РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 липня 2010 року. Старобешівський районний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Дмитрієва О.Ф., при секретарі Гавриленко Л.В., за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок, встановлення юридичного факту, треті особи Старобешівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Старобешівського районного нотаріального округу Одиноков С.В., -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 23 серпня 2007 року звернулись з позовом до відповідача про визнання права власності на житловий будинок, посилаючись на те, що з 1980 року жили без реєстрації шлюбу однією сім’єю. Від першого шлюбу ОСОБА_1 має сина – ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно рішення правління колгоспу ім. Кірова від 13.09.1990 року для будівництва дому по АДРЕСА_2 виділена земельна ділянка розміром 0,15 га та на підставі рішення № 296 від 18.10.1990 року виконкому районної ради Старобешівського району ОСОБА_1 наданий дозвіл на будівництво індивідуального жилого дому по АДРЕСА_1 З 1990 року розпочалось будівництво будинку. В Старобешівській нотаріальній конторі 17 жовтня 1992 року посвідчений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_7 недобудований будинок, розташований по АДРЕСА_1 Будинок мав стан готовності 71%. Після введення нумерації будинків спірному будинку присвоєний № 25. В Комсомольській міській раді Старобешівського району Донецької області 06 лютого 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб. 13 жовтня 2004 року в нотаріальній конторі Старобешівського району посвідчена довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_2 про керування та розпорядження його майном. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 Після його смерті позивачі дізнались, що 01.11.2005 року приватним нотаріусом Старобешівського району нотаріального округу Одиноковим С.В. посвідчений договір, згідно з яким ОСОБА_7 подарував АДРЕСА_1 своїй доньки – ОСОБА_5. Вважають, що ОСОБА_7 порушив право позивачів на спільну сумісну власність, оскільки подарував спірний будинок без їх згоди. Просять визнати недійсним договір дарування від 17.10.1992 року будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7, договір дарування від 01.11.2005 року зазначеного будинку ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5, визнати за позивачами право спільної сумісної власності на Ѕ частину спірного будинку.

Відповідач 27 вересня 2007 року подала заперечення проти позову вказуючи не те, що ОСОБА_7, використавши своє право власника на розпорядження майном за власним розсудом, передав в дар АДРЕСА_1, відповідно до вимог законодавства, чинного на час укладення договору дарування. Посилання позивачів на право спільної сумісної власності на спірне майно не правомірне, оскільки на час укладення договору дарування від 17.10.1992 року діяв КпШС УРСР, яким передбачалось право спільної сумісної власності подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, а позивачі зареєстрували шлюб у 1998 році. Просить в позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_2 22 лютого 2008 року подала додаткову позовну заяву про визнання права власності, посилаючись на те, що є належні докази, які свідчать, що з 1980 року і до реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_1 проживала однією сім’єю. Та документи про придбання нею будівельних матеріалів на будівництво дому АДРЕСА_1 є доказами існування сім’ї - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 При визначенні частки ОСОБА_2 в спірному будинку просить врахувати особисті затрати на його будівництво. Просить встановити юридичний факт, що з 1 січня 1980 року і до вступу в шлюб 06.06.1998 року вона проживала з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Та визнати недійсним договір дарування від 17.10.1992 року будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7, договір дарування від 01.11.2005 року зазначеного будинку ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5, а також визнати за ОСОБА_8 право спільної часткової власності на спірний будинком відповідно до понесених нею затрат на будівництво.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив задовольнити, посилаючись на те, що він подарував ОСОБА_7 належний ОСОБА_1 недобудований будинок без згоди ОСОБА_2, оскільки спірний будинок зареєстрований на нього. ОСОБА_7 без згоди ОСОБА_1 подарував будинок своїй доньці - ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_2, представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги 22.02.2008 року підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в додатковій позовній заяві та вказували на те, що в 1990 році ОСОБА_2 виділили земельну ділянку для забудови та матеріали для будівництва спірного будинку вона купувала за власні кошти. Свій особистий внесок у будівництво дома має намір повернути.

Представник відповідача в судовому засіданні, позов не визнав, подав заперечення на позовну заяву, та вказував на те, що у зв’язку з закінченням строку позовної давності, відсутності поважних причин для його поновлення та відсутності законних підстав для визнання договорів дарування недійсними, у задоволенні позову просив відмовити. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем жилого будинку та право власності на отримане в дар від свого батька ОСОБА_7 нерухоме майно нею зареєстровано в БТІ.

    Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказував на те, що у 1984 році уклав договір з бригадою на вирощування баштанових. В бригаді було 10 чоловік, очолювала її ОСОБА_2 та прибуток за один сезон складав 8-12 тис. карбованців.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні дала показання аналогічні ОСОБА_9

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні вказував на те, що будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будували разом. ОСОБА_1 наймав робітників для будівництва та ОСОБА_2 проводила витрати на будівельні матеріали.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказувала на те, що ОСОБА_2 привозила продукти до дому та в спірному будинку на цей час жили будівники.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні вказував на те, що ОСОБА_2 купувала матеріали для будівництва на власні кошти.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні вказував на те, що ОСОБА_2  не знала про договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні вказував на те, що він є братом ОСОБА_1 та позивачі будували будинок разом. ОСОБА_2  не знала про договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7

Заслухавши пояснення сторін, представників, свідків, дослідивши матеріали справи, розглядаючи справу виключно в межах заявлених вимог, суд вважає, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1980 року жили разом без реєстрації шлюбу. Від першого шлюбу ОСОБА_1 має сина – ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження від 20.01.1960 року НОМЕР_1 який виданий Мар’янівським сільським радою Старобешівського району Донецької області (а.с.43). Згідно рішення правління колгоспу ім. Кірова від 13.09.1990 року для будівництва дому по АДРЕСА_2 виділена земельна ділянка розміром 0,15 га (а.с.17). На підставі рішення № 296 від 18.10.1990 року виконкому районної ради Старобешівського району ОСОБА_1 наданий дозвіл на будівництво індивідуального жилого дому по АДРЕСА_2 (а.с.12). Згідно з актом головного архітектора Старобешівського району від 20.11.1990 року виносу в натурі меж земельної ділянки та розбивки місця знаходження приміщень встановлені межі земельної ділянки та винос в натурі місця будівництва будинку та господарських споруд (а.с.13). В Старобешівській нотаріальній конторі 17 жовтня 1992 року посвідчений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_7 недобудований будинок, розташований по АДРЕСА_2 (а.с.36). Після введення нумерації будинків спірному будинку присвоєний № 25. Між позивачами 06.02.1998 року зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 яке видане Комсомольською міською Радою Старобешівського району Донецької області (а.с.10). В нотаріальній конторі Старобешівського району 13 жовтня 2004 року посвідчена довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_2 про керування та розпорядження його майном (а.с.9). Приватним нотаріусом Старобешівського району нотаріального округу Одиноковим С.В. 01.11.2005 року посвідчений договір, зареєстровано в реєстрі за № 1706 згідно з яким ОСОБА_7 подарував АДРЕСА_1 своїй доньки – ОСОБА_5 (а.с.209). ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, яке видане та зареєстроване 10.02.2007 року, актовий запис за № 17 виконкомом Старобешівської селищної ради Старобешівського району Донецької області. Згідно з висновком будово-технічної експертизи № 5555/23 від 02.04.2009 року ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 складає 502517 гривень та вартість будівельних матеріалів по платіжним документам ОСОБА_2 складає 65843,7 карбованців.

При вирішенні даного спору, суд, застосовує акти цивільного законодавства, які діяли на час виникнення цивільних правовідносин та керується ч. 3 ст. 5 ЦК України (в редакції 2004 року) якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. З

Згідно ч. 4 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Суд, при встановленні факту спільної сумісної власності застосовує Кодекс про шлюб та сім'ю України вiд 20.06.1969 № 2006-VII, який діяв на час виникнення спірних відносин.

Згідно ст. 2 КпШС УРСР цей Кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям…

Відповідно ст. 6 КпШС УРСР визнається тільки шлюб, укладений у державних  органах реєстрації актів громадянського стану…

Згідно ст. 22 КпШС УРСР майно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу,  є  його   спільною сумісною  власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

    Відповідно ст. 28 КпШС УРСР в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними…

Позивачами у період з 1980 року до 06.02.1998 року шлюб у державних органах реєстрації актів громадянського стану укладений не був, тому майнові права та обов’язки подружжя, які регулювались Кодексом про шлюб та сім'ю України вiд 20.06.1969  № 2006-VII, на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не поширюються. Спірний будинок не можна вважати спільною власністю, оскільки на підставі рішення № 296 від 18.10.1990 року виконкому районної ради Старобешівського району єдиним власником є ОСОБА_1 Цивільний кодекс Української РСР вiд 18.07.1963 № 1540-VI передбачає спільну власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Виділити частку ОСОБА_2 із спільної сумісної власності на спірний будинок відповідно до понесених затрат на будівництво не можливо, оскільки вона не є власником.

Розглядаючи вимогу представника відповідача про застосування спеціальної позовної давності в один рік, суд враховує положення ч. 4 ст. 267 ЦК України згідно з яким сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На час укладення договору дарування від 17.10.1992 року відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_7 недобудований будинок, розташований по АДРЕСА_2 діяв Цивільний кодекс Української РСР вiд 18.07.1963  № 1540-VI та Закон України «Про власність» вiд 07.02.1991  № 697-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

        Згідно ч. 2 ст. 243 ЦК УРСР договір дарування вважається укладеним з  моменту  передачі майна обдарованому.

    Відповідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про власність» власник на свій розсуд володіє,   користується і розпоряджається належним йому майном.

    Згідно ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про власність» громадяни мають право відчужувати належне їм майно…

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.    

ОСОБА_1 уклав договір дарування відповідно до вимог законодавства, чинного на час укладення та використав своє право власника на розпорядження майном за власним розсудом. Позивачі належним чином не довели наявність помилки щодо укладення договору дарування 17.10.1992 року. Незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним. Тому право власності на недобудований будинок ОСОБА_1 припинилось з часу укладення договору дарування 17.10.1992 року та передачі майна ОСОБА_7 Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок з господарськими спорудами від 01.09.1999 року власником спірного будинку є ОСОБА_7

На час укладення договору дарування від 01.11.2005 року згідно з яким ОСОБА_7 подарував АДРЕСА_1 ОСОБА_5 діяв Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003  № 435-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

    Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність

        Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

ОСОБА_7 є добросовісним набувачем будинку АДРЕСА_1, тому використовуючи своє право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд передав в дар зазначений будинок ОСОБА_5, яка, у встановленому законом порядку, прийняла дарунок. Посвідчення довіреності від імені ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обсяг прав власника майна не звужує, тому для укладення угоди по відчуженню майна ОСОБА_7 згода інших не потрібна, оскільки він був єдиним власником спірного будинку за договором дарування.

Суд, розглядаючи вимогу ОСОБА_2 про встановлення факту проживання з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, керується ЦПК України вiд 18.07.1963 року, яким не передбачалось встановлення такого факту. Кодекс про шлюб та сім'ю України вiд 20.06.1969 № 2006-VII регулював відносини осіб у шлюбі, який укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Тому суд відмовляє ОСОБА_2 у встановленні факту проживання з ОСОБА_1 однією сім’єю без реєстрації шлюбу

Керуючись ст. 243 ЦК УРСР вiд 18.07.1963  № 1540-VI, ст.ст. 4,19 Закона України «Про власність» вiд 07.02.1991  № 697-XII, ст.ст. 2,6,22,28 Кодекса про шлюб та сім'ю України вiд 20.06.1969 № 2006-VII, ст.ст. 317, 319 ЦК України вiд 16.01.2003  № 435-IV,  ст.ст. 11, 208, 212-218  ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

    У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: