ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2010 р. справа № 2-а-2686/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Педорук Олесі Сергіївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача : Іванов Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного Управління юстиції у Вінницькій області
про: визнання недійсним наказу
ВСТАНОВИВ :
В червні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання недійсним наказу про припинення державної служби та поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом № 232-к від 07.06.2010р. припинено державну службу ОСОБА_1, заступника начальника відділу державної виконавчої служби Шаргородського РУЮ та звільнено її з займаної посади 07.06.2010р. у зв'язку з порушенням норм передбачених ст. 16 Закону України «Про державну службу» відповідно до п. 2 ст. 30 даного Закону.
На думку позивача, накладене на неї покарання у вигляді звільнення з посади занадто суворе і не відповідає допущеному порушенню. Також позивач зазначила, що не порушувала вимог ЗУ "Про державну службу", як про це зазначено в наказі про звільнення.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених в наданих суду письмових запереченнях від 13.07.2010р., наголосивши на тому, що наказ № 232-к від 07.06.2010р., яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1, виданий головним управлінням юстиції у Вінницькій області в межах повноважень та у спосіб, що передбачені як Кодексом законів про працю України, так і Законом України "Про державну службу.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справу докази, суд прийшов до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Із наказу Головного управління юстиції у Вінницькій області за 3787/Вк від 18.09.2008р. слідує, що ОСОБА_1, заступнику начальника відділу державної виконавчої служби Шаргородського РУЮ надано відпустку для догляду за дитиною при досягненню нею трирічного віку з 19 вересня 2009р. по 19 липня 2011р. включно.
Згідно наказу ГУЮ у Вінницькій області від 26.08.2009р. №429/к ОСОБА_1 вийшла з вищезазначеної відпустки та з 01 вересня 2009р. приступила до виконання службових обов’язків на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції.
Наказом від 11.03.2010р. №111/ВК ГУЮ у Вінницькій області ОСОБА_1 надано чергову відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.03.2010р. по 19.07.2011р. включно.
Однак, згідно поданої заяви позивача про повернення з відпустки, наказом від 11.05.2010р. №190/к ОСОБА_1 в черговий раз вийшла із відпустки та приступила до виконання своїх службових обов'язків з 11.05.2010р.
Судом встановлено, що постановою Шаргородський районний суд Вінницької області по справі №3-394/10 від 23.03.2010р. за позовом прокурора Шаргородського району до ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, позовні вимоги задоволено, ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення згідно п. «г» ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в розмірі 255 грн. Дана постанова набрала законної сили.
Таким чином, на підставі даної постанови начальником Головного управління юстиції у Вінницькій області видано наказ про припинення державної служби ОСОБА_1, заступника начальника відділу державної виконавчої служби Шаргородського РУЮ та звільнити її з займаної посади 07 червня 2010р. за недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог передбачених ст. 16 ЗУ «Про державну службу» відповідно до п. 2 ст. 30 ЗУ "Про державну службу".
Як вбачається із трудової книжки працівником відділу кадрів здійснено запис від 07.06.2010р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальник відділу державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції згідно наказу №232/к.
Згідно позовної вимоги, позивач просить суд поновити її на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шаргородського РУЮ, однак, як встановлено судом остання була звільнена з посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Шаргородського РУЮ, таким чином поновлення ОСОБА_1 на посаді яку вона до звільнення не обіймала суперечить нормі ст. 235 КЗпП.
При розгляді даної адміністративної справи, суд враховує наступне.
На державних службовців законодавство про працю поширюється у повному обсязі, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними законами, насамперед, Законом України “Про державну службу” (надалі - Закон).
Статтею 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 30 даного Закону підставою припинення державної служби крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Ст. 5 Закону передбачено, що державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Таким чином, заслухавши та перевіривши доводи сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що в даному випадку Головним управлінням юстиції у Вінницькій області не допущено порушень чинного законодавства при винесенні наказу № 232-к від 07.06.2010р., а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 26.08.10
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна