Судове рішення 2-3252 від 13.09.2010

Судове рішення #10656573

Справа № 2-1902

2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 серпня 2010р. Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чалої А.П.,

при секретарях- Мягковому О.В.,

Ковтун Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

Святошинської районної у м.Києві Ради (Орган приватизації),

Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації,

3-тя особа: Відділ ГІРФО Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві

про визнання ордеру, розпорядження органу приватизації, договору дарування частини

квартири недійсними, зняття з реєстраційного обліку і виселення, -

В с т а н о в и в :

26.03.2010р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Святошинської районної у м.Києві Ради (Органу приватизації) і Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації та просив визнати недійсним ордер №75748 Серії Б від 21.12.1993р., виданий ОСОБА_6 на кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, визнати недійсним Розпорядження Органу приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м.Києва від 23.06.1994р. щодо отримання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у власність 49/100 частин квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним договір дарування 49/100 частин квартири АДРЕСА_1, укланий 10.06.1996р. між ОСОБА_3, ОСОБА_7 і ОСОБА_5, виселити ОСОБА_5 з цієї кімнати знявши його з реєстраційного обліку, обґрунтовуючи позовні вимоги наступним.

01.09.1982р. він, позивач, отримав ордер на зайняття кімнати 14,9 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 і в цій же квартирі в кімнаті житлоплощею 14,2 кв.м. проживала сім*я ОСОБА_4. В 1989р. ОСОБА_4 була надана квартира АДРЕСА_2. З грудня 1990р. по грудень 1993р. він повністю сплачував квартирну плату і комунальні послуги за всю квартиру АДРЕСА_1 та користувався двома кімнатами. Вважав, що має право на поліпшення житлових умов, у зв*язку з чим звернувся до Ленінградської державної районної адміністрації про надання йому в користування вільної кімнати житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, але з*ясувалось, що цю кімнату вже було надано ОСОБА_6 З приводу вселення ОСОБА_6 в кімнату житлоплощею 14,2 кв.м., перенесення його речей з цієї кімнати в кімнату 14,9 кв.м., заміни замків у вхідних дверях, він звертався до правоохоронних органів. Генеральна прокуратура України листом від 14.03.1994р. повідомила Голову Комісії Верховної ради України з питань приватизації Л.Білого, що ордер на кімнату 15,0 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 на ім*я ОСОБА_6 анульовано, так як вона була забезпечена житлоплощею за адресою: АДРЕСА_3. Вважаючи, що ордер на ім*я ОСОБА_6 анульовано, він у вересні 2009р. звернувся до Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації з проханням надання (приєднання) йому кімнати 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, але отримав відповідь, що відомостей про анулювання ордеру на ім*я ОСОБА_6 не має. Прокуратура підтвердила, що ордер не анульовано, а ОСОБА_6 була надана кімната житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_4 згідно ордеру №75748 Серії Б від 21.12.1993р. ОСОБА_6 і ОСОБА_4 23.06.1994р. відповідно до розпорядження Органу приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м.Києва від 23.06.1994р. отримали у власність 49/100 частин квартири АДРЕСА_1, а 10.06.1996р. подарували цю частину спірної квартири ОСОБА_5 Вважає, що ордер на кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, розпорядження Органу приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м.Києва від 23.06.1994р. і договір дарування 49/100 частин спірної квартири ОСОБА_6, ОСОБА_4 ОСОБА_5 від 10.06.1996р. є незаконними, оскільки ОСОБА_6 на час отримання ордеру і приватизації вже була забезпечена житловою площею в квартирі АДРЕСА_5, а також у зв*язку з тим, що він не надавав своєї згоди на приватизацією ОСОБА_6 і ОСОБА_4 кімнати житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1.

Також, позивач просив поновити йому строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки згідно відповіді прокуратури Ленінградського району м.Києва від 31.08.2000р., усі документи відмовного матеріалу №228/1994р. по факту порушення недоторканості його житла, були знищені, як такі, що втратили практичне значення і лише в 2009р. він знайшов за шафою пакет документів, які дали йому можливість звернутися до суду з даним позовом. Просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 31, 37, 39, 40, 44, 48, 50, 57, 58, 59 ЖК України, ст.267 ЦК України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення його житлових прав.

Відповідачка ОСОБА_3, яка діяла також від імені і за дорученням відповідача ОСОБА_4, проти позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість, безпідставність, а також на те, що обставини, викладені в позовній заяві, не відповідають дійсним обставинам справи та пояснила про те, що ордер №75748 Серії Б від 21.12.1993р. вона отримала і приватизувала кімнату 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїм законним чоловіком – ОСОБА_4, з яким перебуває в шлюбі з 29.04.1994р., у встановленому законом порядку. Продовжувала проживати в цій кімнаті після отримання ордеру на квартиру АДРЕСА_5, оскільки будинок АДРЕСА_1 був зданий в експлуатацію лише через 10 місяців після отримання нею ордеру, а іншого місця проживання вона не мала. В кімнату 14,2 кв.м. квартири АДРЕСА_1 її вселяли працівники ЖЕКу, на той час позивач не проживав у спірній квартирі. Також, вважала, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом і поважних причин пропуску встановленого законом строку він не має, а тому просила його застосувати.

Крім цього, відповідач ОСОБА_4 особисто просив розглядати справу у його відсутності у зв*язку зі станом свого здоров*я (а.с. 35, 48 – заяви).

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача ОСОБА_4, оскільки він процесуально уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в суді з усіма правами, наданими йому як відповідачу ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_5 проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість, безпідставність, а також на те, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної кімнати, яку отримав в дар законно та іншого місця проживання не має.

Відповідач - Святошинська районна у м.Києві Рада вказує на законність приватизації ОСОБА_6 і ОСОБА_4 49/100 частин квартири АДРЕСА_1 і просить розглядати справу без представника (а.с. 16 – лист).

Відповідач - Святошинська районна у м.Києві державна адміністрація зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, надуманими і не підлягають задоволенню, а також заявлені з пропуском строку позовної давності і просить розглядати справу без представника (а.с. 44 – лист).

Третя особа - Відділ ГІРФО Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві просить розглядати справу без представника (а.с. 15 – лист).

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів і представника третьої особи, що не з*явились, на підставі матеріалів, що є в справі.

Заслухавши пояснення позивача і його представника, відповідачки ОСОБА_3, яка діяла також від імені та в інтересах відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи та матеріали цивільної справи №2-138/98, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.09.1982р. отримав ордер на вселення в кімнату житлоплощею 14,9 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 7 – копія ордеру), де є зареєстрованим з 30.12.1982р. (а.с. 8 – копія довідки по формі №3).

21.12.1993р. ОСОБА_6 був виданий ордер на вселення в кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 4 справа №2-138/98 – копія ордеру).

29.04.1994р. ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_4 і взяла прізвище чоловіка – «ОСОБА_4» (а.с. 26 справа №2-138/98 – копія свідоцтва про укладення шлюбу).

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживали і були зареєстровані в кімнаті житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 23 справа №2-138/98 – копія довідки по формі №3).

Згідно розпорядження Органу приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м.Києва від 23.06.1994р. про передачу у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 49/100 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с. 21 справа №2-138/98 – копія розпорядження), вона і чоловік отримали у власність вказану частину спірної квартири, про що отримали Свідоцтво про право власності на житло від 23.06.1994р. (а.с. 118 справа №2-138/98 – копія свідоцтва).

22.03.1994р. ОСОБА_6 отримала ордер на квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 19 справа №2-138/98 – копія ордеру), де була зареєстрованою з 22.11.1994р. (а.с. 18 справа №2-138/98 – довідка по формі №3).

Позивач в позовній заяві вказує, що згідно листа Генерального прокурора України від 14.03.1994р. Голові комісії Верховної Ради України з питань приватизації, йому стало відомо, що ордер на кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 був анульований.

Крім цього, сім*я попередніх мешканців спірної кімнати, ОСОБА_4, як вказує сам позивач, звільнила спірну кімнату в 1989р.

Але, із заявою до Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про надання (приєднання) йому кімнати житлоплощею 14,2 кв.м. в спірній квартирі ОСОБА_2 звернувся, як вказує сам, лише у вересні 2009р., тобто через двадцять років.

При цьому, позивач вказував, що користувався і проживав в обох кімнатах спірної квартири в період часу з грудня 1990р. по грудень 1993р. та сплачував за дві кімнати квартирну плату і комунальні послуги, тобто в цей період часу позивач проживав і користувався спірною кімнатою без відповідної правової підстави.

16.10.2009р. на ім*я позивача був направлений лист Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації про відсутність відомостей про анулювання ордеру ОСОБА_6 (а.с. 10 – копія листа).

16.12.2009р. позивачу була направлена відповідь прокуратури Святошинського району м.Києва про відсутність документів, які б свідчили про анулювання ордеру на ім*я ОСОБА_6 (а.с. 9 – копія відповіді).

Як правову підставу визнання недійсним ордеру №75748 Серії Б від 21.12.1993р., виданого ОСОБА_6 на кімнату житлоплощею, 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, позивач вказує пункт 2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка передбачає, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім*ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов*язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Але, дана норма права до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 має статус комунальної, позивач не був і не є членом сім*ї відповідачки ОСОБА_3, у зв*язку з чим його згода на приватизацію відповідачкою і її чоловіком спірної кімнати потрібна не була.

Посилання позивача і його представника на те, що приватизація відповідачкою двох житлових приміщень: кімнати 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 і квартири АДРЕСА_5, є незаконним, суд не може визнати обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім*ї та додатково 10 квадратних метів на сім*ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

У відповідності до пункту 1 ст.5 вказаного вище Закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім*ї безплатно.

В Листі № 4/2-696 від 04.10.2002р. Державного Комітету України з питань житлово-комунального господарства «Щодо приватизації житла, отриманого в порядку поліпшення житлових умов, за рахунок залишків житлових чеків», вказано про те, що в межах норми, визначеної Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», громадяни мають право скористатися правом приватизувати житло в повному обсязі один раз. Таке право може бути використано повністю і по частинах.

Якщо сім*я, яка перебуває на черзі для поліпшення житлових умов, частково використала право приватизації державного житла і при наданні нового житла не здала органу, який поліпшує житлові умови, приватизовану квартиру, а одержала житло, якого не вистачало до норми, то така сім*я має право на приватизацію одержаного житла.

Таким чином буде використано право приватизації громадянами в межах норми один раз.

Відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якщо частка загальної площі, яка припадає на члена сім*ї, перевищує невикористану величину житлових чеків, то такі громадяни за надлишки загальної площі повинні сплатити грошима.

У зв*язку з наведеним, отримання відповідачкою у власність шляхом приватизації частини спірної кімнати разом із чоловіком і квартиру АДРЕСА_5, тобто двічі прийняття участі у приватизації, відповідає вимогам пункту 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», де вказано, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою оплатою один раз.

Крім цього, у відповідності до пункту 1 ст.8 Закону України «Про приватизаційні папери», держава гарантує власникам приватизаційних паперів право придбання за ці папери об*єктів приватизації відповідно до законодавства України про приватизацію.

Зважаючи на викладене вище, Орган приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м.Києва мав право в межах своєї компетенції і повноважень видати Розпорядження від 23.06.1994р. щодо отримання ОСОБА_6 і ОСОБА_4 у власність 49/100 частин квартири АДРЕСА_1 і будь-яких порушень в таких діях відповідача судом не встановлено.

Крім цього, судом враховується те, що оспорюючи ордер на отримання відповідачкою спірної кімнати і розпорядження Органу приватизації про приватизацією цієї кімнати відповідачкою і її чоловіком, позивач не оспорює і не заявляє позовних вимоги про визнання недійсним Свідоцтва про право власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на спірну кімнату від 23.06.1994р., яке є правовстановлюючим документом і отримане ними на підставі спірного розпорядження.

Також, суду не надано доказів про те, що позивач в порядку ст.54 ЖК України звертався до Святошинської (Ленінградської) районної у м.Кивєі державної адміністрації про надання йому як наймачу кімнати житлоплощею 14,9 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, кімнати житлоплощею 14,2 кв.м. в цій квартирі, яка звільнилась після вибуття сім*ї ОСОБА_4 в 1989р., тобто більше трьох років до отримання в грудні 1993р. відповідачкою ордеру на спірну кімнату.

Частина 1 ст.59 ЖК України вказує про те, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

А частина 2 цієї ж норми права зазначає, що вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Позивач, як підставу недійсності ордеру, виданого на ім*я ОСОБА_6 21.12.1993р., вказує на порушення своїх житлових прав і заявляє своє право на надану відповідачці кімнату.

Але, як пояснив сам позивач, після звільнення спірної кімнати сім*єю ОСОБА_4 в 1989р., він нікуди не звертався з питання офіційного надання йому кімнати, що звільнилась в комунальній квартирі, а самостійно вселився в неї і користувався в період часу з грудня 1990р. по грудень 1993р.

Тобто, на час надання ордеру ОСОБА_6 в грудні 1993р. спірна кімната юридично і фактично була вільною, як то і передбачає частина 2 ст.58 ЖК України, а право позивача на зайняття цієї кімнати підтверджується лише його особистими поясненнями.

Також, позивачем пропущено строк заявлення позову про визнання ордеру недійсним і не надано суду належних і достовірних доказів про поважність пропуску встановленого законом строку.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні в частині позовних вимог про визнання недійсним ордеру і розпорядження Органу приватизації, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними доказами і задоволенню не підлягають по суті, а не з пропуском строку позовної давності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування спірної кімнати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ОСОБА_5, виселення ОСОБА_5 і зняття його з реєстраційного обліку, суд приходить до наступного.

Позивач просить визнати недійним договір дарування 49/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 10.06.1996р. між ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень до діючого ЦК України, який вступив у дію з 01.01.2004р., щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов*язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тобто, до позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, слід застосовувати норми діючого ЦК України.

Так, в частині 2 ст.216 ЦК України вказано, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов*язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину…

Тобто, у разі задовлення позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині, ОСОБА_5 буде зобов*язаний повернути ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, але при цьому відновлення порушених, на думку позивача, його житлових прав не настане, оскільки власником спірної кімнати знову стануть ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Згідно частини 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач не є стороною оснорюваного ним договору дарування 49/100 частин спірної квартири, що складає кімнату житлоплощею 14,2 кв.м., і у разі задоволення його позовних вимог в цій частині, відновлення будь-яких прав позивача на цю кімнату не відбудеться, а тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної кімнати і витребування у нього манна можливе лише власником і при наявності підстав та обставин, викладених в ст.388 ЦК України.

Також, позивач вважає, що він має певні права на кімнату житлоплощею 14,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, але будь-яких правовстановлюючих документів щодо надання йому цієї кімнати, суду не надано. З правової позиції позивача у справі, можливо зробити висновок про те, що він вважає, що дана кімната повинна бути надана саме йому. Але, доказів про перебування його на час розгляду справи на квартирному обліку як такого, що потребує поліпшення житлових умов і про те, що у зв*язку зі складом його сім*ї він має право на отримання додаткової житлоплощі в квартирі, в якій займає одну кімнату, суду також не надано. Тобто, позивач бажає отримати спірну кімнату в користування в майбутньому, але доказів, що він має на це право і що рішення про надання цієї кімнати йому в користування компетентних органів буде для позивача позитивним, не може бути відомо. У разі задоволення позовних вимог в цій частині, суду не відомо, чи буде надана ця кімната саме позивачу.

Стосовно строку позовної давності, суд вважає за необхідне вказати про наступне.

У відповідності до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень до діючого ЦК України, який вступив у дію з 01.01.2004р., правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред*явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплав до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки позивач оспорює правочини 1993р. і 1994р., правила позовної давності слід застосовувати згідно ЦК України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ст.71 ЦК Української РСР 1963р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

У відповідності до ст.75 цього ж Кодексу, позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.

В ст.76 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, а право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права…

Відповідно до ст.80 зазначеного вище Кодексу, закінчення строку позовної давності до пред*явлення позову є підставою для відмови в позові, якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

В даному спірному випадку позивач вказує, що про обставини надання ордеру ОСОБА_6 на спірну кімнату, йому стало відомо в 1993р., тобто коли цей ордер був виданий відповідачці.

Позивач просить визнати причину пропуску ним строку позовної давності поважною, посилаючись на те, що згідно відповіді прокуратури Ленінградського району м.Києва від 31.06.2000р., відмовний матеріал по факту порушення недоторканості житла позивача, знищений, як такий, що втратив практичне значення (а.с. 59 – копія відповіді).

Але, суд не може визнати ці обставини поважною причиною пропуску встановленого законом строку, оскільки відповідь прокуратури датована 31.06.2000р., тобто за минуванням вже семи років після отримання відповідачкою оспорюваного позивачем ордеру, а також, у даній відповіді йдеться мова про відмовний матеріал з приводу порушення недоторканості житла позивача на підставі окремої ухвали Ленінградського районного суду м.Києва від 19.08.1994р. (а.с. 66 – копія ухвали суду), а не з приводу отримання ордеру відповідачкою.

Таким чином, поважних причин тривалого пропуску позивачем строку позовної давності судом не встановлено, а тому правові підстави для його поновлення відсутні.

Оцінюючи усі зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і в частині визнання недійсним договору дарування, виселення відповідача і зняття його з реєстраційного обліку відмовити, не у зв*язку з пропуском ним строку позовної давності, а по суті, оскільки в судовому засіданні обґрунтованість позовних вимог на нормах матеріального права не доведена і їх задоволення не призведе до відновлення порушених, на думку позивача, його прав.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216, 388 ЦК України, ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 34, 36, 40, 42, 54, 57, 58, 59 ЖК України, Прикінцевими та перехідними положеннями до діючого ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про приватизаційні папери», ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Святошинської районної у м.Києві Ради (Орган приватизації), Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації, 3-тя особа: Відділ ГІРФО Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві про визнання ордеру, розпорядження органу приватизації, договору дарування частини квартири недійсними, зняття з реєстраційного обліку і виселення - відмовити по суті.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: