категорія №3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2010 року Справа № 2а-4131/10/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

суддів Смішливої Т.В., Ушакова Т.С.,

за участю

секретаря судового засідання           Глазунової О.О.

та

представників сторін:

від позивача -                              не прибув

від I відповідача –                      головний спеціаліст (юрист) територіального управління

                                          ДСА в Луганській області

                                               Музика С.В. (довіреність від 21.05.2010 № 11-3058/10)

від II відповідача -                    не прибув

від III відповідача -                    не прибув

від IV відповідача -                    не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

ОСОБА_2

до Державної судової адміністрації України,

Міністерства фінансів України,

Державного казначейства України,

апеляційного суду Луганської області

про визнання бездіяльності незаконною, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 227535,00 грн., зобов’язання провести перерахунок розміру заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов’язання Міністерства фінансів України профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати,

                                                                     ВСТАНОВИВ:

27 травня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України та апеляційного суду Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 227535,00 грн. та зобов’язання провести перерахунок розміру заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов`язання профінансувати витрати на виплату заборгованості з заробітної плати. В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що він працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області з 16 березня 2004 року. У відповідності до статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно з частиною 2 статті 44 вказаного Закону, в редакції станом на 01 червня 2005 року, розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також, частиною 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Починаючи з 01 січня 2006 року позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008,          № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність всіх відповідачів з не усунення порушень у нарахуванні заробітної плати і приведення її розміру у відповідність зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів», стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року по заробітній платі у сумі 227535,00 грн., зобов’язати апеляційний суд Луганської області провести з 01 січня 2010 року перерахунок розміру заробітної плати позивача у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року, а з 01 січня 2010 року на виплату заробітної плати у розмірі, встановленому статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року       № 865.

У судове засідання позивач не прибув, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розглянути позов без його участі (арк. справи 17, 33).

Державна судова адміністрація України адміністративний позов не визнала, про що подала заперечення від 04 червня 2010 року № 863 вих-10, в яких у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України просить відмовити (арк. справи 43-46). У судовому засіданні представник відповідача - Державної судової адміністрації  України з позовними вимогами не погодився, зазначив, що Державна судова адміністрація України є державним органом, а тому у своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Здійснити відповідні перерахунки, з урахуванням постанови Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2008 року, було неможливо, оскільки кошти для цих цілей не було передбачено у Державному бюджеті України. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів, яка вказана у позовній заяві, належить до асигнувань, які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2009 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Не погоджуючись з позовними вимогами, Міністерство фінансів України у запереченнях від 22 червня 2010 року № 31-28030-00-26/15327 вважає, що позивачеві здійснені виплати відповідних сум у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2005-2009 роки, виділених на оплату праці суддів, які були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100 % по відношенню до плану. На думку відповідача, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів виділених для організації і діяльності судової влади, відповідальний орган за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, повинен був розробити бюджетний запит до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету на відшкодування у 2009 році недоотриманої заробітної плати суддям, щомісячного (довічного) грошового утримання, для подальшого подання пропозицій і врахування при розробленні проекту Державного бюджету України, передбаченого підпунктом 10 пункту 1 статті 126 Закону України від 07 лютого 2002 року   № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», статтею 32 Бюджетного кодексу України, Порядком обслуговування Державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року за № 716/9315. Крім того, у запереченнях позивач зазначив, що Державним бюджетом на 2010 рік не передбачені видатки на виконання рішень судів про стягнення такої допомоги понад розміри, встановлені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Просили розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України (арк. справи 51-53).

У письмових запереченнях від 15 червня 2010 року № 5-13/3466-10628 Державне казначейство України посилається на те, що його основною функцією є здійснення розрахунково-касового обслуговування державного бюджету. Так як позивач не перебуває у трудових відносинах з Державним казначейством України, тому казначейство не може здійснювати виплату заробітної плати позивачеві, оскільки зазначені функції віднесені до повноважень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на утримання судової влади. Крім того, в запереченнях відповідач просить застосувати наслідки пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України та розглянути справу за відсутністю представника Державного казначейства України (арк. справи 39-40).

Представник відповідача – апеляційного суду Луганської області у судове засідання не прибув, заявами які надійшли через канцелярію суду 29 червня 2010 року за вх. № 32641, 05 липня 2010 року за вх. № 33343 та 06 серпня 2010 року за вх. № 38367 апеляційний суд Луганської області просить розглянути справу за відсутності його представника (арк. справи 49, 63, 72). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.

Заслухавши пояснення представника відповідача - Державної судової адміністрації України, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

        1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

        2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

        3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

        4) безсторонньо (неупереджено);

        5) добросовісно;

        6) розсудливо;

        7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

        8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

        9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

        10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

           Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів судової справи, ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 19 лютого 2000 року) працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області з 16 березня 2004 року по теперішній час. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 12 травня 2006 року йому присвоєно перший кваліфікаційний клас судді, що підтверджено довідкою апеляційного суду Луганської області від 27 травня 2010 року № 34 (арк. справи 18-19, 20, 21).

Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред’явлення адміністративного позову) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: апеляційний суд Луганської області, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно довідок апеляційного суду Луганської області від 16 серпня 2010 року                №№ 335-339, 342 заробітна плата ОСОБА_2 з червня по грудень 2005 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 541,00 грн. (арк. справи 75), розмір посадового окладу позивача з січня 2006 року по липень 2010 року включно не змінювався та становив 3154,00 грн. (арк. справи 76-80).

Відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області від 16 серпня 2010 року № 341 відповідно до пункту 41 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу за період з серпня 2009 року не провадився, оскільки станом на 13 серпня 2010 року підвищені посадові оклади суддів не визначені, а апеляційний суд Луганської області не наділений правом проводити відповідні зміни по нарахуванню заробітної плати суддям в залежності від збільшених розмірів заробітної плати (арк. справи 81-82).

Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо непроведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу, це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.

Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.

Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.

Відповідно до статті 44 Закону від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача – судді апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ „Про статус суддів”), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом  юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку  реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов’язання є протиправним.

Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.

Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Луганську область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».

Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді апеляційного суду Луганської області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року                № 865, а саме постанову доповнено пунктом 41 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та є порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред’явлення адміністративного позову, частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ „Про статус суддів”). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та враховуючи вимоги частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України  суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень, визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов’язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від  прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин» між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08), що відповідає положенням частини 3 статті 254 КАС України, є обов’язковою для виконання.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституцією  та законами України, як право на судовий захист.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто у не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Тобто, з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та апеляційний суд Луганської області зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.

Статтею 55 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 01 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630,00 грн., з 01 жовтня 2009 року – 650,00 грн.

Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 01 листопада 2009 року становить 744,00 грн., а з 01 січня 2010 року встановлено на рівні 869,00 гривень.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 01 по 18 серпня 2009 року 332,00 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня 2009 року + 630,00 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня 2009 року = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985,00 грн. (630,00 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року – 6175,00 грн., з 01 листопада 2009 року – 7068,00 грн. і т.д.

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.

Позивач у позові, крім перерахунку заробітної плати, з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з дев’яти з половиною мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, ставить питання про перерахунок надбавки за вислугу років відповідно до положень статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року        № 2862-ХІІ «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 01 січня 2008 року.

Так, частиною 4 статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років – 15 відсотків, понад 10 років – 20 відсотків, понад 15 років – 25 відсотків, понад 20 років – 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.

Як вбачається з довідок апеляційного суду Луганської області від 16 серпня 2010 року № 338, № 339 та № 342 (арк. справи 78, 79, 80) надбавка за вислугу років ОСОБА_2 у 2008 – 2010 роках сплачувалась у розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2006 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00 гривні, є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції  проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.

Сторонами визнано відсутність звернення апеляційного суду Луганської області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.

Таким чином, апеляційний суд Луганської області, як суб’єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов’язок проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року           № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

Приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Луганської області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу позивачу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.

За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнанні протиправної бездіяльності вказаних відповідачів з 19 серпня 2009 року та зобов’язання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19 серпня 2009 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати у сумі 227535,00 грн. за період з 01 червня 2005 року по 18 серпня 2009 року включно у зв’язку із нарахуванням заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», то суд вважає їх необґрунтованими, та як у вказаний період положення пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.

З системного аналізу обов’язків Державного казначейства України вбачається його обов’язок перерахувати на рахунок 1-го відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.

Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів, необхідних для виплати позивачу посадового окладу, виходячи із 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов’язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

Суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України (в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред’явлення адміністративного позову), як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат відповідно до вимог Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).

Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 КАС України (в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин та пред’явлення адміністративного позову), до даних правовідносин не застосовується.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, оскільки судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 24, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                                    ПОСТАНОВИВ:

           Адміністративний позов задовольнити частково.

          Визнати неправомірною бездіяльність апеляційного суду Луганської області щодо непроведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 19 серпня 2009 року, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) із зазначенням розміру заробітної плати, виходячи із 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.   

Зобов’язати апеляційний суд Луганської області провести ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 22 травня 2008 року перерахунок надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.

Зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведених виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 01,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова складена у повному обсязі 21 серпня 2010 року.

Головуючий суддяЧернявська Т.І.

суддя

суддяСмішлива Т.В.
 Ушаков Т.С.

< Судді (учасники колегії) >