АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-5779/2010 р.                 Головуючий у 1-й інстанції: Юхно Л.М.

Суддя-доповідач:  Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

30 серпня 2010 р.                                 м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:      Савченко О.В.,

суддів:                 Кочеткової І.В.,

                             Стрелець Л.Г.,

при секретарі      

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок і земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 і просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, укладений сторонами у червні 2008 року, з підстав, передбачених ст.220 ч.2 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_4 успадкував спірне майно після смерті своєї матері, у червні 2008 року продав його позивачеві, що підтверджується розписками, проте правоустановчі документи на будинок відсутні, а тому сторони  не можуть нотаріально посвідчити укладений договір.

Посилаючись на те, що сторони досягли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору, з червня 2008 року житловий будинок і земельна ділянка знаходяться у користуванні покупця, просив про задоволення позову.

Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13 липня 2009 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та присадибну земельну ділянку, площею 0,31 га. Визнано за ОСОБА_3 право власності на вказаний житловий будинок і земельну ділянку.

Кам’янсько-Дніпровський міжрайонний прокурор в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області звернувся до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи позов і визнаючи дійсним договір купівлі-продажу нерухомості на підставі ч.2 ст.220 ЦК України, суд виходив з того, що сторони домовились відносно всіх суттєвих умов договору, що підтверджується відповідними письмовими доказами, відбулося повне виконання договору, проте продавець ухиляється від його нотаріального посвідчення.

В обґрунтування своїх висновків суд послався на фотокопію розписки від 22 червня 2008 року, із якої вбачається, що ОСОБА_4 отримав 22 червня 2008 року від ОСОБА_3 25 000 грн. за будинок і землю по АДРЕСА_2 на підставі ст.570-571 ЦК України (в якості завдатку)  (а.с.12).

Проте таких висновків суд дійшов з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.

На порушення вимог ст.ст.10, 212, 213 ЦК України суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не являвся власником спірної нерухомості і що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства..

Відповідно до Державного акту про право власності на землю від 17 травня 1995 року власником 0,31 га земельної ділянки АДРЕСА_1 являється ОСОБА_6(а.с.8).

Житловий будинок і надвірні будівлі, розташовані на вказаній земельній ділянці, за даними Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 8 січня 2009 року, в експлуатацію не приймались, правоустановчі документи на них не видавались. Користувачем вказаних споруд зареєстрована ОСОБА_6 (а.с.5-6).

Допустимих доказів про те, що власник земельної ділянки і користувач спірної нерухомості ОСОБА_6 померла, а відповідач ОСОБА_4 являється єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину в передбаченому законом порядку і оформив свої спадкові права відповідно до вимог ст.1299 ЦК, сторони суду не надали.

Зважаючи на те, що  предметом спору являється земельна ділянка і нерухоме майно, право власності на яке у спадкоємця відповідно до ст.ст.182, 1299 ЦК України виникає з моменту державної реєстрації, право продажу товару відповідно до ст.658 ЦК України належить власнику, висновок суду про те, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону не ґрунтується на матеріалах справи.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Цивільні права можуть виникати з рішення суду, як зазначено у ч.5 ст.11 ЦК України, лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених ст.ст.335, 376 та 392 ЦК України .

Зважаючи на те, що позивачем пред’явлено позов про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке він набув за нікчемним правочином, передбачених законом підстав для задоволення позову судова колегія не вбачає.

За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому відповідно до ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317  ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області задовольнити.

Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13 липня 2009 року у цій справі скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок і земельну ділянку залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :