Справа №2-1127/10

   РІШЕННЯ

                    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року  Кельменецький районний суд Чернівецької області у складі:  

головуючого судді:                     Туржанського В.В.

при секретарі:                         Малій Ж.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу  за позовами  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області про визнання бездіяльності  незаконною та зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії,  -

                                    В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,   ОСОБА_6 звернулися до суду з позовами, в яких, просять:

-   розглянути позовну заяву та ухвалити рішення, яким визнати бездіяльність управління Пенсійного  фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області щодо не нарахування та невиплати їм підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України „Про  соціальний  захист дітей війни” в межах трьохрічного строку позовної давності за 2007 рік та з 22 травня 2008 року по  день ухвалення судом рішення у справі неправомірною.

- зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати та виплатити їм щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” - 30  відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням виплаченого їм відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 підвищення  в межах  трьохрічного строку позовної давності за 2007 рік та з 22 травня 2008 року по день ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідача на їх користь по 8  гривень 50 копійок понесених ними судових витрат у вигляді судового збору, 37 гривень витрат на ІТЗ та інші судові витрати, які вони понесуть до моменту ухвалення судового рішення.

В якості підстав позову позивачі зазначили, що їм виплачували підвищення як передбачене Законом України „Про соціальний захист дітей війни” неправильно. Зокрема в період з 09 липня по 31 грудня 2007 року не виплачували взагалі, а з 22 травня 2008 року з підвищенням в розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком, замість підвищення в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Вказують, що відповідач повинен здійснити перерахунок та виплатити кожному з них підвищення в розмірі передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в межах трирічного строку позовної давності за 2007 рік та з 22 травня 2008 року по момент ухвалення судом рішення у справі.

    Позивачі до суду не з‘явилися надіславши заяви в яких просять слухати справу у їх відсутності.

    Представник відповідача до суду не з‘явився надіславши заяву у якій просить слухати справу у його відсутності.

Судом були досліджені наступні  докази: копія паспорта  громадянки України серії КР №НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_1,   копія паспорта громадянки України серії КР № НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_2, копія паспорта громадянки України серії КР №НОМЕР_3 на ім’я ОСОБА_3, копія паспорта громадянина України серії КР № НОМЕР_4 на ім’я ОСОБА_4,  копія паспорта громадянина  України серії КР №НОМЕР_5 на ім’я ОСОБА_5, копія паспорта громадянки України серії КР №НОМЕР_6 на ім’я  ОСОБА_6

Судом встановлено, що п озивачка ОСОБА_1 народилася – ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач ОСОБА_2 – ІНФОРМАЦІЯ_2, позивачка ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_4  позивач  ОСОБА_5 – 1932    року, позивачка ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_5

  Відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Отже, позивачі є дітьми війни згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Представник відповідача не заперечує того факту, що позивачі є дітьми війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Оскільки позивачі є дітьми війни, суд вважає, що на них повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції закону від 18.11.2004 року ( яка набрала чинності з 01.01.2006 року). Даною нормою закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  Тому, з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року позивачі мають право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом також встановлено, що позивачі є пенсіонерами і отримують пенсію за віком. Протягом 2006 - 2009 років позивачі отримували пенсію без підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.   З 9 липня 2007 року по 31.12.2007 року позивачі  отримували пенсію без 30% підвищення. З  01.01.2008 року по 22.05.2008 року виплачувалося підвищення відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла з 01.01.2008 року у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни – 10% від мінімального розміру пенсії за віком, розрахованої в ідповідно до ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування”.  З 22.05.2008 року позивачам нараховується та виплачується підвищення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28.05.2008 року №530 також в розмірі 10% від мінімального розміру пенсії за віком , розрахованому в ідповідно до ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування”.

Вказані вище обставини стверджується взаємним зв'язком наявних у справі доказів, досліджених судом, у їх сукупності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 по справі № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням статті 111 цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі №10-рп/2008 зміни, внесені п.41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року №107-VI в статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  визнано такими що не відповідають конституції ( є неконституційними). Тобто. ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  діяла в редакції від 18.11.2004 року, якою встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, а також діє редакція від 18.11.2004 року зазначеного вище закону з 22.05.2008 року по даний час.  

Таким чином, бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Кельменецького району Чернівецької області є неправомірною, так як ним не нараховувалось та не виплачувалось позивачам, починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по даний час підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції закону  з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року.

Отже між сторонами склалися правовідносини з приводу призначення, перерахунку та виплати пенсії та інших виплат відповідно до чинного законодавства

Суд відхиляє доводи представників відповідача про те, що  розмір мінімальної пенсії за віком, що визначений положенням ч.1 ст.28 Закону України "Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування" не може застосовуватись для обчислення підвищення до пенсії, що встановлюється Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, так як згідно ч.3 ст. 28 Закону України „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування” мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється     у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, так як цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та ч. 7 ст. 8 ЦПК України, якою передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).  Викладене також підтверджується і ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.2009 року по справі 2-25/2009, згідно якої н епоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону № 1058–ІV, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону № 2195–ІV. Викладене також узгоджується з практикою застосування положень ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Верховним Судом України.

Крім того, відповідач виплачував позивачам протягом 2008 - 2009 років підвищення в розмірі 10 % від мінімального розміру пенсії за віком , яке розраховував відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що не заперечується представником відповідача. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, щомісячна надбавка, передбачена ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що  на законодавчому рівні не прийнято нормативних актів на виконання вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, і відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України виходячи з наступного.

Відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних підвищень дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, суд вважає, що це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання підвищення до пенсії, яке прямо передбачене законом. Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Крім того, представник відповідача та позивачі не заперечують тієї обставини, що відповідачем нараховувалося та виплачувалося позивачам підвищення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” від 28.05.2008 року №530 в розмірі, розрахованому в ідповідно до ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування”. Отже, в даному випадку відповідач частково виконує вимоги ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, так як визначення терміну „дитина війни”, вжитого в Постанові КМУ №530 від 28.05.2008 року, наведена лише в ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Дана обставина заперечує твердження представника відповідача про те, що відсутній законодавчий  механізм реалізації положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” щодо того який орган має виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел та яку застосовувати мінімальну пенсію для визначення розміру підвищення.

В іншому випадку можна дійти висновку, що відповідач незаконно здійснює виплати окремим громадянам на підставі Постанови Кабінету Міністрів України, яка прийнята не на підставі закону, тобто є незаконною, прийнятою в порушення ст.3,4,19,43,52 Закону України „Про Кабінет Міністрів України”, згідно яких постанови Кабінету Міністрів України видаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Проте дана постанова не визнана незаконною, хоча і суперечить ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області не може бути відповідачем по справі, оскільки фінансування виплат дітям війни згідно ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має здійснюватися з Державного бюджету України, а не з бюджету пенсійного фонду, виходячи з наступного. Пунктами 3, 4 положення „Про Пенсійний фонд України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. № 1261, передбачено, що призначення (перерахунок) та виплата пенсій віднесено до обов'язків та функцій органів Пенсійного фонду України.   Пенсійний фонд України діє на підставі Положення „Про Пенсійний фонд України”, здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ст. 63,  п.3 ч.2 ст.64 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та зазначеного вище Положення рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Враховуючи викладене вище, вважаю Управління Пенсійного фонду України в Кельменецькому  районі Чернівецької області належним відповідачем по даній справі.   Крім того в ідповідно до підпункту 4 п.2.1. розділу ІІ Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, в редакції постанови від 25.02.2008 року №5-5, зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 21.05.2002 року №442/6730 ( далі – Положення) основним завданням управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплата пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Згідно підпункту 6 п. 22 даного Положення управління відповідно до покладених на нього завдань призначає ( здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства і управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області є відповідачем по справі, оскільки з гідно п.4.2 розділу IV Положення управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (у тому числі валютні), печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.  

Посилання представника відповідача на те, що виплати позивачам проводились з 22.05.2008 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України  від 28.05.2008 року №530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” суд відхиляє, оскільки дана постанова в частині розміру щомісячного підвищення ( щомісячної соціальної допомоги) суперечить ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, якою передбачено виплату дітям війни допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Стаття 6 даного закону діє в редакції від 18.11.2004 року, що встановлено зазначеними вище рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року. Закони України мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно – правові акти, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Згідно   ст. 69  Закону   України   „Про   Конституційний   Суд   України”  рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом України відповідач був зобов’язаний  здійснити   перерахунок   пенсії кожного із позивачів та  здійснити   виплати   у   розмірах, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, а саме: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  Проте, у правління Пенсійного фонду України у Кельменецькому районі Чернівецької області будь-яких дій, пов'язаних з перерахунком та виплатою позивачу пенсії відповідно до положень ст. 6 Закону „Про соціальний захист дітей війни” не здійснювало.

Постанова Кабінету Міністрів України  від 28.05.2008 року №530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” суперечить ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тому суд вважає, що відповідно до ч.4 ст.8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу  до правовідносин, що склалися між сторонами   слід застосовувати ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  в редакції від 18.11.2004 року.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що у рішенні Конституційного Суду України від і 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що  зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики. Відповідно до статті 22  Конституції України  конституційні  права і  свободи  гарантуються   і  не  можуть    бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та    обсягу існуючих прав і свобод. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищенні до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція та практика Європейського суду держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачі довели в суді, що вони відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” м ають статус дітей війни, а відповідач та його представник в порушення ст.60 ЦПК України не надали суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивачам нараховано та виплачено   щомісячне підвищення до пенсії  у розмірі , передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто  30 відсотків мінімальної пенсії за віком,   визначеної відповідно до ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування”,  з урахуванням виплаченого їм відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та  з 22.05.2008 року по даний час.

Враховуючи викладене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.

     Суд вважає, що з Управління Пенсійного Фонду України в Кельменецькому районі на користь позивачів слід стягнути по 8 (вісім) гривень 50 (п’ятдесят) копійок в рахунок відшкодування понесених позивачами судових витрат у вигляді судового збору та по 37 ( тридцять сім) гривень судових витрат, пов'язаних з оплатою витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі ст.ст. 22,46,152 Конституції України,ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст. ст. 1, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” ч. 1   ст. 28 Закону  України  „Про  загальнообов'язкове державне  пенсійне   страхування”,  керуючись ст.ст. ст.ст.3,8,10,11,15,60,79,88,213,214,215 ЦПК України, суд, -

                                             ВИРІШИВ:

Позовні вимоги  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність  управління Пенсійного  фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області щодо не нарахування  та невиплати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 15 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 19 серпня  2010 року  неправомірною.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” - 30  відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням виплаченого їм відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 підвищення починаючи з 15 липня  2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 19 серпня   2010 року.

Стягнути з управління Пенсійного  фонду України в Кельменецькому районі Чернівецької області на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 8 (вісім) гривень 50 (п‘ятдесят) копійок понесених ними судових витрат у вигляді судового збору, та по 37 гривень витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Чернівецької області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Кельменецький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/

Копія. З оригіналом згідно:

Примітка: на момент видачі цієї копії рішення суду не набрало законної сили.