№ 2-2090/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

М о т и в о в а н а

10 серпня 2010 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючого – судді Наумик О.О., при секретарі Орловій Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка цивільну справу за позовом

ОСОБА_1   до Микитівського районного управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської Ради про перерахунок суми щорічної допомоги до 5 травня за 2010 рік та стягнення недоотриманої суми допомоги,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись 07.07.2010 р. до суду з позовом, ОСОБА_1 просить визнати дії Микитівського УПСЗН Горлівської міської Ради щодо відмови в перерахунку та виплаті на його користь недоотриманої суми щорічної грошової  допомоги за 2010 рік неправомірними, стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму щорічної допомоги до 5 травня за 2010 рік у сумі 5.168 грн., посилаючись на те, що є інвалідом II групи, має статус інваліда війни, згідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” йому повинна виплачуватись щорічно до 5 травня допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідачем виплачена щорічна допомога за 2010 рік у сумі 480 грн., що не відповідає розміру, встановленому Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, внаслідок чого утворилась недоплата за 2010 рік у розмірі  5.168 грн., яку відповідач виплатити в добровільному порядку відмовляється.

Позивач у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність та з посиланням на підтримання позову.

Відповідач – Микитівське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, будучи належним чином сповіщеним про час та місце розгляду справи, явку представника у судове засідання не забезпечив, надавши письмові заперечення на адміністративний позов, в яких просив розглядати справу без участі представника, а також зазначив наступне:

Позивач відповідно до Закону України від 22.10.1993 р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” має статус особи, яка належить до інвалідів війни ІІ  групи, і користується правами на пільги, що передбачені статтею 13 зазначеного Закону, зокрема має право на отримання одноразової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня.

Позивачу у 2010 році виплачено допомогу в розмірі 480 грн. постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”, виплата проведена 21.04.2010 р.

Спірні правовідносини, які стосуються конкретного розміру разової щорічної допомоги до 5 травня, регулюються не лише однією нормою ст.13 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХХ11 “Про статус   ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на яку посилається позивач, а й іншими нормами законодавства, які зазначені нижче.

Так, мінімальний розмір пенсії за віком, який визначається відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом ( за наявності у чоловіків 25, у жінок - 20 років страхового стажу), у даному випадку застосовуватись не може, оскільки застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом (ч.3 ст.28 Закону).

Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною радою України закони є актами рівної юридичної сили.

Єдиним законом України, який Конституція України відокремлює серед інших, є Закон про Державний бюджет України. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії (ч.1 ст.96), суб’єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки Кабінет Міністрів України (ч.2 ст.96). Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим Законом. Так, статтею 95 Конституції України передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Щорічна одноразова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни згідно підпункту “б” пункту 9 статті 87 Бюджетного кодексу України (від 21.06.2001 р. №2542-111) відноситься до видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення і здійснюються з Державного бюджету України.

Якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. До того ж, при визначені таких обсягів повинні враховуватись вимоги статті 95 Конституції України щодо справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша) та збалансованості бюджету України (частина третя), тобто усі суспільні потреби, які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України, мають бути задоволені, виходячи з фінансових можливостей держави.

Такі самі концептуальні підходи закріплені, зокрема, в положенні статті 22 Загальної декларації прав людини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН від 10.12.1948 р.), згідно з якими кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Таким чином, положення статей Закону України “Про Державний бюджет України”, в частині, яка стосується позивача, щодо якого Конституцією України не встановлено спеціальних гарантій соціального захисту, є такими, що не обмежують та не звужують його конституційне право на соціальний захист. Він не позбавляється визначеного статтею 46 Конституції України права на її забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з залежних від нього обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, а єдиної конституційної гарантії реалізації цього права (забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом) зазначеними положеннями цих Законів дотримано.

Микитівське УПСЗН, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (ст.ст.21,22 Бюджетного кодексу України):  

1) може брати на себе бюджетні зобов’язання лише після встановлення бюджетних асигнувань на основі бюджетного розпису та затверджених кошторисів (пункт 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України);

2) може брати бюджетні зобов’язання та провадити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами ( пункт 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України)

Враховуючи вимоги пунктів 1 та 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України Микитівське УПСЗН не може брати зобов’язань по виплаті позивачу щорічної одноразової грошової допомоги у розмірах, зазначених у позовних вимогах, оскільки такі зобов’язання та проведення виплати вийшли б за межі бюджетних асигнуван, встановлених кошторисами.

Пункт 6 ст.51 Бюджетного кодексу України передбачає, що будь-які зобов’язання, взяті юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Державне казначейство України згідно пункту 8 ст.51 Бюджетного кодексу України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Всі три зазначені вище підстави у даному випадку відсутні. Державне казначейство України (в особі відділення Державного казначейства у місті Горлівка), при відсутності хоча б одного з них, не має права проводити будь які видатки, оскільки такі дії є порушенням бюджетного законодавства.

При визначенні розмірів видатків Державного бюджету на відповідні роки на одноразову щорічну грошову допомогу учасникам війни враховувались конкретні розміри зазначеної допомоги, встановлені Законом України про Державний бюджет на відповідні роки, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок УПСЗН, з якого і проводились виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків являється порушенням Бюджетного кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.

Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо визначення конкретного розміру виплат, передбачених Законом України про Державний бюджет України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також те, що Микитівське УПСЗН провело виплати в розмірах, встановлених Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідні роки, вимоги позивача є безпідставними, бо ґрунтуються без урахування норм чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини.

За наведених підстав вважає дії Микитівського УПСЗН правомірними, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши надані сторонами докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_1. є інвалідом ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, у зв’язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Згідно ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам ІІ групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Відповідач нарахував позивачу та 21.04.2010 р. виплатив одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 480 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2010 року №299 “Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань” .

Проте відповідні зміни до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” Законом України „Про державний бюджет України на 2010 рік”  внесені не були.

Постанова Кабінету Міністрів України має нижчу за Закон України юридичну силу.

Тож суд вважає, що у 2010 році правовідносини між сторонами мають регулюватись ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р.

За таких обставин позов слід задовольнити, визнавши неправомірними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті позивачу недоотриманої суми допомоги до 5 травня за 2010 рік і стягнувши з відповідача на користь позивача за рахунок Державного бюджету недоотриману суму допомоги до 5 травня за 2010 рік у розмірі  5.168 грн. (706 грн. * 8 – 480 грн.).

Керуючись ст.ст. 209, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської Ради щодо відмови ОСОБА_1   в перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги до 5 травня за 2010 рік.

Стягнути з Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської Ради Донецької області за рахунок Державного бюджету на користь ОСОБА_1 недоотриману суму допомоги до 5 травня за 2010 рік у розмірі  5.168 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки в 10 денний строк з дня його проголошення.

С у д д я: