Справа № 22ц - 9991   2010 рік                                                      Головуючий  в 1-й інстанції  Прокопчук Г.М. Категорія 32                                                                                     Доповідач Пономарьова О.М.

У   Х  В  А  Л  А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    17 серпня   2010 року         Апеляційний суд   Донецької області в складі:

        головуючого судді   Пономарьової  О.М.,

        суддів                         Бондаренко Л.І., Соломахи Л.І.,                

        при секретарі            Шуляк Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

апеляційні скарги Державного підприємства «Артемвугілля»  та відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області  на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки  Донецької області  від 13 травня 2010 року по цивільній справі за позовом    ОСОБА_1 до  Державного підприємства «Артемвугілля»  та відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області  про  відшкодування моральної шкоди,  спричиненої ушкодження здоров’я, -

в с т а н о в и в :

Рішенням   Калінінського   районного суду  м. Горлівки  Донецької області від 13 травня 2010 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і  на його користь стягнуто  у відшкодування моральної шкоди з відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області   15000 грн., з ДП «Артемвугілля»  - стягнуто 4500 грн.. З відповідачів на користь держави стягнуті судові витрати.

    Не погодившись з рішенням суду, відповідачі звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами.

ДП «Артемвугілля»  в своїй апеляційній скарзі  просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, позивачем не надано доказів в підтвердження його моральних страждань, підприємство не повинно відшкодовувати моральну шкоду позивачу.

В апеляційній скарзі відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області  ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,   оскільки    відповідно до   закону України № 717 від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено дію абзацу четвертого статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105, а тому потерпілий не має права на призначення і виплату грошової компенсації за моральну шкоду. Суд не з’ясував всі обставини справи  і не навів доказів в підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачу, відсутній висновок МСЕК про заподіяння позивачу моральної шкоди.

          Представник відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області   Пшенична Т.О.  підтримала доводи своєї апеляційної скарги і просила її задовольнити.

          Представник   відповідача  ДП «Артемвугілля» в судове засідання  апеляційної інстанції не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

         Позивач ОСОБА_1 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційні скарги  відповідачів  відхилити.    

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач з 1985 року  по 2009 рік працював  на підприємствах вугільної  промисловості  в шкідливих умовах, отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК від 15 листопада 2004 року йому вперше встановлена 3 група інвалідності та  втрата професійної працездатності в розмірі 50% за професійними захворюваннями – вібраційна хвороба другого ступеню, вегето-сенсорна полінейропатія кінцівок в поєднанні з дефартрозом суглобів ліктів, хронічна туговухість. Висновком МСЕК від 6 листопада 2006 року позивачу встановлена втрату професійної працездатності 65 % за сукупністю захворювань,  з яких 15 %  вперше  за професійним захворюванням пневмоконіоз.  Ушкодженням здоров’я позивачеві завдана моральна шкода, яку повинні відшкодувати відповідачі.

            Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,  пояснення позивача, представника  відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Частково  задовольняючи  позовні вимоги  ОСОБА_1 і стягуючи на його користь з  відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області   моральну шкоду в розмірі 15000 грн.,  суд першої інстанції  правильно послався на те, що згідно зі ст.ст. 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов’язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв’язку з ушкодженням здоров’я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. І не взяв до уваги  посилання відповідача на те, що з 2007 року  виключено дію  статей закону, що регламентували порядок відшкодування потерпілим сум моральної шкоди,   оскільки  право на відшкодування морального збитку у зв’язку з професійними захворюваннями – вібраційна хвороба другого ступеню, вегето-сенсорна полінейропатія кінцівок в поєднанні з дефартрозом суглобів ліктів, хронічна туговухість у позивача виникло до прийняття цього закону в листопаді 2004 року  і  його дія на   позивача не поширюється.

В судовому  засіданні знайшло підтвердження, що ОСОБА_1  отримав професійні захворювання вібраційна хвороба другого ступеню, вегето-сенсорна полінейропатія кінцівок в поєднанні з дефартрозом суглобів ліктів, хронічна туговухість,  у зв’язку з чим висновком МСЕК від 15 листопада 2004 року йому вперше встановлена 3 група інвалідності та  втрата професійної працездатності в розмірі 50% .  За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, за нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки  таке право у нього виникло в 2004 році.

Посилання представника відповідача на те, що з 20 березня 2007 року  виключено дію  статей закону, що регламентували порядок відшкодування потерпілим сум моральної шкоди, а тому потерпілий не має права на призначення і виплату грошової компенсації за моральну шкоду,  - не можна визнати      правильним.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт законодавства не має зворотної дії, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а тому зазначені норми не можуть бути підставою для відмови у праві на відшкодування моральної шкоди, заподіяної до їх прийняття.

Стягуючи з ДП «Артемвугілля» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 4500 грн., с уд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди з підприємства  підлягають  частковому задоволенню.

            Судом встановлено,  що позивач ОСОБА_1 з 1985 року  по 2009 рік працював  на підприємствах вугільної  промисловості  в шкідливих умовах, отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК від 6 листопада 2006 року позивачу встановлена втрату професійної працездатності 65 % за сукупністю захворювань,  з яких 15 %  вперше  за професійним захворюванням - пневмоконіоз.  

    Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Наявність небезпечних і шкідливих умов праці позивача в ДП «Артемвугілля» встановлена санітарно-гігієничною характеристикою умов праці, актом розслідування санітарно-гігієничного стану робочого місця, актом розслідування хронічного професійного захворювання, в яких встановлена вина відповідача  у виникненні професійного захворювання.

    Ці обставини відповідачем не спростовані.

    Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженими ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

    Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.

    Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

    Однак,  із  Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до  Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

    Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час встановлення  позивачу професійного захворювання пневмоконіоз,  в зв’язку із  зупиненням дії   спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.

    Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди.

    Визначений судом розмір моральної шкоди, яку  суд стягнув з відповідачів, відповідає тяжкості ушкодження здоров’я позивача,   характеру та тривалості моральних страждань позивача у зв’язку з отриманим професійних захворювань,  істотності вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого. Суд врахував,  що ушкодження здоров’я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає  від нього додаткових зусиль для організації життя,  і визначив розмір відшкодування моральної шкоди,  виходячи з засад розумності та справедливості.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана належна оцінка. Спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності із нормами матеріального та процесуального законодавства.

  Наведені в апеляційних скаргах доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

              Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний  суд, -

у  х  в  а  л  и  в  :  

    Апеляційні скарги Державного підприємства «Артемвугілля»  та відділення  виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  в  Калінінському районі м. Горлівки Донецької області  відхилити.

    Рішення  Калінінського районного суду м. Горлівки  Донецької області  від 13 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала   апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

     Головуючий :    

                         Судді: