Категорія №3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 липня 2010 року Справа № 2а-2149/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.,
позивача - ОСОБА_1
та
представників сторін:
від I відповідача – провідний спеціаліст відділу юридичного забезпечення
Стельмах М.В. (довіреність від 21.06.2010 № УДЗР/1712)
від II відповідача - провідний спеціаліст – юрисконсульт юридичного відділу
Горелова М.А. (довіреність від 31.12.2009 № 14-12/1-6)
від третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області,
Головного управління Державного казначейства України у Луганській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Ровеньківський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області
про скасування наказів від 17 грудня 2009 року № 1278 та від 22 грудня 2009 року № 538 о/с про звільнення, зобов’язання поновити на посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
24 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, яка надійшла через канцелярію суду 05 травня 2010 року за вхідним № 24315 (арк. справи 51), позивач просить:
- скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 17 грудня 2009 року № 1278 та від 22 грудня 2009 року № 538 о/с про звільнення дізнавача сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України;
- зобов’язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити позивача на посаді виконуючого обов’язки начальника сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області;
- зобов’язати Головне управління Державного казначейства України у Луганській області виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2009 року до дня постановлення рішення суду, а також моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.;
- допустити рішення до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
Порушення дисципліни, за яке позивача було звільнено з посади, полягало у його відсутності на роботі 01 грудня 2009 року з 14 до 17 години і появі на роботі у нетверезому стані 02 грудня 2009 року. Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки:
- по-перше, 01 грудня 2009 року з 14 до 17 години він був відсутній на роботі з поважної причини (у другій половині дня 01 грудня 2009 року він себе погано почував і вимушений був піти до дому та прийняти ліки, які там знаходились. Про свій ухід позивач повідомив працівників сектору дізнання, а потім телефонним дзвінком повідомив заступника начальника штабу про те, що не зможе бути присутнім на нараді у начальника міліції о 18 годині, яка проводилась щоденно, оскільки стан здоров’я не поліпшувався і він не зміг би прийти. Таким чином, на думку позивача, його відсутність на роботі 01 грудня 2009 року з 14 до 17 години не може бути підставою для його звільнення);
- по-друге, таке порушення дисципліни, як поява на робочому місці в нетверезому стані, на яке відповідач посилається у наказі, не відповідає дійсності – 02 грудня 2009 року позивач прийшов на роботу у тверезому стані (у своєму стані позивач був переконаний і тому погодився на медичний огляд. Медичний огляд, на думку позивача, був проведений з цілим рядом порушень, а тому висновок щодо результатів медичного огляду позивач вважає таким, що веде до недійсності цього висновку).
Своє звільнення позивач вважає таким, що не відповідає закону, яке пояснюється наміром керівництва позбавитися його, як небажаного працівника, який має свою точку зору і робочі суперечки к керівництвом.
Також у позові позивач зазначив про те, що відповідач без ретельного вивчення і дослідження всіх обставин, застосував до нього крайній захід дисциплінарного впливу – звільнення. Позивач більше 10 років сумлінно працював в органах міліції і за весь цей час мав тільки заохочення – грамоти, подяки, нагороди цінним подарунком.
У судових засіданнях позивач позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, підтримав у повному обсязі.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення від 13 квітня 2010 року б/н (арк. справи 18-19) та доповнення до заперечень від 02 липня 2010 року б/н (арк. справи 89), в яких у задоволенні адміністративного позову просить відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог I-й відповідач послався на таке.
Позивачем пропущений строк звернення до суду, який у справах про звільнення з публічної служби відповідно до вимог частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України складає один місяць із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому, I-й відповідач у запереченнях наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог на підставі того, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду. Законних підстав для поновлення вказаного строку позивачем не надано, перешкод для подачі позовної заяви до суду у зазначений законом строк, на думку I-го відповідача, у позивача не було.
Також, в запереченнях проти позову I-й відповідач зазначив про те, що 01 грудня 2009 року о 08-00 годині позивач приступив до виконання своїх службових обов’язків, однак приблизно о 14-00 годині самовільно, без попередження керівництва та без поважних на те причин, залишив робоче місце, на службі більше не з’явився. 02 грудня 2009 року позивач прибув на службу із запізненням, приблизно о 09-30 із зовнішніми ознаками алкогольного сп’яніння – сильний запах алкоголю з ротової порожнини, гіперемійоване обличчя. Свою відсутність на службі 01 грудня 2009 року та запізнення 02 грудня 2009 року позивач пояснив хворобою, однак при проведенні медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння, проведеного 02 грудня 2009 року о 10-00 Антрацитівським обласним наркологічним диспансером, був встановлений факт вживання алкоголю та знаходження ОСОБА_1 у стані алкогольного сп’яніння. У протоколі медичного огляду від 02 грудня 2009 року № 747 у графі «відомості про останнє вживання алкоголю» зі слів позивача лікарем було записано «01 грудня 2009 року у 20 годині вжив 0,7 літра горілки». З огляду на що, на думку I-го відповідача, вважати, що позивач почував себе погано, не має підстав. При проведенні перевірки було встановлено, що позивач до лікувальних профілактичних закладів Управління охорони здоров’я Ровеньківської міської ради не звертався. При проведенні службового розслідування було встановлено, що позивач грубо порушив службову дисципліну, проявив свої низькі моральні якості та особисту недисциплінованість, що виразилось в знаходженні на службі у стані алкогольного сп’яніння та залишення робочого місця без поважних причин. В атестаційному листі, в якому зазначений факт перебування позивача на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння, у графі «згоден, незгоден» позивачем власноруч виконаний запис «згоден, 02 грудня 2009 року» та поставлений особистий підпис. Жодних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, на думку I-го відповідача, не має.
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди I-й відповідач зазначив, що розмір моральної шкоди є необґрунтовано великим. Позивач у позовній заяві не вказує, яким чином він визначив розмір моральної шкоди, з чого при цьому виходив і чим підтверджується наявність такої моральної шкоди.
З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог I-й відповідач просить відмовити в повному обсязі у зв’язку з пропуском строку та за необґрунтованістю.
У судових засіданнях представник I-го відповідача заперечення проти позову підтримав у повному обсязі.
Головне управління Державного казначейства України у Луганській області адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення від 13 квітня 2010 року № 14-07/4218 (арк. справи 43). В своїх запереченнях проти позову II-й відповідач зазначив, що він є розпорядником коштів із затвердженим кошторисом, відкритими на його ім’я рахунками на утримання установи та виплату заробітної плати, тому виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу можлива виключно з рахунків Головного управління МВС України у Луганській області (в добровільному порядку) або шляхом безспірного списання коштів державною виконавчою службою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 липня 2008 року № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетів установ», а тому Головне управління Державного казначейства України у Луганській області не може втручатися у видаткову частину кошторису Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди II-й відповідач зазначив, що моральна шкода, яка є наслідком трудових обов’язків, що призводить до порушення трудових прав та законних інтересів сторін трудових правовідносин (індивідуальних чи колективних), повинна відшкодовуватися за нормами трудового права власником або уповноваженим ним органом незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Враховуючи викладене, II-й відповідач вважає, що майнова та моральна шкода, заподіяна ОСОБА_1, повинна відшкодовуватися Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, а тому у задоволенні позовних вимог до Головного управління Державного казначейства України у Луганській області II-й відповідач просить відмовити.
У судових засіданнях представник II-го відповідача заперечення проти позову підтримав у повному обсязі.
Ухвалою суду від 13 квітня 2010 року про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду судом до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Ровеньківський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, оскільки рішення у цій справі могло вплинути на його права, інтереси та обов’язки (арк. справи 46-47).
Представник Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на обґрунтування цих заперечень не скористався.
У судовому засіданні 22 липня 2010 року позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки вказаний строк був пропущений позивачем з поважних підстав (арк. справи 95).
Заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача та представників відповідачів, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про застосування наслідків пропущення річного строку звернення до адміністративного суду, суд прийшов до такого.
Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виходячи з наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами,
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу». Згідно з вимогами статті 9 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно із статтею 21 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, звільнення з органів внутрішніх справ як вид дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено.
Судом встановлено, що з наказом про звільнення як видом дисциплінарного стягнення позивач ознайомився 22 грудня 2009 року, а з позовом до Луганського окружного адміністративного суду позивач звернувся 24 березня 2010 року, тобто з пропуском спеціального трьохмісячного строку для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Але, враховуючи ті обставини, що позивач оскаржував своє звільнення з органів внутрішніх справ в порядку іншого судочинства з 22 січня 2010 року, що підтверджується довідкою Ровеньківського міського суду Луганської області від 21 липня 2010 року б/н (арк. справи 96), суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та поновити йому строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Посилання I-го відповідача в обґрунтування заявленого клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду на норму частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України судом визнаються безпідставними, оскільки при розгляді даного спору пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи, що в даному випадку спірні правовідносини врегульовано нормами спеціального закону - Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, норми Кодексу законів про працю України застосуванню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, що наведені в цій статті.
Таким чином, при вирішенні спорів щодо обґрунтованості притягнення публічних службовців до дисциплінарної відповідальності судам необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, визначаються виключно законами України.
Чинне законодавство не містить єдиного поняття дисциплінарного правопорушення (проступку). Тому суд зазначає, що необхідно виходити з положень частини першої статті 14 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», в якій зазначено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. Крім того, слід пам'ятати, що на окремі види публічної служби поширюється дія дисциплінарних статутів, у яких по іншому може розкриватись поняття дисциплінарного проступку.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Згідно із пунктом 3 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки.
Статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України базується, серед іншого, на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, дотримуватися норм професійної та службової етики.
Дисциплінарний проступок відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу згідно із статтею 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання (стаття 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Згідно із статтею 3 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, начальником є особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.
Наказ відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.
З метою з’ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України призначає службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення (частина 5 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу (частини 6 та 8 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Відповідно до частини 2 статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (частина 5 статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив публічну службу у Ровеньківському міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на посаді дізнавача сектору дізнання.
01 грудня 2009 року протягом робочого дня виконуючий обов’язки начальника сектору дізнання капітан міліції ОСОБА_1 був відсутній, на неодноразові телефонні дзвінки не відповідав, при неодноразових відвідуваннях за місцем проживання був відсутній, документів, що підтверджують поважність причин відсутності на робочому місці не надав, про що начальнику Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області виконуючим обов’язки начальника відділу з кадрового забезпечення Козловим І.В. було подано рапорт від 01 грудня 2009 року (арк. справи 25).
Факт відсутності ОСОБА_1 01 грудня 2009 року на робочому місці також підтверджується рапортами оперативного чергового чергової частини Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Попова А.І. від 02 грудня 2009 року та рапортами дізнавачів сектору дізнання від 02 грудня 2009 року (арк. справи 27, 29, 31, 32).
В рапорті заступника начальника штабу Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Савилової Т.А. від 01 грудня 2009 року зазначено, що 01 грудня 2009 року о 17 годині їй на мобільний телефон подзвонив виконуючий обов’язки начальника відділення дізнання капітан міліції ОСОБА_1 та повідомив, що не зможе бути присутнім на оперативній нараді о 18 годині по причині того, що в нього високий тиск. При цьому, вона пояснила ОСОБА_1, що про причину його відсутності на нараді він повинен повідомити керівництво міського відділу ГУМВС або особисто, або в телефонному режимі. Проте, о 18 годині ОСОБА_1 на нараду не прибув та про причину своєї відсутності керівництво не проінформував, внаслідок чого у своєму рапорті заступник начальника штабу Савилова Т.А. просить начальника Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області призначити службове розслідування по вищезазначеному факту (арк. справи 24).
Рапортом від 02 грудня 2009 року виконуючий обов’язки начальника відділу з кадрового забезпечення Козлов І.В. доповів начальнику Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Рожкову В.М. про те, що 02 грудня 2009 року о 9 годині ним був виявлений факт відсутності на робочому місці виконуючого обов’язки начальника сектору дізнання капітана міліції ОСОБА_1. ОСОБА_1 прибув на робоче місце о 09-30, з ознаками алкогольного сп’яніння, був обстежений в Антрацитівському обласному наркологічному диспансері на ступень алкогольного сп’яніння, за результатами якого протоколом від 02 грудня 2009 року № 747 був зроблений висновок про алкогольне сп’яніння (арк. справи 34).
Рапортом від 02 грудня 2009 року перший заступник начальника відділу – начальник кримінальної міліції Юрасов Д.І. доповів начальнику Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Рожкову В.М. про те, що 02 грудня 2009 року о 9 годині ним був виявлений факт відсутності на робочому місці виконуючого обов’язки начальника сектору дізнання капітана міліції ОСОБА_1. О 09-30 ОСОБА_1 прибув до міського відділу з зовнішніми ознаками алкогольного сп’яніння, у зв’язку з чим був направлений на медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю (арк. справи 26).
Згідно протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння Антрацитівського обласного наркологічного диспансеру від 02 грудня 2009 року № 747 зроблений висновок про алкогольне сп’яніння ОСОБА_1, з яким позивача ознайомлено під підпис (арк. справи 35).
Допитаний у судовому засіданні свідок Козлов Іван Валерійович, який на час виникнення спірних подій – 01-02 грудня 2009 року працював виконуючим обов’язки начальника відділу з кадрового забезпечення Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, повідомив суду про те, що ним 01 грудня 2009 року був встановлений факт відсутності позивача на робочому місці. А 02 грудня 2009 року при спілкуванні з позивачем у нього виникли обґрунтовані підозри щодо перебування ОСОБА_1 на робочому місці у стані алкогольного сп’яніння, ознаками якого були – сильних запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння в очах, неприродна манера поведінки та розмови. Рішення щодо медичного огляду позивача прийняв перший заступник начальника відділу – начальник кримінальної міліції Юрасов Д.І. Це рішення було погоджено в телефонному режимі із начальником Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Рожковим В.М., який в цей час зі службових питань не знаходився у відділу міліції. Свою відсутність на робочому місці у другій половині дня 01 грудня 2009 року ОСОБА_1 пояснив тим, що він в цей час вітав прокурорів із днем прокуратури. Підозра щодо наявності алкогольного сп’яніння виникла лише щодо ОСОБА_1
Висновком від 02 грудня 2009 року щодо звільнення з органів внутрішніх справ України капітана міліції ОСОБА_1 дізнавача сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, який затверджений начальником Ровеньківського міського відділу Рожковим В.М., підтверджено, що при проведенні службового розслідування було встановлено, що дізнавач сектору дізнання капітан міліції ОСОБА_1 грубо порушив службову дисципліну, проявив свої низькі моральні якості та особисту недисциплінованість, що виразилось в знаходженні на службі у стані алкогольного сп’яніння та залишення робочого місця без поважних на те причин, внаслідок чого було вирішено клопотати перед Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про звільнення дізнавача сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області капітана міліції ОСОБА_1 за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. З висновком позивач ознайомлений, про свою незгоду з ним засвідчив особистим підписом (арк. справи 41-42).
За результатами проведеної атестації за період з жовтня 2008 року до листопада 2009 року зроблено висновок, що капітан міліції ОСОБА_1 дізнавач сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Рішення атестаційної комісії затверджено начальником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області Гуславським В.С. 18 грудня 2009 року і оголошено позивачу 22 грудня 2009 року, про що він поставив особистий підпис і зазначив про свою згоду з ним (арк. справи 23).
За грубе порушення службової дисципліни, статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що виразилось у перебуванні на службі у стані алкогольного сп’яніння, ігнорування вимог керівництва щодо неналежного виконання службових обов’язків наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 17 грудня 2009 року № 1278 дізнавача сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ звільнено за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України. З даним наказом позивача ознайомлено 22 грудня 2009 року (арк. справи 20-21).
На підставі наказу від 17 грудня 2009 року № 1278 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 22 грудня 2009 року № 538 о/с звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України капітана міліції ОСОБА_1 (М-079246) дізнавача сектору дізнання Ровеньківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (арк. справи 7). З даним наказом позивача також ознайомлено 22 грудня 2009 року (арк. справи 22).
Оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази, враховуючи пояснення допитаного у судовому засіданні свідка, суд знаходить встановленим, що до позивача обґрунтовано вжиті за наказами від 17 грудня 2009 року № 1278 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та від 22 грудня 2009 року № 538 о/с заходи дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України. Порядок та строки накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідачем дотримано, а тому його позовні вимоги про скасування вищезазначених наказів та поновлення на посаді задоволенню не підлягають повністю.
Доводи позивача про те, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу і відповідач застосував його без ретельного вивчення і дослідження всіх обставин, зокрема, щодо більше 10 років сумлінної праці в органах міліції та наявності у позивача заохочень, не заслуговують на увагу, оскільки право давати оцінку характеру проступку та вживати заходи дисциплінарного стягнення за нього належить виключно відповідачеві.
Посилання позивача про те, що медичний огляд для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння у Антрацитівському обласному наркологічному диспансері був проведений з цілим рядом порушень, а тому висновок медичного обстеження є недійсним, на увагу не заслуговує, оскільки ніяких доказів з цього приводу позивачем не надано. Протокол медичного огляду оформлено у відповідності з діючим законодавством до порядку його складання та змісту.
Крім того, факт знаходження позивача у нетверезому стані, крім вказаного протоколу, також підтверджується показаннями свідка та іншими зазначеними вище доказами, які позивачем не спростовано.
У зв`язку з тим, що судом не знайдено підстав для поновлення позивача на службі, суд також не вбачає підстав для стягнення заробітку за час вимушеного прогулу після його звільнення зі служби та відшкодування моральної шкоди.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 22 липня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 27 липня 2010 року.
Суддя Чернявська Т.І.