надає право банкам здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
На підтвердження такого права позивачем представлено банківську ліцензію № 22 від 04 грудня 2001 року та дозвіл за номером 22-2 від 29 липня 2003 року (ас. 95-98).
Наявність банківської ліцензії та дозволу Національного Банку України є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті.
Посилаючись на Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, суд не врахував приписи статті 2 Прикінцевих положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якими до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, ПриватБанк уклав кредитний договір від 22 лютого 2007 року з ОСОБА_1 з дотриманням вимог діючого законодавства щодо відповідного дозволу (ліцензії).
Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 380577 гр. 08 коп., то апеляційний суд визнає ці позовні вимоги необґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення кредитного договору сторони 22 лютого 2007 року уклали в простій письмовій формі договір застави майнових прав (ас.8зворот-9).
Згідно з п.2 цього договору, предметом застави майнових прав є квартира 18 у будинку 24 в селищі Котовського м. Макіївки Донецької області. В силу п. 8.10 договору застави протягом п’яти днів з моменту реєстрації права власності Заставодавця на майно ОСОБА_1 зобов’язався укласти договір іпотеки квартири і нотаріально його посвідчити.
Договором застави (п. 10) передбачено, що при порушенні Заставодавцем будь-якого зобов’язання, передбаченого п.4, п. 8 цього договору, підлягає сплаті пеня в розмірі 0,15% від суми кредиту за кожен день невиконання своїх обов’язків.
В силу частини 1 статті 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним ( ч. 1 ст. 220 ЦК).
Оскільки сторонами при укладенні договору застави майнових прав недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, то цей правочин не створює юридичних наслідків, зокрема щодо сплати пені.
Відповідно до вимог частини 2 статті 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Апеляційний суд відмовляє в задоволенні вимог ПриватБанку про стягнення штрафу.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції зробив висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права.
За таких підстав апеляційний суд скасовує рішення і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
На підставі статті 88 ЦПК України на користь ПриватБанка з ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 квітня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DOM7GK40000175 від 22 лютого 2007 року 250597 гр. 10 коп.; понесені позивачем витрати по сплаті судового збору 1700 гр. та оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 30 гр.
В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за договором застави майнових прав відмовити.
В позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та визнання недійсними правочинів відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий
Судді