АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У КРАЇНИ
12 серпня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: Нікушина В.П.
Суддів: Гуцола П.П., В.П. Сороки Л.А.
При секретарі: Кирилюк Л.М.
За участю прокурора Олексюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельні ділянки, за апеляційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року, ухвалене по даній справі, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом до ОСОБА_3
Мотивовані позовні вимоги тим, що 4 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу 2 млн. грн..
За умовами договору ОСОБА_3 зобов’язувався повернути вказану суму коштів до 4 квітня 2008 року, але він взятих на себе зобов’язань не виконав
В зв’язку з тим, що у ОСОБА_3 у власності є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована в адміністративних межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, позивач з метою захисту його прав просив суд звернути стягнення на цю земельну ділянку та визнати його власником вказаної земельної ділянки.
Крім цього, ОСОБА_2 просив встановити порядок виконання цього рішення, шляхом заборони компетентним органам відмовляти йому у виготовленні Державного акту про право власності на його ім’я.
Рішенням суду позовні вимоги задоволені, але заступник прокурора Вінницької області, вважаючи його незаконним, оскаржив в апеляційному порядку з вимогою про скасування та направлення справи на новий судовий розгляд.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ухвалене рішення є незаконним, порушує інтереси державних установ та організацій, суперечить вимогам матеріального та процесуального права.
На підтвердження цих доводів в апеляційній скарзі наводяться наступні обставини.
Суд, розглядаючи справу, вирішив питання про права та обов’язки сторін, які не приймали участі у розгляді справи. Це стосується відділу містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації, Броварської санітарно-епідеміологічної станції, Державного управління екології та природних ресурсів у Київській області, Броварського відділу земельних ресурсів, Київського обласного головного управління земельних ресурсів, Броварської районної державної адміністрації, Київського обласного відділу регіональної філії підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» та Броварського районного відділу Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України». Вказані установи були позбавлені можливості прийняти участь у розгляді справи.
Позовна заява прийнята Тульчинським районним судом до свого провадження з порушенням вимог ст. 114 ЦПК України, оскільки позови з приводу нерухомого майна пред’являються за місцем його надходження. Земельна ділянка питання про звернення стягнення, на яку ставив ОСОБА_2 знаходиться у Київській області на території Броварського району. За таких обставин, відповідно до вимог ст. 121 ЦПК України вказана позовна заява мала бути повернута позивачеві.
Суд звернувши стягнення на земельну ділянку, порушив вимоги п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки відчуження земельних призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва забороняється до закінчення дії мораторію, введеного з цією метою.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, прокурора, перевіривши обґрунтованість апеляційної скарги, законність ухваленого рішення, прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на обставинах, які вказують на порушення норм матеріального і процесуального права, що тягнуть за собою безперечне скасування рішення.
Із поданої ОСОБА_2 позовної заяви до Тульчинського районного суду вбачається, що він ставить питання про звернення стягнення на земельну ділянку , що знаходиться за межами Тульчинського району і Вінницької області.
Така позовна заява, відповідно до вимог ч. 1 ст. 114 ЦПК України мала бути подана до суду за місцем її знаходження, отже Тульчинський районний суд, прийнявши її до свого провадженнями проігнорував вимогами закону про дотримання правил підсудності.
Розглядаючи справу по суті, суд ухвалив рішення, яким вирішив питання про права і обов’язки державних установ, які не набули процесуальних прав та обов’язків, оскільки вони взагалі не були залучені до розгляду справи. Це стосується вимог ОСОБА_2 про спонукання цих установ не відмовляти у переоформленні земельної ділянки на його ім’я.
Здійснивши перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення на підставі рішення, суд допустив порушення вимог п. 15 Перехідних положень до ЗК України, який забороняє відчуження таких земель.
Недопустимим є звернення стягнення на земельні ділянки за рішенням суду в разі невиконання боржником зобов’язань за договором позики та за іншими зобов’язаннями і визнання права власності за кредитором, оскільки це суперечить ст. 139 ЗК України.
Отже, враховуючи характер правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем на підставі договору позики, суд мав би відмовити в задоволенні позову про звернення стягнення на земельну ділянку сільськогосподарського призначення і визнання права власності на неї за кредитором.
На підставі викладеного та ст. 139 ЗК України, п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -
ВИРІІШИЛА:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2008 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельні ділянки, скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення, ухвалене в апеляційному порядку набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя:
Судді: