АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5842/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Юхно Л.М.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та присадибну ділянку,
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 і просила визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки, укладений сторонами у червні 2008 року, з підстав, передбачених ст.220 ч.2 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_4 успадкував спірне майно після смерті ОСОБА_5, у червні 2008 року продала його позивачеві, що підтверджується розписками, проте правоустановчі документи на будинок відсутні, а тому сторони не можуть нотаріально посвідчити укладений договір.
Посилаючись на те, що сторони досягли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору, з червня 2008 року житловий будинок і земельна ділянка знаходяться у користуванні покупця, просив про задоволення позову.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 13 липня 2009 року позов задоволено.
Встановлено, що ОСОБА_4 прийняла спадщину шляхом оперативного управління та є власником Ѕ частини житлового будинку з надвірними спорудами, які знаходиться в АДРЕСА_1, та присадибної земельної ділянки, площею 0,21 га.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купила Ѕ частину вказаного житлового будинку і присадибну земельну ділянку.
Визнано права власності за ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку з надвірними спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1, та присадибної земельної ділянки, площею 0,21 га.
Кам’янсько-Дніпровського міжрайонний прокурор в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області звернувся до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позов і визнаючи дійсним договір купівлі-продажу нерухомості на підставі ч.2 ст.220 ЦК України, суд виходив з того, що відповідач фактично успадкувала спірне майно після смерті його власника, у червні 2008 року продала його позивачеві, т.я. сторони домовились відносно всіх суттєвих умов договору, що підтверджується відповідними письмовими доказами, відбулося повне виконання договору, проте продавець ухиляється від його нотаріального посвідчення.
В обґрунтування своїх висновків суд послався на зібрані у справі письмові докази.
Проте таких висновків суд дійшов з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитись.
На порушення вимог ст.ст.10, 212, 213 ЦК України суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не являвся власником спірної нерухомості і що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства..
Відповідно до Державного акту про право власності на землю від 18 серпня 1997 року власником 0,21 га присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 являється ОСОБА_5 (а.с.13).
Житловий будинок і надвірні будівлі, розташовані на вказаній земельній ділянці, за даними Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації від 17 жовтня 2008 року, в експлуатацію не приймались, правоустановчі документи на них не видавались. Користувачем вказаних споруд зареєстрована ОСОБА_5 (а.с.6-7).
Відповідно до свідоцтва про смерть власник спірної нерухомості ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).
За заповітом від 13 травня 2005 року все своє майно ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_4 (а.с.8).
Допустимих доказів на підтвердження висновків суду про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину в передбаченому законом порядку і оформив свої спадкові права відповідно до вимог ст.1299 ЦК, сторони суду не надали.
В нотаріально посвідченій заяві від 4 вересня 2008 року ОСОБА_4 повідомила про те, що спадщину після смерті ОСОБА_5 вона не прийняла, до суду за продовженням строку для прийнятя спадщини звертатися не буду (а.с.11).
За таких обставин висновок суду про те, що ОСОБА_4 фактично вступила в управління спадковим майном суперечить зібраним у справі доказам і фактичним обставинам справи.
Сторонами не надано доказів і на підтвердження доводів про досягнення згоди і виконання всіх суттєвих умов договору. По справі не встановлені ані дата укладання договору, ані його ціна, тощо.
Зважаючи на те, що предметом спору являється земельна ділянка і нерухоме майно, право власності на яке у спадкоємця відповідно до ст.ст.182, 1299 ЦК України виникає з моменту державної реєстрації, право продажу товару відповідно до ст.658 ЦК України належить власнику, висновок суду про те, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону не ґрунтується на матеріалах справи.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Цивільні права можуть виникати з рішення суду, як зазначено у ч.5 ст.11 ЦК України, лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених ст.ст.335, 376 та 392 ЦК України .
Зважаючи на те, що позивачем пред’явлено позов про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке він набув за нікчемним правочином, передбачених законом підстав для задоволення позову судова колегія не вбачає.
За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому відповідно до ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області задовольнити.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2009 року у цій справі скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та присадибну ділянку залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :