справа № 2-1045

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м  У к р а ї н и

05 липня    2010 року       Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого -судді:                                                          Вергун І. В.

при секретарі:                                                                                    Зінькевич Л. О.

за участю судового розпорядника:                                                  Величко І. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за  позовом ОСОБА_2   до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій та бездіяльності, відновлення порушуваних прав, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення шкоди, -

в с т а н о в и в:

В березні 2010 року ОСОБА_2  звернувся до суду з  позовом до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради ( далі Управління)  про стягнення  недоотриманих сум щорічної разової допомоги до 5 Травня за період 2007 -2009 років, на  оздоровлення за період  2007-2009 років та моральну шкоду  в сумі 500 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання щорічно допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох  мінімальних заробітних плат та згідно частинами 5 ст. ст. 12-15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  разової грошової допомоги до 5 Травня в розмірі 7-ми   мінімальних пенсій за віком.

Відповідач всупереч Рішень Конституційного Суду України не здійснив нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення та разової грошової допомоги до 5 Травня за період 2007 -2009 років.

Просить стягнути з відповідача не отриману соціальну допомогу:

-  на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1590 гривень; 2008- 2010 гривень; 2009- 2330 гривень;

- до 5 Травня за 2007 рік в розмірі 2570,42 грн; 2008 рік- 3050, 67 грн; 2009 рік – 3140,86 грн та моральну шкоду  в сумі 500 гривень.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав заперечення на позов, якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що застосування Закону № 796 –ХІІ проводиться у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковим для виконання місцевими органами влади, а фінансування витрат пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного Бюджету на підставі Закону України про Державний бюджет за 2007,2008, 2009 роки.

Крім цього відповідач вважає, що механізм і порядок виплати щорічної допомоги на оздоровлення  та до 5 Травня  відповідним рішенням Конституційного Суду України у 2007, 2008, 2009  роках не визначено.  

.Суд вирішив за можливе розглянути справу без представника відповідача на підставі наявних доказів.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ( категорія 1), що посвідчується копією посвідчення серії А НОМЕР_1, виданого 29.05.1997 року Харківською обласною державною адміністрацією, та вкладкою № НОМЕР_2 виданою 28.09.2000 року Харківської обласною державною адміністрацією ( а.с.7).

Згідно довідки МСЕ  серії ХАР № 026280 від 25.06.2000 року позивач є інвалідом ІІІ групи з 01.07.2001 року, безстроково ( а.с.8).

Положеннями Закону України № 796 – ХІІ  визначено основні засади, щодо реалізації конституційного права громадян  які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи на охорону їх життя і здоров’я , оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та відшкодування завданої порушення цього права шкоди.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України № 796- ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення.

Навпаки у ч. 1 ст. 67 зазначеного закону встановлено, що  ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростанням мінімальної заробітної плати. А встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому не відповідає розміру встановленому іншими  законами.

Оскільки в наступному будь – яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України № 796-ХІІ , а не постанова Кабінету міністрів України № 836.

Відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп рп/2007  від 09 липня 2007 року і всупереч рішення № 10-рп/2008 року від 22.05.2008 року, якими  були визнані неконституційними окремі положення Законів  України « Про Державний бюджет України на 2007, 2008  роки» та   про внесення змін до деяких   законодавчих актів України не здійснив нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення.

Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного Суду України визначено, що рішення має  преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня  ухвалення Конституційними Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином положення п. 30 ст. 71 Закону України « Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489- V, втратило чинність 09 липня 2007 року., а положення п. 28 розділу 2 Закону України « Про державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VІ, втратило чинність 22 травня 2008 року.

При таких даних суд приходить до висновку, що відмова Управління праці та соціального захисту населення  в м. Ізюмі Харківської області щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення  в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат в 2007 - 2008 роках не відповідає чинному законодавству.

Крім того пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень  і тому, враховуючи ч. 3 ст.22 Конституції України звуження підзаконним актом змісту та обсягу права наданого Законом України № 796-ХІІ є безпідставним.

З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, що передбачена  Законом  України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» за № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, суд керують вищевказаним Законом, а не підзаконними нормативними актами виданими Кабінетом Міністрів України  в період 2007 -2009 років.

Щодо позовних вимог в частині виплати допомоги до 5 Травня за період з 2007-2009 рр., судом враховується наступне.  

Позивач є інвалідом війни ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії Б № 437814 виданого 29.11.1999 року ( а.с.38) та є підставою для виплати йому передбачених Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” виплат щорічної до 5 травня разової грошової допомоги. Згідно ч.5. ст.13, ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплата разової грошової допомоги встановлена щорічно до 5 травня. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.  

     Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради виплатило позивачу грошову допомогу до 5 травня в таких розмірах: 2007р - 300грн., 2008р - 350грн., 2009р – 380 грн.             

       Відповідно, вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

      У 2007 році діяли нормативно – правові акти, які мають однакову юридичну силу, а саме Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни.  

     Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.  

Водночас пунктом 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням  щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституції України) від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.  

     Згідно зі статтею 58  Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

     Рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії в часі. Тому, на момент виплати позивачу грошової допомоги в квітні 2007 року,  що сторонами не оспорюється, були чинними ст. 29 та п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими відповідно встановлено, що у 2007 році виплата вищезгаданої допомоги інваліду війни 3 групи здійснюється у розмірі 300 грн. та було зупинено дію ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  

       У зв’язку з цим позовні вимоги за 2007 рік щодо виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня є безпідставними.  

         Щодо позовних вимог в частині виплати одноразової щорічної грошової допомоги інваліду  війни 3 групи у 2008-2010 році, судом враховується наступне.             Згідно з Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI внесено зміни до ч. 5 ст. 13 щодо надання права Кабінету Міністрів України визначати в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, розмір щорічної до 5 травня разової грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи. Зміни, внесені Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008. Таким чином, суд вважає неправомірним застосування при обчисленні розміру разової допомоги, постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183, якою встановлювався розмір допомоги для інваліда 3 групи на 2008 рік в сумі 380 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційним п. 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 

      Конституційний суд дійшов до висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.          

      Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

      Разом з тим, судом враховується, що Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протягом 2008 року також була чинною.      

     При цьому, порівнюючи вищенаведені чинні нормативно-правові акти, а саме – Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанову КМУ №183, які регулюють порядок обчислення та виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам війни, суд зазначає, що в даному випадку існує суперечливість законодавства. При цьому судом враховується, що відповідно до ст.8 ЦПК України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.    

     Тому, виходячи із засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суд вважає, що для врегулювання спірних правовідносин у 2008 року підлягає застосуванню ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не Постанова КМУ Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183.    

       Оскільки відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, про що також вказано і в пункті 5 зазначеного рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, то відповідно з 22 травня 2008 року діє редакція Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року, якою визначено розмір грошової допомоги інвалідам війни першої групи в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.    Тобто, станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».      

     Не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з Управління моральної шкоди в розмірі 500 гривень, оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі викликана не противоправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до постанов Кабінету Міністрів України в період 2007-2009 років, а також визначення неконституційного порядку виплати соціальної допомоги.

Оскільки відсутня вина Управління в спричиненні матеріальної шкоди позивачу, то у ОСОБА_2 відсутнє право на стягнення моральної шкоди в розумінні ст. 1167 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України  та наведених нормативно – правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань.

Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України ( стаття 4 ЦК України).

Частиною 2 статті 1 ЦК України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 75,92,152 Конституції України; ст. 48 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок  Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ,статями 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -

В с т а н о в и в:

    Позовні вимоги ОСОБА_2  задовольнити частково.

    Зобов’язати Управління праці та соціального захисту  населення  Ізюмської міської ради Харківської області призначити і виплатити ОСОБА_2  суми одноразової допомоги на оздоровлення за період  2007 – 2009  років з урахуванням абзацу 7 частини 4 ст. 48 Закону України № 796 – ХІІ та щорічну одноразову допомогу до 5 Травня за період з 2008 по 2009 роки згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  за вичетом раніше сплачених сум вищезазначених соціальних допомог.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_2  120 гривень витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового розгляду.

    В іншій частині позовних вимог відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі в 10- денний строк  з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подачі після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку частини  4 статті  295 ЦПК України.

Суддя: