ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ П-154/10
10 год. 36 хв. у приміщенні Вищого адміністративного суду України за адресою: м. Київ, вул. Московська 8, корп. 5.
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді: Ханової Р.Ф.(суддя –доповідач),
суддів: Рецебуринського Ю.Й.,
Розваляєвої Т.С.
Сороки М.О.
Черпака Ю.К.
при секретарі судового засідання Синюшку М.Л.
за участю представників:
від позивача:Шинкаренко В.М.- за дов. від 5 серпня 2010 року
від Верховної Ради України:не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву
ОСОБА_1
доВерховної Ради України
про визнання незаконними дій та бездіяльності, визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»та спонукання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1. звернувся 20 липня 2010 року із адміністративним позовом до Верховної Ради України про:
- визнання незаконними її дій та бездіяльності стосовно не опублікування в друкованому засобі масової інформації постанови Верховної Ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»;
- не опублікування проекту Трудового кодексу України для всенародного обговорення;
- визнання незаконною та скасування постанови Верховної ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»;
- зобов’язання відповідача опублікувати в друкованому засобі масової інформації постанову Верховної Ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»та проект Трудового кодексу для всенародного обговорення.
Позовні вимоги обґрунтовує позбавленням його права на обговорення законопроекту Трудового кодексу України, ознайомлення з рішенням Верховної Ради України стосовно даного законопроекту, його текстом та можливістю внесення пропозицій у встановлений Законом України «Про Регламент Верховної Ради України»строк. Необхідність всенародного обговорення Трудового кодексу України доводить особливим регулятивним впливом на суспільні відносини та його значення для кожної людини. Доводить, що ряд правових норм даного законопроекту Трудового кодексу грубо порушує його права на працю та оплату праці.
Верховна Рада України проти адміністративного позову заперечує з посиланням на безпідставність заявлених позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи позовної заяви, встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України позивач визначений зокрема як особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Таким чином, при зверненні до суду повинен бути наявним об’єкт судового захисту, а саме порушене право, свобода або інтерес для фізичної особи.
Звертаючись до суду, позивач визначив об’єктом судового захисту порушення Верховною Радою України його права на труд та оплату праці внаслідок неналежного здійснення законотворчої діяльності на стадії підготовки та прийняття Трудового кодексу України.
Суд зазначає, що конституційні засади права на працю визначені статтею 43 Конституції України. Будь-яких доказів того, що позивач певним чином реалізує зазначене право, позивачем та його представником під час судового розгляду справи суду не надано. Таким чином, позивач не довів наявність порушеного права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. До повноважень парламенту України, відповідно до пункту третього статі 85 Конституції України, належить прийняття законів.
Статтею 93 Конституції України передбачено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить наступним суб’єктам: Президентові України, народним депутатам України та Кабінетові Міністрів України.
Як зазначено в Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі № 1-6/2002 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважень Верховної Ради України), за своєю природою Верховна Рада України є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на її засіданнях під час сесій.
Порядок роботи Верховної Ради України регулюється Законом України «Про Регламент Верховної Ради України»від 10 лютого 2010 року № 1861-VI. Стаття перша зазначеного Регламенту визначає правові засади роботи Верховної Ради України, встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її завдань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.
Відкритість та гласність роботи Верховної Ради України визначається статтею 5 наведеного Регламенту, відповідно до частини п’ятої якої гласність засідань Верховної Ради забезпечується шляхом їх трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті «Голос України»та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації
на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Час, обсяг, форма трансляції, обсяг друку визначаються відповідно до закону цим Регламентом, окремими постановами Верховної Ради. Таким чином, розміщення інформації в газеті «Голос України»не є єдиним способом розміщення інформації про роботу Верховної Ради України.
Стаття 139 Регламенту визначає опублікування, зберігання законів, постанов та інших актів, прийнятих Верховною Радою України. Приписами зазначеної статті визначається виключно публікація прийнятих законів та постанов, а не їх проектів.
Зазначений Регламент набрав чинності 10 лютого 2010 року і жодним чином не стосується опублікування постанови Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»від 20 травня 2008 року №283-6.
Керуючись статтями 5, 12, 18, 41, 99, 100, 122, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволені адміністративного позову до Верховної Ради України про визнання незаконними дій та бездіяльності Верховної Ради України стосовно не опублікування в друкованому засобі масової інформації постанови Верховної Ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»; не опублікування проекту Трудового кодексу України для всенародного обговорення; визнання незаконною та скасування постанови Верховної ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»; зобов’язання відповідача опублікувати в друкованому засобі масової інформації постанову Верховної Ради України від 20 травня 2008 року «Про прийняття за основу проекту Трудового кодексу України»та проект Трудового кодексу для всенародного обговорення повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: