Справа 22ц-7620
Категорія 57
Головуючий у 1 інстанції Мазниця А.А.
Доповідач Басуєва Т.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року серпня 18 дня апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Басуєвої Т.А.
суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі Качур Л.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій та зобов’язання вчинити певні дії, –
В С Т А Н О В И В:
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2010 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1, визнано неправомірною бездіяльність відповідача в частині виплати пенсії без врахування підвищення. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії за період 2008, 2009, 2010 роки, стягнуто з відповідача на користь позивачки недоплачене підвищення до пенсії.
В апеляційній скарзі Управління ПФУ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська просить скасувати постанову суду та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки, обґрунтовуючи свої заперечення проти постанови тим, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про визнання бездіяльності відповідача неправомірною та зобов’язання зробити перерахунок підвищення до пенсії є правильним та таким, що ґрунтується на встановлених судом обставинах та доказах.
Постанова суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є особою на яку поширюється дія статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та має статус «дитина війни».
Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції вірно виходив з того, що вона є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і відповідно до статті 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із Законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивачки права на перерахунок підвищення до її пенсії як “дитині війни” за 2009 та 2010 роки. Зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2009, 2010 роках не вносились, постанов Кабінетом Міністрів України, які б визначали інший порядок та розміри виплати відповідної допомоги у 2009, 2010 роках - не приймалось.
Наведені положення законодавства були правильно враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення про часткове задоволення позову.
Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімуму застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів також звертає уваги на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язано з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань.
Проте, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини та визнавши дії відповідача неправомірними, суд повинен був зобов’язати відповідача здійснити позивачці перерахунок пенсії за період з 01 серпня 2008 року по 30 квітня 2010 року та не стягуючи з відповідача суму недоплаченої пенсії, у зв’язку з чим в цій частині постанова суду в цій частині підлягає скасуванню з постановлення нового рішення з відмовою в позові в цій частині. В іншій частині постанову суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України апеляційний суд, –
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська – задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська недоплаченого підвищення до пенсії скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 в цій частині.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Судді: