СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
19 вересня 2007 року | Справа № 2-2/7476-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Голика В.С.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 21.06.2007 у справі № 2-2/7476-2007
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Опт.Трейд" (вул. Червоножовтнева, 7,Харків,61012); (62481, Харківська обл., с. Рогань, вул. Харківська, 3)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" (вул. Монтажна, 2, м. Сімферополь, 95000); (95049, м. Сімферополь, п. Каменка, проїзд Сільський, 35)
про стягнення 125893,25 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Опт.Трейд” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” про стягнення боргу у розмірі 120414,40 грн. та пені у розмірі 5478,85 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки № 0125/01 від 25.01.2007 року, на виконання якого, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 120445,00 грн. У порушення умов вищенаведеного договору, відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі та на момент звернення до суду з позовом заборгованість за отриманий товар склала 120414,40 грн., що стало підставою для нарахування пені.
Рішенням господарського суду АР Крим від 21.06.2007 року у справі № 2-2/7476-2007 позов товариства з обмеженою відповідальністю „Опт.Трейд” задоволено частково. Суд стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” на користь позивача 120414,40 грн. заборгованості, 2000,00 грн. пені, 1258,90 грн. держмита, а також 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У стягненні пені в розмірі 3478,85 грн. відмовлено.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі був укладений договір поставки, збоку позивача зобов`язання з поставки товару були виконані, однак відповідач власний обов`язок стосовно оплати отриманого товару у повному обсязі не виконав, чим порушив вимоги статей 526, 692 Цивільного кодексу України, які вимагають від сторін належного виконання прийнятого на себе зобов`язання, а також оплати товару покупцем після його отримання.
Не погодившись з цим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що між сторонами у справі укладено мирову угоду, яку було передано на затвердження господарського суду. Однак, господарським судом АР Крим в порушення статей 78 та 80 Господарського процесуального кодексу України не затверджено мирову угоду та не припинено провадженні у справі.
Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез’явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
25.01.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 0125/01, відповідно до пункту 1.1 якого, позивач в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався передати відповідачу у власність товар, а відповідач прийняти та оплатити його.
Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору, ціна, кількість та розгорнутий асортимент товару вказується у накладних на товар, що поставляється, які є невід`ємною частиною договору.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що покупець оплачує в повному обсязі вартість поставленої партії товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання такої партії товару.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 662 Цивільного кодексу України передбачає обов'язок продавця передати товар покупцеві визначений договором купівлі - продажу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що у виконання зобов'язань, взятих за вищенаведеним договором відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 120445,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 601 від 25.01.2007 року (а.с.14).
26.01.2007 року товариством з обмеженою відповідальністю „Луксор” було повернуто позивачеві частину поставленого товару на загальну суму 30,60 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № 000-001034 від 26.01.2007 року (а.с.15).
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Луксор” не розрахувалось з позивачем у повному обсязі за отриманий товар, у зв’язку з чим, розмір заборгованості складає 120414,40 грн.
Крім того, пункт 7.1 договору встановлює, що у разі порушення відповідачем умов оплати товару, передбачених пунктом 5.1, він повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань.
За таких обставин, судова колегія вважає обґрунтованими позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Опт.Трейд” про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” 120414,40 грн. боргу та 5478,85 грн. пені.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що господарським судом АР Крим вірно встановлено, що у судове засідання сторони надали саме проект мирової угоди, відповідно до якої відповідач зобов'язався у триденний строк з моменту затвердження судом цієї угоди визнати, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок, 120414, 40 грн. заборгованості, 2000,00 грн. пені, 1258, 90 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Із змісту проекту мирової угоди вбачається, що відповідач визнає позов в частині боргу та пені у розмірі 2000,00 грн., а позивач зменшує суму пені на 3478,85 гр., що являється його правом (а. с. 20). Таким чином, місцевий суд обґрунтовано визнав надану сторонами мирову угоду - проектом і прийняв його як документ, який свідчить про визнання відповідачем боргу.
Згідно з частинами 1-3 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
Судова колегія вважає необхідним зазначити, що по своїй суті, мирова угода є угодою, тобто дією юридичних осіб, направлених на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як свідчать обставини справи, позивач та відповідач є юридичними особами.
Відповідно до пункту 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Оскільки мирова угода, яка була надана суду першої інстанції, печаткою позивача скріплена не була, то і не має підстав у суду вважати її укладеною. Крім того, згідно з положеннями статті 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд затверджує укладену мирову угоду, а не проект.
Згідно з Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуально кодексу України", господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону. Мирова угода яка надана місцевому господарському суду, не відповідає правилам оформлення угод (стаття 207 Цивільного кодексу України), а тому, відповідно, є не відповідною закону.
Таким чином, проект мирової угоди був обґрунтовано прийнятий господарським судом Автономної Республіки Крим до уваги лише в якості визнання відповідачем боргу.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Луксор” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 21 червня 2007 року у справі № 2-2/7476-2007 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді В.С. Голик
Ю.В. Борисова