АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5765/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Нікітенко Н.П.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Заступника прокурора Дніпропетровської області
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2010 року по справі за позовом
ОСОБА_3 до Держави Україна, Державного казначейства України, УМВС України в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої органами досудового слідства,
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої органами досудового слідства.
Зазначала, що постановою слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 23.06.2006 року було порушено кримінальну справу по факту шахрайства, скоєного відносно ТОВ «Мостбуд» за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. В тексті постанови було зазначено ОСОБА_3 як особу, підозрювану у вчиненні вказаного злочину.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.10.2007 року зазначену постанову слідчого скасовано, а в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3, за ознаками злочину передбаченого ст. 190 КК України, відмовлено.
За період досудового слідства по справі 03.11.2006 року щодо неї було обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд, також вона була допитана в якості підозрюваної.
Крім того, постановами слідчого від 26.06.2006 року та 27.06.2006 року було накладено арешт на її майно, автомобіль Nissan Almera д.н. НОМЕР_1 та грошові кошти у видатковій частині на розрахункових рахунках філії ЗРУ ЗАТ КБ «Приватбанк».
Незважаючи на те, що 04.10.2007 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено арешти на майно були скасовані лише у 2008 році, в результаті чого позивач була позбавлена можливості розпоряджатися власним майном та користуватися належними їй грошовими коштами.
Посилаючись на зазначені обставини з урахуванням уточнень просила суд, стягнути з відповідача Державного казначейства України на її користь моральну шкоду в розмірі 25 000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 19 120 грн. та судові витрати 2000 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2010 року позов задоволено.
Стягнуто з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. , а також 19 120 грн. на відшкодування витрат по наданню юридичної допомоги в зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності і у зв’язку з відшкодуванням шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про часткове задоволення позову заступник прокурора Дніпропетровської області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині відшкодування шкоди у розмірі 19 120 грн., яких зазнала позивач у зв’язку з наданням правової допомоги адвокатами. Вказані витрати не доведені зібраними у справі доказами і не являються шкодою в розумінні ст.1176 ЦК України. Щодо відшкодування моральної шкоди апелянт просить зменшити її розмір до 6 055грн.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
За змістом ст. ст.15,16 ч.2 п.9, 23, 1167, 1176 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Статтями 1167,1176 ЦК України передбачено, що матеріальна і моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Право на відшкодування такої шкоди виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст.ст.1, 2, 3, 13 Закону України „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон №266/94 від 01.12.1994 рр) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення арешту на майно, незаконних процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, в тому числі, у випадку відмови у порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Встановлено, що органами досудового слідства постановою від 23.06.2006 року було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства, скоєного відносно ТОВ «Мостбуд», за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (том1: а.с.9).
Постановами слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС в Дніпропетровській області від 26.06.2006 року і судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська було накладено арешт на все майно ОСОБА_3, в тому числі на грошові кошти в ЗАТ КБ „Приватбанк”, автомобіль Nissan Almera номерний знак НОМЕР_1 (том1: а.с.68,69, 70, 71).
Постановою слідчого від 03.11.2006 року стосовно ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, цього ж дня її було ознайомлено як підозрювану у скоєнні злочину з її процесуальними правами, допитано як підозрювану (том1 кримінальної справи: а.с. 116-122).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 4 жовтня 2007 року задоволена апеляція адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 Скасовано постанову слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 23.06.2006 року було порушено кримінальну справу по факту шахрайства, скоєного відносно ТОВ «Мостбуд» за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. В порушенні кримінальної справи проти ОСОБА_3 за фактом шахрайства стосовно ТОВ «Мостбуд» за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України відмовлено (том 1: а.с.10-14).
Постановою заступника начальника СВ Жовтневого РВ ДМУ ГКМВС ОСОБА_3 відмовлено у відшкодуванні витрат за надання правової допомоги в кримінальній справі (том1: а.с.193).
Аналіз зібраних у справі доказів свідчить про те, що органами досудового слідства і суду відносно позивача ОСОБА_3 було незаконно обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, накладено арешт на майно, оскільки в порушенні кримінальної справи проти останньої було відмовлено. А тому на підставі ст.ст.1167, 1176 ЦК України, ст.1 ч.1 п.1; ст.2 ч.1 п. 3; ст.3 п.4, п.5 Закону України „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” вона має право на відшкодування суми, сплаченої у зв’язку з поданням їй юридичної допомоги, а також на відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 протягом 13 місяців перебувала у стані нервового напруження, неправомірним притягненням позивача до кримінальної відповідальності їй завдано значних фізичних і моральних страждань, це призвело до порушення нормальних життєвих зв’язків, погіршення фізичного і психологічного стану.
Проте, зазначений розмір відшкодування, за думкою судової колегії, визначений без урахуванням фактичних обставин справи, не ґрунтується на засадах розумності, виваженості і справедливості.
Накладання арешту на майно ОСОБА_3 і обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд являється безумовною моральною шкодою. Але позивачем не надано переконливих доказів в обґрунтування її доводів про те, що внаслідок неправомірних дій органів досудового слідства значно погіршився стан її здоров’я, порушились нормальні життєві зв’язки, вона зазнала тяжких вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, які потребують значного часу і зусилля для відновлення попереднього стану.
Із доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що автомобіль, на який було накладено арешт, знаходився у володінні і користуванні позивача; на особистому рахунку в банку на момент накладення арешту залишок вкладу складав 1, 07 грн. (том1: а.с.121, 122). Крім того, в період розслідування кримінальної справи продовжувала здійснювати підприємницьку діяльність, виїздила до Швейцарії на виставку, тощо (том 1:а.с.117).
Враховуючи вищенаведене і фактичні обставини справи, колегія вважає за можливе зменшити визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди до 4 555 грн., виходити із мінімального заробітку за період з 3 листопада 2006 року – дати обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і допиту в якості підозрюваної і до 4 жовтня 2007 року – дати постановлення апеляційним судом ухвали про відмову у порушенні кримінальної справи проти ОСОБА_3
Задовольняючи позов про стягненню з Державного бюджету коштів на відшкодування витрат з надання правової допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і розглядом цивільної справи про відшкодуванням шкоди ОСОБА_3 з 2006 року по 2010 рік було сплачено адвокату 19120 грн., із яких 10 120 грн. – в стадії досудового слідства, 9 000 грн. – при розгляді цивільної справи. Вказані витрати відповідно до ст.1176 ЦК України і ст.ст.79,88 ЦПК підлягають відшкодуванню в повному розмірі.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.
Обґрунтовуючи розмір витрат з надання правової допомоги на досудовому слідстві, позивач посилалась на те, що за договором про надання послуг від 18.07.2006 року, укладеним з ТОВ „ФАРГО”, нею було сплачено 6 120 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18 липня 2006 року. За угодами №№ 59,87/2 від 13.05.2007 року і 01.09.2007 року, укладеними з адвокатом ОСОБА_4, нею сплачено 5 000 грн., що підтверджується копією розрахункової квитанції від 17.05.2007 року (том1: а.с.166,171-173).
Проте, копію відповідного договору, укладеного з ТОВ „ФАРГО” 12.06.2006 року, інші допустимі докази про участь адвокатів товариства при вчиненні процесуальних дії в стадії досудового слідства з участю підозрюваної ОСОБА_3 остання суду не надала. Крім того, в якості підозрюваної ОСОБА_3 була допитана слідчим і стосовно неї був обраний запобіжний захід у листопаді 2006 року, тоді як договір з вказаним товариством було розірвано ще в жовтні 2006 року.
Оскільки до листопада 2006 року процесуальне становище ОСОБА_3 в кримінальній справі не було визначене, допустимих доказів про надання їй правової допомоги адвокатом товариства „ФАРГО” у вказаний період часу у зв’язку з незаконним накладанням арешту на її майно в матеріалах справи не має, достатніх підстав для покладання на державу обов’язку по відшкодуванню 6 120 грн. – сплачених ОСОБА_3 товариству, суд першої інстанції не мав.
При вирішенні питання про компенсацію позивачеві за рахунок держави 5000 грн. витрат з надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_4 на стадії досудового слідства, суд першої інстанції не взяв до уваги, що Порядком оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальній справі за рахунок держави, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14 травня 1999 року, передбачений граничний розмір такої компенсації. Зокрема, п.п.1, 3 Порядку визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі відповідної довідки органу досудового слідства або суду за передбаченою формою в розмірі 2,5 % мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні досудового слідства чи розгляду кримінальної справи судом.
Ані позивачем, ані її представником не надано передбаченої Порядком довідки або будь-яких інших допустимих доказів участі адвоката ОСОБА_4 у вчиненні будь-яких процесуальних дій на стадії досудового слідства із зазначенням кількості годин, а тому достатніх підстав для задоволення позовних вимог в зазначеній частині суд першої інстанції також не мав. Надана адвокатом фотокопія розрахункової квитанції від 17.05.2007 року про отримання 5000 грн. – вартості адвокатських послуг (том1: а.с.32) не являється достатньою підставою для стягнення цих грошей з держави. Крім того, відповідно до книги обліку доходів і витрат адвоката ОСОБА_4 за правову допомогу у кримінальній справі ОСОБА_3 13.05.2007 року було сплачено 3 000 грн., сума в 5 000 грн. за 17.05.2007 року в зазначеній книзі не облікована (том2: а.с.31).
Не ґрунтується на вимогах закону і висновок суду про обов’язок держави відшкодувати позивачеві 9 000 грн. за надання правової допомоги при вирішенні питання про відшкодування шкоди.
Вказані витрати понесені позивачем при розгляді даної цивільної справи і не являються шкодою в розумінні ст.1176 ЦК України, ст. 3 п.4 Закону № 266/94 від 01.12.94 року.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
За змістом ст.ст.79, 84 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, витрати на правову допомогу адвоката або іншого фахівця в галузі права.
Процесуальне становище особи, яка надає правову допомогу, її права і порядок вступу у процес визначені ст.56 ЦПК. Зазначені особи відносяться до інших учасників процесу.
Із матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи в суді першої інстанції в якості представника позивача, а не в якості особи, яка надає правову допомогу, приймала участь адвокат ОСОБА_4 ( том1: а.с. 189 ).
Представник особи, яка бере участь у розгляді справи за дорученням або за договором (ордером), має процесуальний статус саме представника цієї особи, що передбачено ст.ст.26,42 ЦПК, відноситься до осіб, які приймають участь у розгляді справи, і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу. ЦПК не відносить до судових витрат витрати за послуги представника у суді.
Оскільки ОСОБА_4 приймала участь в якості представника позивача, а не особи, яка надає правову допомогу, відповідно до ст.85 ЦПК саме вона, а не позивач набуває право на компенсацію втраченого заробітку або за відрив від звичайних занять.
Клопотання про виплату компенсації втраченого заробітку представник позивача суду не заявляв, відповідних доказів і розрахунків не надавав.
За таких обставин судове рішення і в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу представника не ґрунтується на вимогах ст.ст.79,84,85 ЦПК і підлягає скасуванню, оскільки правова допомога, яку надає представник, стороні не компенсується.
Викладене свідчить про те, що при розгляді справи суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального і процесуального права, а тому на підставі ст.309 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового. На користь ОСОБА_3 за незаконне обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і накладення арешту на майно підлягають стягненню 4 555 грн. – відшкодування моральної шкоди, в компенсації витрат на правову допомогу при розгляді кримінальної і цивільної справи вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2010 року у цій справі скасувати.
Визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства 4 555 грн. ( чотири тисячі п’ятсот п’ятдесят п’ять гривень), стягнувши їх на користь ОСОБА_3 з Державного казначейства України за рахунок коштів держбюджету, виділених для цих цілей.
У відшкодуванні витрат на правову допомогу при розгляді кримінальної і цивільної справи за рахунок коштів Держави ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :