Справа 22ц – 12363 2010 рік Головуючий у 1 інстанції Нікішов В.В.
Категорія 57 Доповідач Пономарьова О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2010 р. Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.,
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.,
при секретарі Руденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення (далі УПСЗН) Петровської районної у м. Донецьку ради на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 15 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2007-2009 роки,-
в с т а н о в и в :
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 15 червня 2010 року задоволений позов ОСОБА_1. Визнана неправомірною відмова Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати з урахуванням фактично здійснених виплат. Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради зобов’язано провести ОСОБА_1 нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати з урахуванням фактично здійснених виплат.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт посилався на відсутність бюджетного фінансування на проведення виплат на оздоровлення в розмірах, передбачених ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і зазначав, що здійснював виплати, виходячи з бюджетного фінансування, керуючись роз’ясненнями та постановами Кабінету Міністрів України.
Апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а судове рішення залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач перебуває на обліку в УПСЗН як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом 3 групи , у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХП).
Задовольняючи позов про зобов’язання відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки, суд виходив з того, що ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає щорічну виплату допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, з урахуванням фактично отриманих позивачем сум щорічної допомоги на оздоровлення.
Такий висновок відповідає вимогам закону.
Відповідно до абзаців 2, 3 ч.4, ч.5, ч.7 ст. 48 Закону № 796-ХП щорічна допомога виплачується інвалідам 1,2 групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідачем позивачу щорічна грошова допомога на оздоровлення в 2007-2009 роках виплачувалась в розмірі 90 грн. у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На звернення позивача щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, відповідач відмовив листом від 22 березня 2010 року з посиланням на вказану постанову.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною постановою № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ, який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, яка значно менша, ніж встановлено Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України, яким встановлені розміри мінімальної заробітної плати, зокрема на час виплати допомоги позивачу, а не постанови № 562.
Законом № 796-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати, конкретні розміри компенсації і допомоги, зокрема допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом.
Частиною 1 ст.67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищується Кабінетом Міністрів України відповідно до змін індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її статтею 75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів.
Тому правильним є висновок суду першої інстанції щодо протиправності виплати відповідачем допомоги у розмірах, встановлених не Законом № 796-ХІІ, а підзаконним нормативним актом, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача.
Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмету та змісту закону про Державний Бюджет України) зазначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
Статтею 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Таким чином, дії відповідача в частині відмови позивачу у виплаті грошової допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації виплат сум на оздоровлення суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування не є предметом спору, що розглядається.
Проблеми надання бюджетних коштів для виконання покладених на управління обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є такими що б давали апеляційному суду підстави для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 3041, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради відхилити.
Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 15 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: