Справа № 2а-142/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 серпня 2010 року Щевченківський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Пономаренко Н.В.
при секретарі Оленченко Н.М.
з участю представника позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, Державного казначейства України про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення недоплаченої дитині війни щомісячної державної соціальної 30% надбавки, а також відшкодування моральної шкоди та зобов"язання вчинити дії, суд, -
встановив:
в січні 2009 року позивачка звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить з урахуванням відповідних змін, наданих її представником в ході розгляду справи, визнати дії та бездіяльність відповідача протиправними, стягнути на користь позивачки суму підвищення до пенсії дітям війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а саме: за 2006 рік - в сумі 1290,60 грн., за 2007 рік – в сумі 1442,70 грн., за 2008 рік – в сумі 1158,60 грн., за 2009 рік – 1240,20 грн., за 2010 рік – 1123,20 грн. Зобов»язати Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва в подальшому, а саме, починаючи із дня набрання рішенням суду законної сили нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії у розмірі не меншому за 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зобов»язати Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва до негайного виконання постанови суду та подати звіт про виконання судового рішення, встановити строк подання зазначеного звіту та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала та просить його задовольнити з урахуванням уточнень, посилаючись на те, що позивачка народилась 8.01.1937 року і має статус дитини війни, перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва і відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік - в сумі 1290,60 грн., за 2007 рік – в сумі 1442,70 грн., за 2008 рік – в сумі 1158,60 грн., за 2009 рік – 1240,20 грн., за 2010 рік – 1123,20 грн. При цьому посилається на положення Конституції України, Законів України «Про державний бюджет України на 2006 рік», «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про державний бюджет України на 2008 рік», Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008р., Законів України «Про соціальний захист дітей війни», «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування», рішення Європейського Суду з Прав Людини, норми КАС України, Рішення Конституційного Суду України та ін. У своїх поясненнях щодо позовних вимог, викладених на 9-ти аркушах друкованого тексту, які були оголошені в судовому засіданні, долучені до матеріалів справи та відповідно до наданих додаткових поясненнь, представник позивачки посилається на те, що ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги у вказані періоди в розмірах, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не існувало. Крім цього, вважає, що внаслідок порушення прав позивачки на отримання підвищення 30% до пенсії, а також прийняттям окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, позивачці було завдано моральну шкоду, оскільки має місце делікт – правопорушення, за яке має настати цивільна відповідальність у вигляді сплати компенсації за спричинення моральної шкоди, яку оцінено в 50000 грн. - по 10000 грн. за рік в період з 2006 – 2010 р.р., вказані кошти необхідні для санаторно-курортного лікування позивачки на Південному березі Криму. Окрім того, в період, коли позивачка мала отримувати надбавку до пенсії як дитина війни, вона перенесла дві вкрай тяжкі хірургічні операції на проведення яких не вистачало коштів, яких могло б бути значно більше, якщо б не мали місця неправомірні дії Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва. Вказане завдало ОСОБА_2 глибоких страждань.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що позивачка – її мати, яка є інвалідом ІІ групи, ветераном війни, дитиною війни. В грудні 2008 р. із газети «Києве мій» дізналась, що має право на 30 % підвищення до пенсії, яку їй не виплачували, а в 2006 році мала значні ускладнення здоров»я, перенесла дві хірургічні операції, які їй відмовились проводити безоплатно. Якщо б була виплачена своєчасно вищевказана соціальна допомога, позивачка не мала б приниження через борги, які вона довго повертала, не мала б постійного дискомфортного стану, стресу, втрати сну, душевних страждань, погіршення її психоемоційного стану, що призвело до погіршення взаємовідносин у сім»ї та завдало моральних страждань позивачці.
Представник відповідача – Управління пенсійного Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. До початку розгляду справи по суті надав до суду письмові заперечення проти позову з викладених в ньому підстав, яке також містить і прохання застосувати наслідки пропущення позивачем строку звернення до суду та прохання відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача - Державного казначейства України про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду невідома. За таких обставин суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності їх представників.
Суд, вислухавши пояснення представника позивачки, показання свідка, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-1У, набрав чинності з 01.01.2006 року).
Пунктом 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік".
Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік" було внесено зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Згідно даних змін дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсій виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема, пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу П Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, яким внесено зміни до ст. 5,6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 9.07.2007 року та від 22.05.2008 року зворотної дії в часі не мають, відтак на період з 01.01.2006 року до 09.07.2007 року та з 01.01.2008 року до 22 травня 2008 року не поширюються. Рішень щодо аналогічних норм Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" Конституційним Судом України не приймалось. Тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по теперішній час.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_2 є Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва.
Позовні вимоги позивачки щодо стягнення з відповідачів щомісячної державної соціальній допомоги дитині війни у визначеній грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Тому суд, керуючись статтею 11 Кодексу адміністративною судочинства України, вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межи позовних вимог та, враховуючи вищевикладене, зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Києва перерахувати та провести відповідні виплати - щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 16 серпня 2010 року включно з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд, зобов»язуючи здійснити перерахунок і провести відповідні виплати за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, вбачає відповідно до ст.100 КАС України підстави для поновлення строків звернення до адміністративного суду з огляду на наступне. Як було встановлено в судовому засіданні, в 2006 році ОСОБА_2 перенесла дві хірургічні операції, під час яких було взято кістковий аутотрансплант для пересадки в кінцівку та здійснено відкрите вправлення променевої кістки, встановлено в кінцівки аутотрансплант, має часткову втрату рухової активності, що підтверджено наданою представником позивачки медичної документацією, оглянутих в судовому засіданні фотографій із зображенням післяопераційного стану позивачки та підтверджено показами свідка. Через свій тяжкій стан здоров»я позивачка, яка потребувала стороннього догляду, не могла своєчасно звернутись в суд, що є поважною причиною для поновлення пропущеного строку.
Суд не задовольняє позовні вимоги щодо зобов»язання відповідача призначати в подальшому щомісячне підвищення до пенсії позивачці як дитині війни, оскільки зміст позовних вимог складає оскаржувані дії відповідача щодо невиплат за визначений термін, а суд при розгляді справи вирішує спір, що вже має місце та застосовує законодавство, яке регламентує існуючі спірні правовідносини і не може вирішувати питання щодо правомірності дій відповідача в майбутньому поза межами спору.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Аналогічні положення містить і ст. 1175 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку відповідачами у справі не приймалося будь-яких нормативних актів як і не чинилося будь-яких дій, що визнані неконституціними, а тому вони не можуть відповідати і за шкоду завдану прийняттям таких актів. Крім того, в судовому засіданні не було доведено наявність такої шкоди.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50000 гривень не підлягають задоволеню.
Також не підлягають задоволенню вимоги щодо зобов»язання Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва негайного виконання постанови суду та подання звіту про виконання судового рішення, встановлення строку подання зазначеного звіту, оскільки не задовольняються вимоги щодо стягнення визначених сум відшкодування.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності вказаних дій і бездіяльності.
На підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст. ст. 3,6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 100, 158-163, 267 КАС України, суд,-
постановив:
позов задовольнити частково.
Визнати дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва протиправною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2010 року по 16 серпня 2010 року за винятком проведених виплат.
В решті позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: